Глава 7 Інший світ

Відчуття неймовірної краси та величності зникло, коли Крістіна отямилася, лежачи у холодному болоті біля якогось озера. Сіре похмуре небо висіло над нею, і перші кілька хвилин її свідомість була майже паралізована. Вона ледь сприймала реальність.

Нарешті дівчина піднялася на ноги. Думати було важко, але поступово свідомість прояснювалася. На диво, Кріс почувалася фізично добре: дихати було легко, а тіло слухалося. Однак у голові роїлося безліч питань. Що тут сталося? Як вона сюди потрапила? Останнє, що вона пам’ятала, — це магічний водоворот, у який вона чомусь вирішила увійти.

«Чому я не втекла?» — думала Крістіна, ледь стримуючи тремтіння. Напевно, це був сон. Зараз вона вся у болоті, серед похмурого краєвиду: поле, невеличке озеро, сіре небо та суха трава навколо. Десь далеко здіймалися скелясті гори. Від цього видіння їй стало ще холодніше. Мокра спортивка прилипала до тіла, посилюючи відчуття безпорадності.

Кріс була впевнена, що знову втратила пам’ять, як тоді, два роки тому, через що і не пам'ятає як тут опинилась. Відчай накрив її хвилею, і сльози почали текти по обличчю. Озираючись навколо, вона не бачила жодної душі, лише сірий і холодний світ. Дівчина сіла під великим дубом, який ріс біля озера, і притулилася до нього спиною, намагаючись заспокоїтися. Але це було майже неможливо. Кожне питання породжувало ще більше питань.

Доки Кріс намагалася зібрати думки, крізь хмари пробилося сонце, і теплий промінь упав просто на неї. Вона підняла голову, дивлячись на захід, і раптом відчула, як усередині щось клацнуло, ніби шматочки пазла стали на місце. Цей відтінок сонця… Вона його вже бачила.

Сон ожив у її пам’яті: теплий відтінок сонця пронизував усе навколо, наповнюючи його магічним світлом, яке танцювало на поверхні кришталево-чистої води. Це світло ніби оживало, мерехтіло й переливалося, створюючи відчуття спокою та неземної гармонії.

«Це не сон», — зрозуміла вона.

Хоча Кріс трохи розібралася в ситуації, це не принесло спокою. Навпаки, паніка лише посилювалася. Вона тремтіла від холоду, який рвав її на шматки.

Дещо відволікло її від лютого холоду. Дуб, до якого вона притулилася, наче почав рухатися. Спочатку Крістіна подумала, що це їй здалося, але це дивне відчуття посилювалося. Вона відчула, як дерево ніби оживає під її спиною, і відірвалася від нього, злякано дивлячись.

— Що це таке? — хриплим голосом прошепотіла вона.

Дуб виглядав дивно: його листя було занадто зеленим у порівнянні з усім навколо, де панували сірі та похмурі кольори. Кора дерева мала химерні візерунки у формі блискавок, які здавалися природними.

Раптом ці візерунки засяяли, переливаючи світло від коріння до листя. Крістіна застигла, розгублена, але водночас зачарована. Вона простягнула руку і торкнулася дерева.

Всередині неї щось змінилося. Вона відчула енергію, яка почала пульсувати крізь неї, спочатку даруючи спокій, але згодом викликаючи страх. Світло на дереві стало яскравішим, майже осліплюючим.

Раптом між її рукою та деревом вирвалася блакитно-фіолетова блискавка, яка відкинула її назад.

На якусь мить Кріс була спокійна. Вона ще не відкрила свої очі, але подумала, що все це їй наснилося. Вона зараз у своєму теплому ліжку, в своїй кімнаті, сьогодні вихідний, і весь день вона проведе зі своєю найкращою подругою.

Та в якусь мить Кріс усвідомила, що обманює саму себе. Вона зрозуміла, що, розплющивши очі, не візьме в руки телефон, щоб подивитися, скільки годин, і не напише своїй найкращій подрузі. Вона не побачить свою бабусю і не пограє на гітарі. Саму себе не обдурити. Крістіна зрозуміла, що останні події, що з нею трапилися, були реальніші, ніж ніколи, навіть реальніші за останні два роки її життя. Їй страшно відкривати очі. Вона не знала, де вона, як далеко їй йти додому, чому вона тут і що це була за магія. Вона не хотіла розплющувати очі, щоб не мучитися, але дівчина давно прокинулася, і тримати очі закритими стало некомфортно.

Очі розплющились, і Кріс відчула ще більший дискомфорт. Хтозна, скільки вона тут, і хто знає, скільки на її очах ці лінзи, в яких вона була непритомна. Вони стали сухими і зафіксувалися в одному положенні, через що роздивитися щось було важко. Все було темним, невелика дерев'яна хата була з темного дерева, навколо — наче все, як у музеї, де всі речі розставлені в хаотичному порядку, аби створити ілюзію, що ними хтось користується. Та ось тут цими речами справді користуються. Не вистачало лише червоної стрічки, що забороняє торкатися до всього, що за нею. Старий дерев'яний стіл, глиняний посуд, квадратні маленькі вікна, і ліжко, набите пір'ям — вона наче в іншому часі.

Стара жінка сиділа біля неї з розумним виразом обличчя. Кріс трохи здивувалася, як одразу її не помітила. Жінка була одягнена в якісь дранці, на що Кріс звернула увагу в першу чергу, а вже потім на її втомлене, але мудре обличчя і руки, що трохи тремтіли, вишиваючи щось.

— Де... де це я? — втомлено і сонно промовила Кріс.

— У моєму домі, — відповіла жінка, надто конкретно.

Декілька секунд тривала пауза.

— Ти... ти якесь диво? — серйозно і трохи насторожено перервала паузу жінка.

— Що? Аггг... ні, я не... що за питання? — збентежилася дівчина.

— Ти дивно виглядаєш, твої очі іншого кольору, твій одяг дивний і, напевно, незручний, і блискавка...

— Мій одяг зручний, — заперечила Кріс, та раптом згадала про блискавку. — яку блискавку?

— Ну, особисто я її не бачила, та й дивлячись на тебе, я б і не подумала, що ти здатна на таке. Але своєму сину я довіряю. Вчора на вечір він заганяв овець і побачив спалах в небі, біля озера. Там він і знайшов тебе. Біля тебе не було аратона... хоча навіть з ним неможливо таке зробити.

— Що таке арафон? Що взагалі тут відбувається? — Крістіна почувалася, як маленька дівчинка, якій не хочуть купити те, що вона хоче. — Що це за місце?

— Ти справді наче з неба впала... може, це тебе блискавка так.