Глава 1

Ярина зістрибнула з високої сходинки потягу на платформу Львівського вокзалу і зупинилася в нерішучості.  Її червоне пальто яскравою плямою горіло серед сірих стін вокзальних споруд і натовпу заклопотаних людей, шо поспішали покинути платформу.  Дрібні сніжинки повільно падали із сірого, як і все навколо, неба, обіцяючи дуже скоро влаштувати справжню зимову казку.  Зрештою метушня на платформі припинилася, а Ярина так і стояла, підставивши сніжинкам долоню в пухнастій червоній рукавичці.  Вона давно не була на вокзалах, так що здивувалася і навіть розгубилася. До Львова вона приїхала вперше і не як туристка. В неї була важлива справа, яку неодмінно треба вирішити швидко, щоб встигнути до традиційної Різдвяної вечері в колі сім’ї.

Дівчина минула стоянку таксі, квіткову крамничку, невеличку кав’ярню і побачила - таки трамвайну зупинку. Дістала з кишені складений навпіл аркуш і ще раз прочитала адресу. Вулиця Євгена Маланюка, 15. Трамв. Номер 8.  Ярина стояла на зупинці, ловлячи довгими дрібними кучерями рясні сніжинки, і вже почала замерзати, як почула веселий дзенькіт і стук металевих коліс об рельси. Вона підхопила сумку і застрибнула у вагон, радіючи, що трамвай напівпорожній, тож можна з комфортом присісти біля вікна і все гарненько роздивитися. 

Юрба туристів, пасажі, брами кам’яниць — місто зустріло Ярину старовинною розкішшю і  веселим сміхом на гамірних вулицях. Дівчина по-дитячому притулилася носом до холодного вікна і жадібно роздивлялася краєвиди, які раніше бачила лише на кольорових листівках чи фотографіях в Інтернеті.  Який він, виявляється, неймовірний і винятковий. Не має нічого спільного з іншими містами, які їй довелося побачити. Як таке могло статися, що вона жодного разу тут не була? Скільки разів обіцяла собі менше працювати і знаходити час на відпочинок ? От і теперішня подорож трапилася випадково. Хоч повноцінною подорожжю її поїздку назвати можна з великою натяжкою, Ярина вирішила скористатися нагодою по максимуму. 

Дівчина вийшла на потрібній зупинці і опинилася на вузькій вулиці. Сніг з тихим шелестом падав на дахи будинків, залишав гамірне передмістя десь в іншій реальності. Ярина з цікавістю роззиралася довкола, вдихаючи на повні груди свіже прохолодне повітря. Снігопад посилився. Вона підхопила сумку і неквапно йшла, цокаючи по бруківці підборами. Гірлянди весело підморгували дівчині, повз неї на самокаті пронісся Святий Миколай. Ярина помахала йому рукою і вирішила не поспішати. Іван Натанович уже немолодий. Нікуди не втече. А нагоди побачити передріздвяний Львів, може, більше і не випасти. 

Ярина з головою поринула у роботу над дисертацією. Кілька місяців майже безвилазно просиділа в бібліотеці і в архіві.  І  коли до захисту залишилося зовсім мало часу, з’ясувалося, що потрібні документи є лише в бібліотеці Політехніки. “Бери ноги в руки і мухою лети у Львів”, — проскрипів у слухавку старий професор і від’єднався. А Ярина купила квиток на “Інтерсіті” і через сім годин після закінчення останньої лекції крокує по засніженому Львову і звіряє час зі старим годинноком на Ратуші.

Від ваги дорожньої сумки трохи затерпло плече. Зупинилася перепочити. Поставила сумку на бруківку і втягнула носом аромат кави з корицею. Тут майже скрізь пахне шоколадом і кавою. Дивовижне місце! Саме тут дівчина відчула, що за   навчанням і кропіткою працею над дисертацією втратила  багато цікавого у житті. Навіть на спілкування з друзями не знаходила часу, заміняла його на короткі повідомлення у месенджерах. Про особисте життя і говорити нічого. Їй двадцять п’ять років, а в неї не було серйозних стосунків. Ні, вона, звісно, ходила на побачення, та жоден з тих хлопців не удостоївся честі бути запрошеним на Різдвяну вечерю з батьками. А так хотілося бути не лише гармонійною особистістю з дипломом доктора філософії в кишені, а ще й мати можливість розділити всі надбання з близькою по духу людиною.

Холодними пальцями Ярина намагалася набрати назву вулиці у пошуковому рядку навігатора, але зробити це їй так і не вдалося.  Коли залишалося ткнути на останню букву, телефон блимнув і вимкнувся. Сіла батарейка. Вилаявшись собі під ніс, Ярина вирішила десь випити кави, аби трішки зігрітися і підзарядити мобільник. Відчинила двері найближчої кав’ярні і зайшла всередину. 

— Вітаємо, — усміхнена дівчина в довгому брунатному фартуху вказала на вільний столик, — що будете замовляти?

Ярина струснула мокрими від снігу пасмами і зняла в’язану шапку. Вона трохи розгубилася від такої гостинності і ніяково посміхнулася.

— Я у вас уперше, тож буду рада, якщо допоможете обрати. 

— Залюбки допоможу. Ви маєте чудову нагоду скуштувати пляцки з нашого Різдвяного меню— дівчина з подвоєним старанням почала називати страви, які Ярина неодмінно мала скуштувати, — почніть з пампуха. Він гарячий і неймовірно смачний. До нього раджу взяти вишневу наливку. Вона зігріє і подарує легкість думок. Ну а кава — то навіть не обговорюється. У Львові п’ють багато кави. Ви маєте встигнути спробувати все.

Ярина слухняно скорилася. Частування швидко опинилося на столі. Дівчина не стала гаяти час і одним махом осушила чарку. Приємне тепло почало розтікатися тілом. Утома поволі відпускала. Аромат кави стрімко пробирався в ніздрі. Ярина почала дихати глибоко і повільно, насолоджуючись.  Через кілька хвилин з п’янким ароматом кави змішався запаморочливий запах імбирного печива. Ярина замовила і його. 

— Як вам смакують львівські пляцки? Готова поспорити, що ви ніколи не куштували нічого подібного, — дівчина-офіціантка безшумно підійшла до столика. Вона так привітно посміхалася, що і Ярині захотілося посміхнутися.