Глава 8

Робота над дисертацією йшла повним ходом. Залишилося поставити кілька підписів, яких не вистачало, і готуватися до дня Х.  Цілий день Ярина провеле за роботою, щоб звільнити вихідні для походу з мамою по магазинах. 

-- Біжу, біжу! - почувши дзвінок у домофон, Ярина зірвалася з місця. Вона чекала кур’єра з піцерії, бо так запрацювалася, що не встигла нічого приготувати.
Відчинила двері,  а сама пішла в кімнату, щоб взяти гроші.

-- Добрий вечр, почекайте секундочку, -- закричала  з кімнати, почувши, як грюкнули двері. 

Кур’єр чомусь мовчав. Ярина навіть подумала, що він не встиг піднятися або  двері зачинило протягом, і хлопець  блукає під'їздом у пошуках потрібної квартири.

– А ось і… Господи!

Переступивши поріг коридору, Ярина ахнула і мало не випустила гроші з рук.  На килимку біля дверей стояв Руслан.  Ярині  хотілося кинутися йому на шию і поцілувати, але величезним зусиллям вона змусила себе залишатися на місці. Вона так довго чекала цього дня, навіть уявляла, що скаже йому або краще дасть йому ляпаса, а зараз просто дивилася в його прекрасні очі і посміхалася ідіотською посмішкою.  Чим більше часу минало від Різдва, тим прозоріше ставала надія, що вони зустрінуться знову. Ще трохи — і вона зникла б безслідно. Та Ярина не сердилася.  Головне, що  він стоїть тут, у кількох кроках від неї, і надія на спільне майбутнє розквітала з новою силою. 

— Руслане, що ти робиш? Що ти там шукаєш? Ні, ні, почекай…

Вона дивилася, як Руслан копається у внутрішній кишені пальта і дістає  оксамитову коробочку. Робить глибокий вдих і опускається на одне коліно. 

— Знаю, ми надто мало знайомі і  пропозиція вийти за мене виглядатиме трохи дивно, та мені байдуже. Боюся, що ти знову втечеш. Ярино, ти вийдеш за мене?

-- Руслане ...

– Знаю, ти трохи сердита на мене…

— Трохи? Та я ладна вбити тебе, — Ярина намагалася придати голосу твердість, але в неї це погано виходило. Вона хотіла його поцілувати, але спочатку придушити. 

У Руслана перехопило дихання. Ярина в очікуванні дивилася на нього, наче він був центром її всесвіту. Він не знав, як вона сприйме те, що хотів їй сказати. Два довгі тижні вони не бачилися і не розмовляли. Ярина закліпала, явно здивована його пропозицією. Мабуть, уже записала його до лав бабників.  Він подивився на її тендітну фігурку у домашньому спортивному костюмі. Вона була мила і беззахисна.  Руслан трохи відволікся, поки милувався її рум’янцем на щоках. Вона така гарна, що в нього защемило серце. З голови вилетіли всі слова, які вн наміривався сказати і не помітив, як Ярина зробила крок уперед. Вона заскочила Руслана зненацька. Щойно вона гнівно дивилася на нього - і раптом стала навшпиньки і торкнулася його губ своїми.  Він так здивувався, що відповів на поцілунок не відразу, але швидко оговтався. Міцніше обійняв, щоб відрізати шлях до відступу, і  поцілував.  Ярина з тихим стогоном шукала його рот, гладила потилицю, легенько дряпала шкіру за вухом. 

Два тижні сумнівів, серйозна розмова з Іриною, яка все-таки здійснила свою погрозу і ввалилася в квартиру двадцять п’ятого грудня о сьомій ранку. Руслан бігав з кімнати в кімнату, як ненормальний, шукаючи свою Ярину, а коли зрозумів, що її ніде немає, курив на балконі, забувши вдягнутися. Ірина поїхала в сльозах, а Руслан зліг з пневмонією. Ранкові повітряні ванни у грудні не пішли на користь. А щойно одужав, сів на потяг, не в силах довше чекати.

— Знаєш, що в гарячці я промовляв твоє ім’я? — прошепотів на вушко дівчині, — дід мені сказав. Йому довелося мене доглядати. Він спитав, хто така Ярина, адже ім’я доволі рідкісне, а в нього є аспірантка з таким ім’ям. Ох і сміявся він зі свого склерозу. Каже, що може процитувати цілі шматки з монографії, а про те, що призначив тобі зустріч, забув.

— А я рада, що так сталося. А друзям, що його запросили в гості, я кожного року на Різдво надсилатиму подарунки, — засміялася Ярина і поцілувала коханого в кінчик носа. — Чому ти не зателефонував? Я ледь не померла від туги.

— Спочатку в мене не було твого номеру, виправдовувався Руслан, — А потім вже не міг, бо лежав з температурою і кашляв, як туберкульозник.

— Я же залишила тобі свій номер!

Руслан замислився.

— Якби я мав твій телефон,  не стояв би голяка на засніженому балконі. Може, завалився куди папірець, а може, Ірка постаралася.

— Ага, отже я вчасно втекла. Твоя мила все-таки не здається?

— Вона не моя мила, — насупився Руслан, — із цим вже покінчено. Забудь про неї. 

— Я намагатимусь.  

— Я ще не почув відповідь на своє питання, — наполягав Руслан.

— Хіба ти мене про щось питав?

— Я питав, чи підеш ти зі мною сьогодні ввечері в кіно?

— Тобто пропозиція вийти заміж відміняється?

— Ні, просто перевіряв, чи не будеш ти знову комизитися. Так що, вийдеш за мене?

— Так! І в кіно ходімо обов’язково.

— Тільки, якщо місця будуть на останньому ряду. 

Через п’ять років

Ранкове сонячне світло заливає спальню.  Крізь відчинене вікно у кімнату залітає пташине щебетання, пернаті так розійшлися, наче надворі весна, а не кінець жовтня. Радіють останнім теплим дням.  Ярина міцно спить, притулившись до грудей Руслана. Він прокинувся, але лежить смирно, щоб не розбудити кохану, яка за минулий тиждень  натомилася з малюками. Їхні двійнята такі непосидючі, що самотужки з ними важко впоратися.   Руслан думає про те, що його життя майже ідеальне. І коли дозволяє собі замислитися, що все могло скластися інакше, по спині пробігає холодок. Порив свіжого ранкового вітру долітає до ліжка, змушуючи Ярину міцніше притулитися до теплого тіла чоловіка. Руслан любить спати в прохолодній кімнаті, а Ярина мерзлячка. Руслану подобається, що через п’ять років шлюбу між ними все ще не згас вогник пристрасті. Його кохання стало лише глибше, до нього додалася вдячність і повага.  Він дивиться на Ярину, таку спокійну і розслаблену, і перебирає рукою  її волосся. Воно сильно відросло і лежить на подушках каштаноими хвилями.