Глава 26

МІЯ

Дивлюся їй просто в очі. І розумію, що вона ревнує і біситься. Хоча, якщо чесно, не розумію, через що вони погаркалися з Боярським. Але мені й не цікаво.

— Белло, якщо тобі так потрібен Боярський, то тобі краще поговорити з ним. А не чіплятися до мене. Мені байдуже, як до тебе, так і до нього та його мети.

На мить моя буцімто суперниця навіть губиться. Схоже, чекала іншої відповіді. Можливо, чекала, що я зубами чіплятимуся до Костянтина. Але мені справді байдуже.

— Брехуха, — вибухає невдоволенням Белла.

— Белло, охолонь, — роздратовано шиплю і хочу оминути її.

Але дівчина знову перегороджує дорогу і, зухвало заглядаючи мені в очі, заявляє:

— Куди пішла?.. Я ще не договорила.

— Це твої проблеми. Бо я більше слухати твої істерики не збираюся.

— Послухай мене уважно, графине... — шипить Белла, наче не чує мене. — Якщо ще раз полізеш до Кості...

— Шкода тільки, що вона нікуди не лізе.

Від знайомого голосу за спиною я завмираю. Знову він... Зітхаю подумки. Белла одразу помітно напружується і відступає на крок від мене.

Костянтин неквапливо підходить до нас і зупиняється поруч зі мною, та так близько, що я відчуваю приємний запах його парфумів.

— Костю... — Белла миттєво змінює тон, звертаючись до нього. — Я якраз...

— Я все чув, Белло, — перебиває її він і навіть не дивиться на неї. Його погляд заклопотано ковзає по мені. А в голосі звучить хвилювання. — Міє, все добре?

Та доки я підбираю слова, Белла випереджає мене.

— Костю, вона тобою просто користується. — Вітек підходить до нього надто близько і заклопотано додає: — Як ти не розумієш цього? Ти їй...

— Белло, заспокойся, — гримає Боярський та скорочує відстань між нами до мінімуму. — Годі будувати ілюзії... Не потрібно. Між нами все скінчено.

Белла кліпає і, помітно збліднувши, ошелешено перепитує:

— Щооо? Боярський, ти...

— Белло, досить комедії. Ти вже другий день бігаєш за нами. Для чого?

Повисає тиша. Навіть її подруги мовчать, лише розгублено переглядаються.

— Я не бігаю... Костю... — вона хаотично бігає очима з мене на Боярського і навпаки, а тоді, задерши підборіддя, зухвало заявляє: — Вона тобі не пара.

Боярський на її слова мовчить, але зате впевнено бере мене за руку. Відчуваю, як від цього несподіваного доторку по тілу розлетілося дивне тепло. Не встигаю нічого сказати чи навіть заперечити, як він упевнено заявляє:

— Белло, я вже вчора всім пояснив, — його голос звучить рівно та спокійно. — Мія — моя дівчина. І мене абсолютно не цікавить думка тих, хто цього досі не зрозумів.

У коридорі повисає така тиша, що чути навіть чиїсь кроки поверхом вище.

Белла блідне просто на очах. Я ж дивлюся на наші переплетені руки й подумки ледь не стогну.

Ну от чому цей нахаба постійно все вирішує за мене?

Раптом Белла, невдоволено фиркнувши, розвертається та йде. І в цей момент звучать чиїсь одинокі оплески. Але мене вони не хвилюють, бо зараз тригерить те, що щойно відбулося.