Глава 15. Вільне падіння

Глава 15. Вільне падіння

- Кого я бачу? Наша Мелані Недоступна! - Майк, посміхаючись на всі тридцять два зуби і перекрикуючи гул натовпу, обійняв Мелані.

- Майк, ну годі, - та щиро відповла на обійми, - не могла ж я пропустити таку подію, як твої заручини. Але чому саме тут?

Вона невизначено махнула рукою в простір, указуючи на клуб "Одержимість", біля входу в який вони зустрілися.

- А це моє улюблене місце, - вискочила з нізвідки Керолайн, кидаючись з розгону на подругу.

- Кер!

Мелані була рада бачити їх обох. За проблемами вона зовсім забула про друзів. А тут такий чудовий привід. 

- Сьогодні якесь стовпотворіння, - зауважила Мелані, - може, підемо в інше місце?

- В жодному разі! - заперечила Кер. - Я про все потурбувалася.

Вона потягла їх до входу. Там зробила умовний знак охоронцеві, який без проблем пропустив всередину переповненого людьми приміщення.

Щільна пелена зі звуків, шуму, гучних басів і стрибаючих над головами різнокольорових променів впала на друзів. Мелані ледве стримала бажання затиснути вуха руками і втекти подалі. Вона давно відвикла від шуму нічних клубів, та й взагалі від веселощів. Радості в її житті останнім часом було мало.

Якимось дивом примудрившись знайти вільний столик, Керолайн посадила за нього друзів, а сама чкурнула робити замовлення.

- Як ти? - запитав Майк, перекрикуючи музику. - Виглядаєш недуже.

- Все нормально, - посміхнулася Мелані, але посмішка вийшла нещирою і майже сумною. - Краще розкажи про себе. Ми так давно не бачились. Більше року, здається?

- Якби не бажання Керолайн відзначити заручини, не побачилися б іще стільки ж.

У голосі Майка не було засудження. Він прекрасно знав, як несолодко подрузі. Шкодував лише про те, що нічим не міг допомогти.

- Я щаслива за вас, правда, - Мелані потягнулася вперед. - Ви чудова пара. Як твоя мама сприйняла цю новину?

Очі Майка загорілися.

- Не повіриш! Погодилася лягти в клініку. І все це завдяки Кер.

- Майк, це ж чудово!

З'явилася винуватиця торжества, сяючи щастям і широкою посмішкою, з келихами в руках.

- Отже, - Мелані підняла свій коктейль, проголошуючи тост, - за нареченого і наречену!

Потім вони пили, танцювали, базікали про різні нісенітниці, словом, насолоджувалися життям. Поки Мелані, блукаючи вже злегка нетверезим поглядом по стрибаючому натовпі, не побачила знайому постать. Потім ще одну. Вони то губилися в темряві, то яскраво висвітлювалися неоновими променями. Якоїсь миті вона втратила їх з поля зору. Почала гарячково озиратися і крутитися навколо себе, потім побачила біля краю танц-полу та кинулася навздогін. Звернула у коридор і зрозуміла, що стоїть біля дверей чоловічого туалету. Звідти вийшов хлопець, плотолюбно вишкірився, побачивши дівчину, та одразу з-за зачинених дверей долинули дивні глухі звуки, ніби хтось стукав гумовим молотком об стіну.

Знемагаючи від цікавості і відкинувши збентеження, Мелані прочинила двері. Всередині було порожньо, але з-за рогу чітко звучали голоси.

- Ах ти ж мерзото! Ти зіпсував мені два роки життя, покидьок!

І знову глухий стукіт.

Мелані здригнулася. Не стільки від звуку удару, скільки від знайомого голосу. Цей тембр, оксамитовий і зачаровуючий, незважаючи на явну агресію в ньому зараз, вона не сплутає ні з чим.

- Мало того, що ти підставив мене, так ще й надумав мій маєток продати!

- Дозволь нагадати тобі, - другий голос звучав трохи тихіше, але насмішкувато, - що він не тільки твій. А за документами вже і зовсім не твій.

Хрясь!

Пластикова перегородка між кабінками затріщала.

- Ти скористався тим, що я сидів у тюрмі. Я доведу, що все це підробка!

- Валяй! - прохрипів Лукас. - Тільки аукціон вже завтра, і навряд чи ти встигнеш довес...

Знову пролунав хрип і тріск.

Мелані навіть почулося, як Александр загарчав від безсилої люті.

- Плювати, що ти там задумав! Я поверну те, що мені належить. І вдруге позбутися мене не вийде.

Лукас закашлявся. Мабуть, кузен відпустив його.

- Про що ти говориш?

Александр знизив голос до зловісного шепоту:

- Я знаю, що це ти підкинув пістолет.

- Приятель, ти несеш маячню, - ненатурально засміявся Лукас. Тремтіння в голосі видало його переляк.

- Більше ніхто не знав, де він лежить. Пам'ятаєш, як ми з тобою змагалися в стрільбі по пляшках?.. - Лукас проковтнув. - З тих пір я його в руки не брав, - продовжив Александр. - Ти за все заплатиш. Я засаджу тебе до кінця життя за вбивство Джона Монро!

- Це не я його вбив, ти... козел, відпусти мене!

Почулася якась метушня, глухі стуки, стогони і звуки ударів.

- Чорт! Ти зламав мені ніс! - заволав Лукас.

Мелані ледь встигла відскочити і сховатися за дверима. Лукас вилетів з туалету як ошпарений, притискаючи руки до обличчя. З-під пальців текла кров.

Мелані мстиво посміхнулася і, боячись бути захопленою зненацька, сховалася далі в коридорі. Через мить вибіг Александр, переслідуючи кузена. Готова втрутитися в будь-який момент, щоб не допустити кривавої розправи, вона пішла за ними на задній двір.

Під'їхала машина, водій відкрив передні пасажирські двері, куди миттю заскочив Лукас.

Мелані завмерла. У водієві вона впізнала... Ні. Занадто темно, та й лиця не розгледіти. Їй просто здалося.

Авто, завищавши шинами, розвертаючись, помчало.

Мелані озирнулася на всі боки. Нікого. Куди пропав Александр? Вона чітко бачила, як він виходив слідом за Лукасом.

Її охопив пострах. Темний провулок виглядав моторошно. Примарні тіні ворушилися навколо, викликаючи тривогу. На мить Мелані вирішила, що все їй привиділося: бійка чоловіків, жахливі звинувачення. Вона боялася вірити в те, що мимоволі почула. Чи справді Лукас замішаний у вбивстві її батька? І чому поліції нічого про це невідомо? Щось не сходиться.