Глава 4

Коли у паперових горнятках не залишилося кави, Руслан взяв Ярину за руку і вони повернули з площі Ринок до пам’ятника Шевченку. Ярина притулялася щокою до  руки хлопця, щоб довше зберегти тепло, яке розлилося по тілу після незвичної, але такої доброї кави. Вони перетнули трамвайні колії і в ніс ударив неймовірний аромат випічки. Ярина зупинилася і потягнула носом повітря, силуючись розібрати, чим так смачно пахне. Її супутник  прочитав німе запитання на її обличчі і звернув за ріг. Зробивши кілька кроків, вони натрапили на підвішену на металевих гаках табличку «Cheese bakery».
У цей момент запах став ще сильнішим, і Ярина вже повною мірою насолоджувалася ароматами меленої кави, упереміш зі свіжою  випічкою та корицею.

– Бути тут і не скуштувати тістечка – справжній злочин! — Руслан вже ступив на першу сходинку, коли дівчина потягнула його назад.

-- А покаранням потім буде жир на моїх боках! 

– Від пари тістечок нічого не буде.

Руслан любив солодке не менше, ніж Ярина. Струхнувши з густого волосся мокрий сніг, він галантно відчинив  двері і пропустив дівчину уперед. Солодкі аромати, що відтінялися гірким запахом кави, дурманили голову. Від одного виду випічки на вітринах у Ярини потекли слинки.
Тут була стільки смакоти! Торти, кекси, еклери, слойки, чізкейки. І все виглядало так красиво і апетитно, наче намальоване.

-- Руслане, мені хочеться всього, -- мало не плачучи прошепотіла дівчина. Обрати щось одне просто не могла…

-- Дівчино, будь ласка, загорніть з собою. І дві кави. 

Продавець у стильному фартуху усміхнулася Руслану, не звертаючи уваги на Ярину,  почала складати замовлення.

— Навіщо ти взяв так багато? Я одна все не з’їм.

— А хто казав, що це тобі? Я планую все з’їсти сам.

-- Та ти ласун! -- здогадалася Ярина, дивлячись на те, як Руслан дивиться на пакети з випічкою.

-- Так, але це є секрет. 

Ідучи засніженою вулицею, вони посміхалися випадковим перехожим, наче добре знайомим. Ярина крутила головою, озираючись навколо  і ловила себе на думці, що поруч із Русланом їй здається, що Львів — то її дім.

— Давай тут присядемо, — запропонува Руслан, коли вони порівнялися з лавкою, притрушеною снігом. 

— Залюбки. Я не дотерплю додому. Ти що спершу будеш?

-- Дай мені той круасан з солоною карамеллю, — попросив хлопець..

-- З чого ти взяв, що карамель солона? 

— Бо я  замовляв з солоною.

— Це нечесно! — скрикнула Ярина, — я ненавиджу солону карамель.

— Я не знав, що ти така вибаглива.

— Я не вибаглива, просто в кожного свої вподобання. 

— Тоді віддавай його мені, — Руслан схопив пухкий крученик, але Ярина виявилася спритніша. Вона ловко ухилилася від руки хлопця і відкусила мало не половину.

— Ти брехун, — з повним ротом проказала вона, —  карамель солодка.

Руслан ховає посмішку рукою, і Ярина відчуває веселий погляд, спрямований на неї. Лінивим рухом він стирає краплю карамелі з її губ і підморгує:

— А ти повірила? Тебе так легко обдурити.

 Дивна атмосфера поселилася між ними і Ярина вирішила, що час тікати. Він надто гарний, щоб багато часу проводити з ним наодинці. Навіть якщо їхнє несподіване знайомство триватиме недовго, Ярина була  щаслива, що ця поїздка трапилася. Вона потягнула хлопця за собою, і вони злилися з натовпом. Руслан розказував нові історії про Львів і його мешканців, що Ярина здивувалася, адже він казав, що майже нічого не знає і рідко гуляє.

-- Ти так багато знаєш про Львів. Я, наприклад, у Києві знаю лише ті туристичні місця, які відомі всім. А ще, як доїхати з університету додому.

--  У дитинстві у мене майже не було друзів, не було з ким гуляти, так що я багато читав. Потім почав гуляти на самоті, шукати гарні місця.

-- Я теж люблю самотність. Можу годинами блукати містом одна, без мети, без плану. Можливо, тому хороших подруг у мене і немає. Всі дівчата вибираються вечорами в клуби, бари, а я це не люблю.

-- Тоді нам терміново потрібно міняти свої звички, - Руслан засміявся, а ось Ярині було не до сміху.

Вона змогла видавити тільки вимучену посмішку і прискорила ходу. Нові люди, нове місто і запахи. А найприємніший — його. Вона щільніше закуталася у свій шарф і більше нічого не казала, щоб розмови не відволікали від думок про Руслана.

-- Гей, ти чого притихла?

-- Так, замислилилася. Тобі, мабуть, набридло вже блукати по вулицях. Ти ж не надто любиш гуляти.

-- Ні, Яринко! --- Мені дуже сподобалося гуляти з тобою. Я сто років не їв тістечка і не пив каву з кардамоном.

-- Правда? І тобі зі мною не нудно?

-- Ну що ти! Все навпаки.  Я вже забув, як це — теревеніти ні про що, сміятися, просто гуляти, а не бігти по справах. Мені це подобається!

-- Добре, - вона ніяково усміхнулася.

Вечір давно вже спустився на місто. Ярина з Русланом обійшли майже весь центр, помилувалися всіма головними пам'ятками і випили глінтвейну.