Глава 5

— От і згодяться твої м’язи, — задоволено потерла руки Ярина, — не тільки ж дівчат тобі зваблювати.

-- Не провокуй.

-- А то що?

Руслан тільки хмикнув і міцно схопив за руки Ярину і сусіднього з ним хлопця.

Тієї ж секунди пролунав сигнал від ведучого, і один з учасників кинувся на живий ланцюг, щоб рзірвати його і відвести в свій “курінь” того, хто не втримався і відпустив руку.

Ярина почувалася справжньою дурепою. Хоч Руслан і тримав її за руку вимушено, серце все одно завмерло від романтичності моменту, по тілу розлилося тепло. Невже вона закохалася в ледь знайомого чоловіка? Може, з нею щось не те? Навряд чи інші дівчата в двадцять з лишком років впадають у ступор, тримаючи за руку чоловіка, нехай і дуже гарного. Ярина не була з тих романтичних дівчат, що шукають свого ідеального чоловіка, але вірила: кохання — це щось пррекрасне і легке. Просто вона дуже боїться, що той, кого вона зможе покохати, не подарує омріяного шаленства і замість підштовхнути до безглуздих вчинків, вирве з грудей і розтопче її серце.

Навколо лунали шум і сміх. Команди змагалися з таким завзяттям, наче від перемоги залежала доля Різдва на всій планеті. Ярині ж раптом перехотілося розважатися. Вона вже шкодувала, що не поїхала додому.

А Руслан, судячи з усього, кайфував. Їхня пара жодного разу не роз’єднала рук. І їхній “курінь” переміг.

– І у цьому конкурсі у нас є переможці! – голосно крикнув ведучий.  Ті, хто програв, нехай не засмучуються, попереду ще  два випробування! У всіх будуть шанси наздогнати та перегнати суперників.

— Наступний конкурс, — продовжував запалювати натовп ведучий, — танго. Прошу учасників поділитися на пари, а кому пари не вистачить, танцюватиме зі мною.

— Я пас, — тепер Ярина проти участі в забаві, — я взагалі не вмію танцювати, а про танго навіть не чула.

Руслан простягує руку і зазирає дівчині у вічі. Його теплий, майже рідний погляд дарує впевненість. Цікаво, що він відчуває, коли дивиться на неї? 

— Дозвольте вас запросити, — мила посмішка з’являється на його обличчі. 

Починає грати музика. Назви Ярина не знає, але мелодія заворожує, підказає рухи. Від неї по тілу розсипалися мурашки. Це її перший танец. Руслан міцно тримає її, м’яко скеровує, коли Ярина збивається з ритма. Руслан кружляє Ярину у танку під божественну музику, і в душі розквітає невідоме почуття, схоже на піднесення. Голова йде обертом від  глибокого душевного пориву, проте Ярина  не боїться  зробити помилку чи схибити. Музика раптово обривається, руйнуючи фантазії. Простір навкола розлітається на друзки. Вона занадто захопилася. Так, їх невмолимо тягне один до одного.  Можливо, з часом це почуття може перетворитися у справжнє кохання. Та їх шляхи навряд чи перетнуться. Завтра вона повернеться додому і Різдвяне диво не відбудеться. Настрій в Ярини зіпсувався. Дива, звісно, трапляються, але так рідко. 

— Ходімо додому, — попросила Ярина.

— Що сталося?  Я тебе чимось образив? — відразу занепокоївся Руслан. Він  дивився  в очі дівчині з ніжністю та теплом.

— Я хочу додому, —  кинула вона і швидкими кроками віддалилася
.
— Ярино, почекай!

Руслан наздогнав дівчину і, схопивши за лікоть, м’яко розвернув обличчям до себе. Ярина відчула свіжий аромат його парфумів і трохи заспокоїлася. І хоч на душі все ще шкреблеся коти, щось у його погляді дає їй надію. Він  несильно, але відчутно стиснув її холодні руки своїми руками. Тілом Ярини пробігла хвиля приємного тепла, і вона посміхнулася.

— У Львові є одна стародавня традиція, — порушив мовчанку Руслан, — ти обов’язково повинна з нею ознайомитися.

— Яка ще традиція?

— По-перше, треба стати он на тому перехресті біля високого дерева.

Руслан, не випускаючи руки дівчини, потягнув її за собою. Вони минули зупинку трамвая, крамницю і кав’ярню. 

— Тепер слухай.

Тут було не так гамірно, як на площі. Десь недалеко гули автомобілі, між будинками гуляв протяг і шось шепотів гірляндам на балконах будинків. 

— Чуєш? — пошепки спитав Руслан, — це моя улюблена музика. Голос мого міста.

Ярина заплющила очі і теж прислухалася, насолоджуючись інтимністю моменту, що створив для них Руслан. А коли повернула голову і подивилася на нього, побачила, що і він дивиться на неї.  Його очі були такі красиві, що їй стало боляче. 

— Так що за традиція?

— Тільки не бийся. Я не винен. Традиції треба поважати, — прошепотів Руслан, перш ніж накрити губи Ярини своїми губами.

Кілька нескінченно довгих миттєвостей вони були одним цілим. Ярина відчувала тепло Руслана, відчувала смак його м'яких губ та приємне поколювання щетини.
Він був ніжним. Рукою тримав  за шию, ніби боявся, що Ярина передумає його цілувати і втече. Цілував спрагло,  з напором зминаючи її губи.
Ноги Ярини підкосилися. В голові паморочилося і, щоб не впасти, вона схопилася за комір пальта, повисаючи на ньому.

-- Тобі варто було поголитися, -- з усмішкою на обличчі сказала Ярина, коли Руслан відсторонився .

-- Не думав, що справа дійде до поцілунків.