Глава 12

КОСТЯНТИН

Тримаю тендітне зап’ястя у своїй руці і відверто дивлюся в ніжно-фіалкові очі практично ідеальної партнерки по танцю, але з жахливим характером. Вона невдоволено дивиться на мене, та я розумію, що це протистояння поглядами, яке програти не можу. Я досі пам’ятаю, як Решетник хвастався, що ми всі бовдури, і глузував особливо з мене. Мовляв, я повний дурень, бо втратив найкращу партію по танцю. Я це і сам пізніше зрозумів, але пізно було. Зрештою, не впевнений, що знайшов би тоді до неї підхід. Бо на її приколи я точно мовчати не буду.

Вона таки кліпає першою і невдоволено кидає.

— Костянтине, пусти, — холодно наказує вона. — Ми вже пробували з тобою танцювати у парі. У нас не вийшло, тож не потрібно зараз плекати марні надії. Дива точно не станеться.

— Маленька, не вередуй. Давай спробуємо ще раз, — уже спокійніше прошу. — А раптом у нас вийде.

— Боярський, у нас не вийде, тому не будуй ілюзій, — фиркає невдоволено вона.

Відчуваю, що її рука тремтить у моїй. Схоже, вона солідно нервує, але навіть при цьому нам потрібно домовитися. Бо іншого виходу немає. Я не впущу такий шанс, як танцювати з Мією. Мені потрібна перемога на турнірі WDC AL Open, і я її отримаю, скільки б мені це не вартувало.

Але слова цієї капризульки зачіпають мене. Як це не будувати ілюзій? Ні, ні, міс Непокора, це ти не мрій, що тепер позбудешся мене. Бо я буду не я, якщо ти не будеш зі мною у парі.

Вона вкотре хоче забрати руку, та я не відпускаю.

— Міє, якщо ти не погодишся, тебе точно відрахують. І батько тобі тут не допоможе, — починаю з козирів. — Невже ти цього хочеш?

— Так навіть буде краще. Мені вже вісімнадцять, піду на роботу.

От же вперта. Ну от як на неї вплинути? Я чомусь гадав, що з нею буде легше домовитися. Хоча розумів, подруг у неї немає, і це великий мінус. Бо через подруг можна було б хоч якось на неї повпливати.

— І куди ж ти підеш? Куди тебе без освіти візьмуть? Чи ти думаєш, на роботі легше буде? — нервово цікавлюся. — Та з твоїм характером легко не буде ніде. Ти всюди збудуєш навколо себе стіни з отрути.

Вона раптом висмикує свою руку, і вже за мить ляпас прилітає по моєму обличчю.

— Недоумок, — фиркає вона і гонорово валить до дверей.

Мені здалося, в мене щелепи розійшлися від цього хвацького прильоту. Таке мале, а хук, як у Тайсона. От зараза така мала. Що за характер?

Одна половина мене хоче наздогнати її, а інша розуміє, що зараз нам краще зробити паузу. Часу до турніру ще достатньо, відповідно ще є час, аби нам домовитися. Буду сподіватися, що наступна наша розмова пройде трохи спокійніше.

Буквально за хвилину в студію повертаються наставниці дівчини, і балетмейстер з глузуванням кидає.

— Костянтине Мироновичу, бачу, домовитися вам так і не вдалося. А судячи з червоної плями на щоці, дипломат з вас нікудишній.

— Ірино Семенівно, програв перший раунд, але ще не програв бій, — невдоволено фиркаю я.

— Ну-ну, — неоднозначно кидає кураторка дівчини. — Костянтине, якщо ти думаєш, що з Графенко легко домовитися, то я тебе розчарую. З нею неможливо домовитися. Єдиним, кому це вдавалося, був Решетник. Але, на жаль.

Мене така заява бісить. І дратує те, що мене вже списали. Та я здаватися не збираюся. Я ще всім доведу, що в мене вийде. Тепер для мене це дуже важливо, можна сказати, справа честі.

— Подивимось, — неоднозначно кидаю і, розвернувшись, йду.

Я злий як чорт. Звісно, я не очікував, що в мене вийде домовитися зразу, але такої впертості від Мії я точно не чекав.