Глава 5

АРТУР

Все кипить в мені від люті. Я дуже сердитий на Мію. От навіщо був весь цей цирк. Вдала, що образилася і пішла. А що було б якби я їй раніше все розповів? Та те саме і було б. Така сама реакція. Гарантовано.

Від’їхавши на солідну відстань від універу, зупиняюся. Нерви не на місці. Не розумію образи своєї партнерки по танцю. Просто не розумію. Бо я рано чи пізно покинув би бальні танці. Хоч у мене чудово виходить і ми з Мією чудовий тандем. Але мені потрібно починати заробляти на життя, а не в танцюльки бавитися. Я все обдумав і вирішив, що університет культури та мистецтв не моє. Я хочу серйозну освіту та власний бізнес. Це Мія може собі дозволити таку розкіш, як танці. У неї батько міністр закордонних справ, мати має адвокатську контору. А в мене мама не працює, батько юрист, сильно не розженешся, бо ще брат і сестра є. Тому нам силою не мірятися, але поведінка Мії мене сьогодні образила. Вона знову показала свій нестерпний характер та гонор. То була б не вона, якби було по-іншому.

Набираю Стеллу телефоном і прошу її подзвонити до Мії та поговорити з нею. Маю надію, що моя партнерка хоч свою однокурсницю послухає.

Поклавши слухавку, хмикаю, бо лиш зараз зрозумів, що у моєї партнерки по танцю навіть подруги в універі немає. Вона справді дивна.

Заспокоївшись, рушаю з місця. Їду до Стелли на дачу, там у нас сьогодні прощальна вечірка. Маю надію, Мія таки одумається і приїде до нас.

Але на мене чекає розчарування, бо майже всі вже зібралися парами. Хто з партнерами по танцю, хто з коханими половинками. Навіть сам Костянтин Боярський тут, у парі з міс універ, самою Беллою Вітек. Це мені здалося дивним, бо ще кілька місяців тому Костя при всіх заявляв, що в універі для нього достойної дівчини нема. Схоже, статус міс Вітек таки змінив його погляди. Що ж непогана пара. Тільки чи надовго. Боярський самітник по своїй натурі.

Дівчата одразу підходять до мене. Питають, чи бува Мія не дзвонила, бо вони вже всі їй дзвонили, але вона вдає ображену. А тепер от взагалі телефон вимкнула.

Ну справді ненормальна. Ні щоб попрощатися по-людськи, показує коники. Неприємно, ну і нехай. Я наміру повертатися в країну не маю, а вона хай потім кусає лікті.

Махнувши на все рукою, йду до всіх. Це останній мій вечір у цій компанії, тому я пробиватися не відомо за ким не буду. Пішла Графенко, хай іде. Недаремно її графинею прозивають. Поводиться так зверхньо, наче справді з графського роду. Але ж батько міністр, то може собі дозволити.

Я таки серджуся на неї. І тепер розумію, що з таким характером вона собі більше пари не знайде.

Минуло трохи часу, та без Мії я почуваюся паршиво. Мені не вистачає її. Ми наче тільки друзі, але навіть як друга мені її зараз не вистачає.

— Привіт, Артуре, — вириває з думок приємний дівочий голос.

Оглядаюся і дещо спантеличений: поруч стоїть Белла з Боярським. Чесно, не очікував, що вони підійдуть. І якщо чесно, те, що вони тут на цій вечірці, вже нонсенс.

— Привіт! — відповідаю.

— Ми з Костею вже будемо їхати. Тож щасти тобі у новому житті, — посміхається Белла, висока струнка білява красуня з точною фігурою.

— Удачі! — потискає мені руку Боярський і питає. — А ти чого у такий вечір один? Де твоя графиня? Невже вирішила показати характер? — глузує він.

— Схоже на те. — відмахуюся.

Він зверхньо хмикає і знову з іронією додає.

— І на кого ти її залишаєш? Вона ж тепер хіба що соло буде танцювати, бо в парі її не витримає ніхто.

Неприємно мені це все чути, навіть при тім, що це правда.

— Та якось вже буде. — відмахуюся і вирішую додати важливий факт. — Мія хороша танцівниця, а до характеру байдуже. — знизую плечима і холодно додаю, навіть при образі. — По гнучкості, пластиці та майстерності її не перевершить ніхто. Я танцював з багатьма, тому можу сказати це абсолютно чесно. Ця крихітка — реально профі. Тільки шкода, що її недооцінюють за прикрий характер.

Наші погляди з Боярським зустрічаються, і у нас триває протистояння очима. В майже чорних очах найкращого з танцівників коїться щось дивне. Напевно, він побачив у Мії суперницю.

— Ще мені профі знайшлася. Два вершочка від горшочка, а гонору стільки, що добре, що на пухкі вуста не наступає. — фиркає Белла.

Хмикаю. Мені втрачати уже нічого, тому вирішую наостанок захиститися за Мію.

— Белло, без образ. Не хочу зараз нікого образити, але у Графенко оптимальний ріст, як для танцівниці. І для партнера це супер. — видихаю і з жалем додаю. — Бо вона зручна і знає будь-які трюки під силу. І якщо Мії вдасться знайти собі партнера, то я вже йому заздрю.

Знову ловлю на собі невдоволений погляд Кості. Він не подобається мені, але сказати не можу нічого.

— Але прикол в тому, що графиня нікого собі не знайде. — з глузуванням заявляє білявка. — Бо терпіти таке стерво точно не буде ніхто.

— Белло, досить, — лагідно просить Боярський, а тоді холодно додає. — Це не наша справа. І чи тобі не байдуже, знайде собі когось ця задирка чи ні? Давай прощатися. Нам їхати пора.

Белла з Костею, попрощавшись, йдуть. Дивлюся їм услід, і мені зовсім не подобається тон та поведінка Боярського. Бо насправді він Мію терпіти не може. З самого початку їх поставили в пару, в якій вони провели лише хвилину. І ходять одне від одного стороною.

З пліток знаю, ніби Костя тоді при всіх надто сильно образив її.

Видихаю та йду до друзів, бо ще година і мені пора додому. Прикро, що не вийшло попрощатися з Мією по-людськи, але дещо я таки можу зробити і обов’язково це зроблю просто зараз.