Глава 11

МІЯ

Напружено чую, як за моїми наставницями зачиняються двері, і від цього мені стає дуже страшно. Чомусь боюся залишатися з Боярським наодинці. Навіть уявити лячно, про що він хоче поговорити. В те, що він несе мене на руках, для мене взагалі шок.

Костянтин же тим часом садить мене на один з пуфів. Я хочу встати, та він, обережно взявши мене за передпліччя, садить мене назад. І, присівши поруч, заглядає в очі.

— Графенко, заспокойся і просто послухай мене.

Я не хочу його чути, але те, що він назвав моє прізвище правильно, все ж дивно, але при тім приємно. Розгублено кліпаю, а він забирає свої руки з моїх плечей. Вирівнявшись, бере пуфик і, підкотивши його до мене, присідає навпроти. І своїми великими красивими очиськами дивиться на мене.

— Міє, досить. Де ти стільки отрути набрала? — холодно цікавиться він. — Я розумію, що ти терпіти мене не можеш, але... Як ти так можеш?

— Як? — шиплю, бо мене все дратує.

— Ти ж усіх ненавидиш...

Після цих слів повисає пауза, а я почуваюся так, наче мене вкололи тисяча голок одночасно. Мені неприємно це чути. Ще й від кого? Від того, кого теж усі оминають стороною і поза очі називають звихнутим.

— Це не твоє діло, Боярський, — відмахуюся і вкотре повторюю. — Чи ти вирішив побути поліцією моралі? Не сунься, куди не просять. Ясно?!

— А то що? — з викликом дивиться в мої очі він.

Я на мить підтискаю вуста та заплющую очі. А тоді, різко розплющивши їх, на емоціях питаю:

— Боярський, що тобі потрібно від мене? Чи, може, теж вирішив познущатися?

— Маленька міс Непокоро, охолонь, — видихає він. — Навіть наміру не мав. Так, я теж не в захваті від тебе, але знущатися чи ображати інших — не в моєму стилі. Я свої зайві емоції залишаю у спортзалі. А щодо тебе... — він показово набирає повні легені повітря і, видихнувши його, кидає: — До тебе, Міє, в мене пропозиція.

— Яка? — ошелешено перепитую я, бо почути щось схоже від Боярського я точно не чекала.

Він мовчить, пильно дивлячись на мене, а я від цього погляду страшенно нервую. Не витримавши, опускаю очі. Бо від надто близької присутності цього нахаби почуваюся страшенно незручно.

— Костянтине, або ти говориш, що хочеш, або...

— Я хочу, аби ти склала мені пару на турнірі WDC AL Open...

Перебиває мене він. Я, стиснувши вилиці, нервово ковтаю. Тепер зрозуміло, чому мене намагалися вмовити мої наставниці. Відводжу погляд і шумно видихаю. Всім байдуже до того, що коїться всередині мене, бо всі звикли, що я повинна бути готовою виправдати чужі надії та сподівання. Але чи хоч хтось із них запитав, чого хочу я? Як почуваюся? Хоча всі знають, що кожен відтворений філігранний рух — це пекельна робота над собою, над своїм тілом... Але все б нічого, та вчинок Решетника просто вибив мене з рівноваги.

— Міє, не мовчи, — зірвано кличе мене найкращий танцівник універу.

Повільно переводжу на нього погляд і рівними губами видавлюю:

— Це неможливо.

— Чому?

Знову нервово ковтаю, в душі твориться незрозумілий хаос, від якого навіть говорити важко.

— Я беру паузу, — упівтону відповідаю.

— Міє, ти не можеш... Це просто неприпустимо, — гримає юнак, а тоді, нахилившись ближче до мене, тихіше кидає: — Ти хоч розумієш, що тебе за це можуть відрахувати...

Це попередження мене ані краплі не лякає. Навіть при тім, що я чудово розумію: мажор має рацію. Наставниці заїлися на мене за мою відмову. Тепер можна чекати чого завгодно. Заглядаю в очі Боярського і холодно відмахуюся.

— Мені байдуже, — різко підводжуся і, згори вниз глянувши на свого співрозмовника, без емоцій додаю: — Пошукай собі когось іншу.

Роблю крок, аби піти, як раптом моє зап’ястя опиняється в гарячій долоні, яка легенько стискає його. Збентежено зиркаю на наші руки, і в цей момент піднімається Костянтин. Тепер він дивиться на мене згори вниз.

— Міє, ти не можеш відмовитися...

Його голос звучить низько, з легкою хрипотою, і, може, це дивно, але в ньому проскакує прохання. Але я вже все вирішила. І ніколи не погоджуся на те, чого не хочу.

— Боярський, я погодитися не можу.

Хочу забрати свою руку, та він посилює хватку, і наші погляди зустрічаються. Це протистояння очима, і я поступатися в ньому не збираюся.