Глава 41

Всю ніч я провела за комп'ютером Ніка ,на якому дивним чином опинились копії багатьох книг з архівів кланів. При чому як його так і багатьох інших. Як йому це вдалося? Я навіть не стала питати. Тим паче, я і сама здогадувалась відповідь. Все ж, він не просто так опинився в бібліотеці Лондона коли прожив все життя в Глазго. Мені просто пощастило мати такого хлопця і те, що він вирішив взяти свій комп'ютер з собою хоч я і говорила що він йому тут не знадобиться. Напевно непогано було б виспатись перед таким важливим днем, але порада Саті не виходила в мене з голови і я чомусь їй довіряла. Після вечері з Ніком та Сінді я все ж углибилась в процес проведення суду. Заснула я близько другої години ночі, а в пів четвертої ранку вже прокинулась щоб почати збиратись.

З пунктуальністю проблем в них не було, тож рівно о четвертій ранку я сиділа в машині поруч з Сінді. Що було в неї на думці я не знала. Самій мені вже боятись було нічого. За останні два місяці я пережила занадто багато як для безтурботного підлітка. Я пройшла через більш складні ситуації ніж ця, а тому просто хотіла ,щоб все це скоріше закінчилось. Мені просто хотілось ,щоб від мене всі відчепились.

Прибувши на місце в нас забрали наші речі, завели в окремо виділений намет і нічого не спитавши і не сказавши просто з голови до ніг окотили водою. Напевно тією самою з Нілу, як і сказала мені вчора Саті. А потім змусили перевдягнутись у вільну сорочку-кафтан піщаного кольору. Можу сказати, що натуральні волокна дійсно спасають від спеки, хоч зараз ще навіть не повністю розцвіло і було навпаки трохи прохолодно.

І тут наша свобода закінчилась. Дві жриці вивели нас з шатру й повели в центр храму. Виглядали вони не дуже й небезпечно, одна з них була максимум метр п’ятдесят зростом. Але щось мені здається навчені вони по всім вимогам. Такі собі тумбочки-вбивці.

Нас вивели до центру. Місце проведення суду здавалось нереальним, наче я попала в фільм. Вікові колони розписані ієрогліфами застигли навколо нас. Велика жриця і по сумісності наш суддя на сьогодні ,вже стояла в центрі на невеликій трибуні. Чортів Уруз також вже був на місці. В такій самій сорочці. Нас з Сінді поставили зліва від нього. Ми стояли паралельно судді. Позаду нас стояли свідки. Поруч із Хатмут розташувались її заступниці: Саті та Хатнефер. Попід колонами стояли жарівниці (бразієр або вогняна чаша на високій підставці). Якщо б не привід, за яким всі ми тут зараз стояли зараз, я б сказала що атмосфера була чарівна. Схід сонця, золотаві піски, давня споруда. Романтика.

— Судове засідання оголошується відкритим! — крикнула Хатнефер коли всі були в зборі.

— Рада всіх вітати на суді хранителів порядку магії. Сьогодні ми будемо розглядати справу клану Синього ворону. Головними фігурантами діла якого являються: Сінді МакГрегор, Софія Імпаер та Гідеон Імпаер. Мене звати Хатмут для тих ,хто не обізнаний. На сьогодні я головуючий суддя. Секретар судового засідання-Хатнефер. Прошу Хатнефер, починай перевірку явки сторін.

— Перевіряємо явку учасників справи. Позивач Гідеон Імпаер, ви присутні?

— Присутній, — відповів Уруз.

— Відповідач Софія Імпаер, ви присутні?

— Присутня, — відповідаю я.

— Відповідач Сінді МакГрегор, ви присутні?

— Присутня, секретар Хатнефер, — відповідає подруга.

— А також свідки: Отилія Імпаер, Мадлен Імпаер, Ава Абрамс та Шарлот Стюарт —на місці, велика Хатмут.

— Дякую, Хатнефер. Можемо починати. Софія Імпаер, ви знаєте в чому вас звинувачує містер Гідеон і саме чому ми тут всі сьогодні зібрались?

— Ні, ваша честь, — чесно відповіла я. Ну тобто я знала, але мені було не відомо яку байку придумав дід ,щоб звинуватити мене.

— Вас звинувачують в спробі зробити масове вбивство, завершивши його власним самогубством. В зговорі проти головного хранителя і зради способом винесення важливої інформації з вашого клану. Що ви можете на це відповісти?

— Це ж повна дурня! — викрикнула Сінді і закрила рот рукою. Вона явно не хотіла це говорити в слух.

— Міс МакГрегор, вашої думки наразі не потребується. До вашої справи ми ще дійдемо. Тож, Софія, що ви можете відповісти на звинувачення у ваш бік?

— Нічого, ваша честь. Лише те, що я з ним не згодна, — я трималась впевнено, мій голос не тремтів. В ньому відчувалась сила.

— Ні?

— Ні, ваша честь. Я не збиралась нікого вбивати, і себе в тому числі.

— По словам свідків ви направили свою ж силу проти себе після чого місяць пробули в комі.

— Все вірно. Але це я зробила з іншого мотиву, а не для того щоб вбити себе.

— Поясніть будь ласка.

— Якщо я розповім всю історію з власного боку?

— Прошу, — відповіла Хатмут.

— Як ви знаєте, в клані я досить недавно і ще кілька місяців тому не знала ні про його існування ні про магів. Але життя привело мене на цю доріжку і я їй покорилась. Після ініціації мої сили лякали мене. І не тільки мене, адже я володію атомною дизрупцією. В цілому це не секрет. Як і не секрет те, що ця сила небезпечна, рідка й руйнівна. Довгий час я не знала навіть що зі мною і якими саме здібностями я володіла. Від мене приховували інформацію. Це було очевидно і ясно. Але заподіяти я цьому нічим не могла. Тож мені прийшлось шукати відповіді самій. З цим мені допоміг хлопець на ім’я Ніколас з Червоного клану. Трохи проаналізувавши інформацію я вияснила що таким чином Уруз хоче посадити мене на ланцюг щоб застосувати в якості таємної зброї. Він збирався розв’язати нову війну з кланом Червоного тигра, просто для того щоб довести свою неперевершеність в якості лідера і вивести наш клан знову на перші позиції. Для цього йому була потрібна я. А чим менше я знала тим більше залежала від нього.