Пролог 2

Почалися літні канікули. Життя стабілізувалось і більше не підкидувало мені ніяких нових сюрпризів. Що сильно насправді мене насторожувало. Я жила в режимі очікування що от-от знову станеться щось погане. Клан поглинули чвари. Головного хранителя більше не було. Хтось з тяжким серцем все ж таки повірив в його провину і старався жити далі. Будуючи нове життя і змирившись з думкою про те, що їх жорстоко зрадили. Хтось продовжував зберігати ще ті порядки, закладені Урузом і звинувачувати мене в його смерті і у всіх світових нещастях. Навіть не дивлячись на те, що знали, що він помер в процесі проведення випробовування шаром Ровени.

В клані я бувала лише декілька разів. І лише для того, щоб зрозуміти чи є там все ще місце для мене і чи взагалі я хочу там залишатись. І для того щоб вибачитись перед всіма. Хоча я й не відчувала себе винною, вважала що так було правильно. На щастя, тих хто все ще притримувався традицій і бажав мені смерті виявилось набагато менше. А значить, що в майбутньому, я все ж зможу знову стати частиною цієї історії. Це була радісна новина, адже після всього пережитого я більше не хотіла розлучатись з тією частиною себе. І не хотіла залишати клан в такому стані, зараз він потребував змін і порядку більше ніж коли небудь.

І єдиною занозою пов’язаною зараз з цією темою залишилось тільки те, що мені належало обрати майбутнього головного хранителя. Про це мене сповістив суд хранителів магії по закінченню мого судового розслідування. Так як я була тою, хто по суті скинув минулого монарха, тепер я й мала стати тією хто обиратиме майбутнього. Мені прийшлось погодитись, але і отак відібрати у людей право вибору свого майбутнього я також не могла. Так колись зробили зі мною і я не хотіла такої самої участі для свого клану. Тобто для людей з яких він і складався. Я надіслала їм листа де виразила своє бажання провести вибори, кандидатів на які я виберу як від мене і потребували. Так як не могла допустити того, щоб новою головою став хтось з поглядами Уруза.

Я отримала згоду і дозвіл на проведення. Проте лише в тому випадку, якщо однією з тих самих кандидатів буду я, а голосувати будуть мати право не тільки минулі носії рун, а й в цілому всі представники клану Синього Ворона. Я також погодилась. Тож тепер на нас всіх в кінці літа чекали вибори, а на мене вже зараз передвиборча компанія.

Своє день народження я як і планувала відсвяткувала тринадцятого числа в Луксорі, на наступний день після завершення суду. З всіма найдорожчими для мене людьми: Ніком, Сінді та навіть Ві, яка доєдналася до святкування через відео дзвінок. Не було лише Отилії, і знаючи що саме вона переживала в той момент я не могла її за це корити. Навпаки, мені хотілось її якось підтримати, але з мого боку це було б лицемірство.

Опинившись вдома, я згадала про подарунок як раз на моє сімнадцяти річчя від Отилії, який мені вручили одразу ж по приїзду в Шотландію, яку я встигла полюбити більше ніж Англію колись змогла б.

Знайти його було не легко, але от він просто зараз лежав у моїх руках. Нічим не примітка маленька коробочка була розтрощена. Всередині лежав лист з ручного папіру виготовлений з льняного волокна. Зламавши багатолітній сургуч, мені нарешті вдалося відкрити і прочитати листа. На моєму лиці просіла глибока зморшка в області лоба. Я не могла повірити в те, що зараз тримала в руках.

“Дорога Софія, я знаю як дивно зараз тримати тобі цей лист в руках. Повір, писати його було ще дивніше, знаючи через скільки років його прочитають.

Проте якщо ти зараз читаєш це, значить в мене все ж таки вийшло виправити свої жахливі помилки твоїми руками. Думаю у ваш час вже заборонена практика магії з душою людини. Здебільшого по моїй провині. Після того як я прив’язала душі людей до рун я зрозуміла свою помилку. Лише після цього я зрозуміла, що накоїла. Моя помилка коштувала багатьом чаклунам не тільки життя, а й мук після смерті. Своїми діями я прирекла багато поколінь на стражданні від нерівності навіть серед своєї родини і привід для нових міжкланових війн. Для того щоб знати це, мені навіть не потрібно жити в ті часи, мені все повідали мої видіння. Залишок життя я поклала на те, щоб виправити свою помилку. Проте в мене не вийшло. І тоді, коли я вже залишила свої спроби, на закаті свого віку я побачила пророцтво з тобою. Я побачила все. Хто ти, з якого століття, що саме ти зробиш і навіть твоє майбутне. Проте майбутне завжди двояке. Адже все залежить від наших виборів. Тож, Софія, якщо ти зараз це читаєш, це означає що з мільйонів можливих розвитків подій, ти здійснила найкращий з них. Ти зробила все, для того щоб ця історія завершилась отримавши хороший фінал.

Цей лист передавався з покоління в покоління по жіночій лінії нашого роду багато років. І я рада, що зараз він у твоїх руках. В тебе хороші шанси стати новою головою, не закривайся від цієї частини себе.

Сигрун Імпаер.”

Якщо ви перегорнули цю сторінку, «Танок Безсмертя» тепер живе і у ваших серцях. Дякую, що пройшли цей шлях разом із героями. Якщо вам сподобалась книга і ви хочете підтримати автора на чашку кави чи надихнути на нові частини, посилання на мою монобанку чекає на вас у моєму телеграм каналі , посилання на яке є в описі профілю.

Лякаючі й незрозумілі видіння починають мучити Софію. Для дівчини це стає справжнім випробуванням, адже до цього їй не снилися навіть сни. І як би вона не старалася зрозуміти, що з нею коїться, у неї не виходило. Але відповідь на питання знаходить її сама після розлучення батьків, коли вони з матір'ю переїжджають до похмурої та чарівної країни Шотландії. Адже разом із новим домом відкривається й сімейна таємниця: Софія дізнається правду, яку мати ховала сімнадцять років, — вона остання з двадцяти чотирьох носіїв рун, призначена завершити стародавній магічний родовід.Клан намагається зламати дівчину старими й жорстокими традиціями, але Софія не з тих, ким легко маніпулювати, а тим паче — кого легко зламати. Перед нею стоїть вибір: стати маріонеткою в руках Головного Хранителя або навчитися контролювати власну силу й кинути виклик тим, хто сміє керувати її життям.Але чи зможе вона опанувати здібність, яка загрожує знищити її саму, і знайти правду у світі, де навіть найближчі зраджують, а вороги стають друзями — а можливо, і чимось більшим?