Глава 6

Ярина відсахнулася від Руслана і так подивилася на нього, що він здригнувся, ніби отримав удар під дих. Він відвернувся, але Ярина бачила, як піднялися і опустилися його м'язисті груди від важкого вдиху, а потім він натягнув на себе підняту з підлоги водолазку.

У голові почала крутитися пісня “Прощавай” Біллі Айліш. У жилах замерзла кров, а рум'янець нестерпного сорому поповз по шиї на щоки. Ярина розплющила очі і зустрілася поглядом з хлопцем.

Якщо раніше йому здавалося, що вона кидала на нього полум'яні погляди, то тепер її очі випромінювали холод. Сором і лють спалювали її зсередини. Ніколи в житті вона не піднімала руку на людину, а зараз так хотілося добряче йому врізати. І вона навіть не здивувалася, коли з язика зірвалося:

- Яка ж ти скотина!

Він підняв очі - в них світився гіркий подив. 

— Можеш обзивати мене. Я, мабуть, заслужив, — сказав він.

– Тільки не треба тут з себе благородного лицаря розігрувати! — кинула звинувачення Ярина. Вона не впізнала свій голос, настільки він звучав грубо, з нотками отрути.

Замість веселої і милої дівчини перед Русланом стояла саркастична, похмура фурія. 

За той час, що Ярина провела з Русланом, вона наче стала іншою. Дозволила собі відійти від шаблонів і нарешті поцілуватися з хлопцем на першому побаченні. Ба навіть більше, вона ледь не переспала з ним. А найгірше те, що вона була готова до одноразового сексу з ним і шалено хотіла, щоб це сталося. Тим більшим було приниження, яке вона відчула. Руслан зупинив її. Чоловік її не хоче, а вона вішалася йому на шию, безсоромно пропонувала себе, наче вулична повія.  Як же вона його ненавиділа!

- Яка ж ти скотина! - повторила Ярина голосніше, щосили намагаючись не помічати  бажання, яке все ще відчувала, і разом із ним невгамовну пристрасть, яка ще більше розгнівала її.

- О! Імовірно, переді мною справжня Ярина, - його очі пропалили на дівчині доріжку від палців ніг до грудей, - така ж нахабна, як і решта. Всі ви однакові. Тільки і вмієте, що влаштовувати істерики і тупотіти ногами. А раптом щось не по-вашому, то в хід ідуть матюки і фальшиві сльози.

Ярина зробила крок уперед і штовхнула його в груди.

- Козел! Я думала, що нарешті зустріла нормального чоловіка, не зацикленого на своїй зовнішності! Такого, з ким можна весело провести час. А ти такий… такий… звичайний.

Їхні погляди перетнулися. Він дивився на Ярину з гарячковістю, приправленою зневагою.

- А щоб ти всрався і лазні не знайшов! — випалила Ярина, задихаючись від злості.

- Що? — засміявся Руслан, — ти говориш, як моя бабця.

- Не тільки ти маєш бабцю, — Ярину ще трусило від гніву, але сміх рвався назовні і ризикував остаточно зіпсувати враження про неї. Невже вона настільки себе не поважає, що навіть розізлитися по-справжньому на нього не може? — Відпусти мене!

Руслан обхопив її руками, щоб знешкодити. Її очі посилали такі імпульси, що Руслан реально боявся, що в нього може полетіти щось важке.

– Не відпущу, доки не заспокоїшся.

– Заспокоїтись? Заспокоїтися? - кричала дівчина.

Ще ніколи її так не доводили, і вона не уявляла, як отямитися. Жоден хлопець не пробуджував у Ярині захоплених мрій, жоден з тих, кого вона знала, не був героєм. Руслан же позбавляв її дару мови, доводив до несамовитості. Він не кумир і не досконалість, він цілком земний. Але було в ньому щось таке, що притягувало погляд, паралізувало волю.

Попри злість і зростаючу ненависть до цього самозакоханого бовдура, Яриною керувала непідконтрольна частина її мозку, бо вона страшенно хотіла, щоб Руслан знову її поцілував. Нехай би цілував, торкався, гладив волосся і покусував губи. Вона пристрасно хотіла його ненаситних губ та спритних пальців.

Його розщирені від гніву зіниці, заблищали, погляд раз у раз зупинявся на губах дівчини. У Ярини майнула думка, що вона погано приховує свої бажання і все написано на ї обличчі. Невже вона досі кидає на нього палкі погляди? Нічого дивного, він, мабуть, не раз ловив такі погляди на собі.  Тільки от несправедливо, що в такі красиві, блискучі очі, що зачаровують, дивитиметься не вона!

- Ненавиджу тебе, - прошепотіла Ярина з люттю.

Хватка Руслана трохи ослабла, великий палець погладив шкіру зап'ястя. По тілу пробігло тремтіння, і вона зненавиділа себе за цю мимовільну реакцію. Остаточно паралізувавши її, прекрасні очі Руслана не відривалися від її губ. Його губи повільно наближалися, наче намагнічені. Ярина підвела голову.

І тут Руслан випростався. Ярина відчула втрату його тепла. Очі, вже не затьмарені бажанням, стали глузливими та байдужими. Він знизав плечима, сунув руки в кишені і криво посміхнувся.

- Ти що, забула? В мене є дівчина.

Від цих слів Ярина підскочила як ужалена. З горла вирвався якийсь писк і серце застукотіло, як шалене, і писк перейшов у істеричний вереск. Вона кинулася геть з квартири, обзиваючи останніми словами вже не Руслана, а себе, свою слабкість і дурість. Сходи стугоніли від шалених стрибків, якими Ярина рятувалася від ганьби. Шапка і шарф залишилися в квартирі. Вона помітила це, коли опинилася на вулиці, і сніг почав танути на її шиї і стікати по спині холодними струмочками. Сумку з грошима і телефоном вона теж залишила в Руслана.