Глава 16. На перехресті

Глава 16. На перехресті

Цієї ночі Мелані практично не спала. У рідкісні хвилини, коли виходило забутися, її мучили кошмари. А вранці встала раніше ніж завжди, щоб встигнути вирішити одну справу надзвичайної терміновості. Тому коли наприкінці дня до її кабінету ввалився розгніваний Александр, вона лише мовчки глянула на нього і прикрила очі рукою, збираючись стійко витримати все, що він буде зараз говорити.

- Навіщо ти це зробила? - з місця в кар'єр напав Александр.

- Не розумію, про що ти.

- Чудово розумієш!

Він наблизився до її столу, нависаючи над ним, немов хотів розчавити.

- Ти викупила мій маєток, - звинувачувальним тоном прорік Новак.

- Дозволь нагадати, що за документами він не твій.

- Чого ти прагнеш цим домогтися? Ще більше принизити мене? Тобі замало, що через тебе я опинився за гратами, так ти і на волі вирішила мене дістати?

Мелані задихнулася від несправедливих звинувачень. Вона навіть відкрила рот, але так і не змогла нічого з себе вичавити. Піднялася з-за столу і хапала повітря. Та як він міг таке сказати? Як міг навіть на секунду подумати таке про неї?! Він навіть не уявляє, скільки знайомств вона задіяла, скільки сил кинула на те, щоб буквально за ніч встигнути все провернути. І заради чого? Жахливих, незаслужених звинувачень?!

Усередині клекотіла лють. Мелані була готова висловити йому навзаєм не менш огидні закиди, поранити якомога болючіше, щоб він хоча б на мить відчув, якого болю завдав їй. Вона стиснула кулаки до побілілих кісточок пальців; довго і болісно дивилася на його гарне, злегка постаріле від знегод обличчя і думала тільки про те, як їй всупереч усьому хочеться поцілувати ці суворо зімкнуті губи. А потім навалилася така втома, така апатія, що єдиним бажанням Мелані стало виставити геть нахабу. Все ж таки далася взнаки безсонна ніч, коли в екстреному порядку прийшлося готувати документи для застави будинку Монро, за рахунок якої вона змогла викупити особняк.

Мелані не втримала гірку гримасу. У ній заговорила банальна образа на невдячність людини, якій, як їй здавалося, вона була небайдужа.

- Знаєш що, Александре? Йди-но під три чорти!

Його витягнуте обличчя було слабкою втіхою.

- Я нічого тобі не винна, зрозумів? Я нічим тобі не зобов'язана. Все, що я хотіла зробити, це допомогти тобі не втратити законну спадщину. Якщо ти вважаєш це приниженням - твоє право. А тепер йди геть.

Вона впала в крісло і розвернулася високою спинкою, що сховала її опущені плечі від відвідувача.

Раптово прозрілий Александр від сорому не знайшов слів. Вірніше, він прикусив собі язика, щоб не зморозити чергову дурість. Ідіот.

Він дав Мелані кілька хвилин охолонути, а собі - паузу для роздумів.

Судячи з того, що Александр встиг дізнатися про "Техносіті" після звільнення, справи у фірми йшли не дуже добре. Компанія поволі відновлювалася після того, як ледь не опинилася у фінансовій прірві. Отже, зайвих коштів для покупки непотрібної нерухомості у гендиректора, тобто Мелані Монро, не було. Однак необхідна сума знайшлася практично за кілька годин. У душі Александр захоплювався Мелані, цілком уявляючи, чого їй коштувало все організувати в такі стислі терміни, оскільки навіть не сумнівався, що до вчорашнього вечора вона й гадки не мала ні про який аукціон. І навряд чи знала, що Лукас був власником особняка. А значить... всі його закиди були марні, а образливі слова ранили її.

Сповнений гострого почуття каяття, Александр щиро зібрався просити вибачення, але не встиг.

- Мені час, - встаючи, Мелані ледь не врізалася в Новака, який вже обійшов стіл. - Вихід знайдеш сам.

Вона навіть не глянула на нього. Взяла портфель із документами і залишила приміщення.

Подумки Александр обізвав себе дурнем. Ну чого варто було скласти два і два до того, як він увірвався сюди, весь такий палаючий обуренням. Тепер йому довіку не загладити свою провину перед людиною, яка, незважаючи ні на що, зробила для нього неможливе. Якщо зараз же нічого не виправити, він втратить Мелані назавжди. Не зрозуміло, чому ця жорстока думка прийшла Александру в голову саме зараз, але внутрішній голос наполягав послухатися її.

Не даючи собі шансу засумніватися, Александр вискочив за Мелані і наздогнав її практично біля виходу з будівлі.

- Мелані, стривай! Вислухай мене.

Вона зупинилася, але не повернулась.

- Нам немає про що говорити. Щойно документи на особняк будуть у мене, я попрошу містера Порка оформити їх на твоє ім'я відповідно до закону.

- Мелані, та послухай же ти!

Він взяв її за плечі, бажаючи розвернути до себе і побачити її очі. Навколо них уже почала збиратися цікава юрба. Александр, кинувшись за Мелані, якось не врахував, що вже кінець робочого дня, і з численних дверей потоком почали вивалюватися менеджери, клерки, секретарі та інші офісні мешканці.

Александр скривився і почав усміхатися всім підряд. Мелані ж так і застигла на місці з нечитабельним виразом обличчя.

- Ми можемо поговорити в якомусь спокійному місці? - запитав Новак. - Вважаю, виникло непорозуміння.

- Гадаю, ти мав на увазі саме те, що сказав, - парирувала Мелані і вирвалася з його рук.

Її рух був незграбним, і вона натрапила на єдиного, хто зараз входив до будівлі, а не уходив, - людини зі служби доставки квітів. Огляд Мелані закрив пристойного розміру букет троянд на довжелезних ніжках.

- Вибачте, - хлопець у фірмовому одязі затрусився разом з квітами, - я не зачепив вас?

- Ні, все гаразд, - заспокоїла Мелані. - Які гарні квіти.

- Для місіс Гертруди Пірс, компанія "Техносіті", - пробурмотів рознощик, - не підкажете, де я можу знайти її?

- Тут, мабуть, якась помилка, - заперечила Мелані. - У нас немає таких.

- Ні, ні! - з натовпу раптом виникла знайома фігура - маленька, тьмяна, з незмінною чорною стрічкою у волоссі, - це для мене.