Глава 9

МІЯ

Нервово зволожую вуста і, доки ці дві дорослі тьоті загадково мовчать, я порушую тишу.

— Сподіваюся, це жарт? Чи, може, Решетник передумав їхати?

В останні свої слова мало вірю. Але якщо це так, то я тепер подумаю, чи потрібен мені такий нестабільний партнер. Який завтра знову зірветься і буде викаблучуватися.

— Ні, Міє, це не Решетник. На жаль... — порушує тишу кураторка.

— Розумієш, дівчинко наша, — втручається в розмову балетмейстер. — Скоро міжнародний турнір WDC AL Open, цього року він відбудеться у Франції, і ми настійно просимо тебе взяти в ньому участь.

Ірина Семенівна дивиться на мене, а мені це все страшенно не подобається. Як без Артура можу брати участь у будь-яких турнірах чи змаганнях?

— Я що, виступатиму соло? — розгублено перепитую.

— Ні, не соло, Міє. Ми ж тобі казали — у парі... — напружено нагадує кураторка.

Я видихаю і, на мить опустивши очі, збираюся з духом і нарешті вирішую сказати те, за чим сюди йшла.

— Ірино Семенівно, Інесо Вікторівно, я не можу взяти участь у цьому турнірі...

— Чому? — одразу чіпляється за мої слова балетмейстер, не давши договорити.

— Тому, що вирішила взяти паузу у тренуваннях, танцях... Хочу перепочити, — набираю повні легені повітря і додаю. — А там подумаю, чи варто повертатися.

— Міє, ти що собі таке придумала? — зривається на рівні ноги кураторка.

— Інесо Вікторівно, заспокойтеся, — просить її Ірина і переводить погляд на мене. — Міє, наскільки ти плануєш взяти відпустку?

— На місяці два, — чесно відповідаю.

— Міє, це неможливо, — на емоціях зривається кураторка і ходить студією туди-сюди. — Це неприпустимо. — Вона великими очима дивиться на мене.

Я звично дивлюся на своїх наставників і досить спокійно питаю:

— Може, поясните, чому такий кіпіш? Чому саме я? В універі повно дівчат, які дуже добре танцюють...

— Міє, — спокійно звертається до мене Ірина. — Дуже добре — це не бездоганно. Нам потрібен професіонал, який не злякається публіки, який стисне зуби і зробить те, що повинен зробити, а не розплачеться посеред виступу, бо щось не вийшло. Розумієш, про що я?

Шумно видихаю і зірвано та чесно відповідаю:

— Я розумію, Ірино Семенівно, але я не готова...

— Міє... В сенсі ти не готова? — лементує кураторка.

— У прямому, Інесо Вікторівно. Але якщо хочете повальне шоу на вашому WDC AL Open, можемо спробувати.

— Міє... — волає кураторка.

— Інесо, охолонь, — наказує балетмейстер. — Годі. — Вона переводить погляд на мене і питає: — Скільки тобі потрібно часу для відпочинку?

Крики кураторки вивели мене із себе. Можливо, я ще була б готовою до діалогу, можливо, погодилася б на цю пропозицію, але після її криків мені не хочеться нічого. Тому, дивлячись на балетмейстера, питаю:

— Ірино Семенівно, ви говорили, що знайшли мені пару... Хто це?

Тепер мої наставниці переглядаються, і балетмейстер одразу з’їжджає з теми.

— Дізнаєшся, коли повернешся з перепочинку.

— Невже важко сказати?

— Не важко, але зараз тобі це не потрібно.

— Це що, таємниця? — не витримую я.

— Міє, тобі не здається, що ти забагато собі дозволяєш? Тебе не повинно обходити, хто буде твоїм партнером. Кого поставимо, той і буде. І годі корчити з себе принцесу на горошині.

Різкість кураторки мене виводить із себе. Я знаю, що не повинна так поводитися, розумію, що маю мати повагу до старших, але всередині мене вибухнув вулкан невдоволення, і мене понесло.

Різко підіймаюся і заявляю:

— Тоді пошукайте ту, яка покірно буде виконувати ваші забаганки. А на мене можете не розраховувати взагалі. — Нервово зволожую вуста. В очах уже стоять сльози, і я з образою кидаю: — До побачення!

Розвернувшись, йду до дверей і ще не встигла дійти, як вони прочиняються і в студію входить Боярський. Наші з ним погляди зустрічаються, і я завмираю на місці. Для ідеально зіпсованого дня, тільки його не вистачало.