Глава 4

Рівно через годину як і домовлялися водій вже був на місці. Я попрощалася із Тарасом сіла в автомобіль і помчала рятувати договори Антона, і в той момент я себе відчула як між двома вогниками... З одного боку був Тарас, а з іншого Антон. Хто мені подобався більше я ще сама незнала точно. Антон звичайний бізнесмен, чи неординарний Тарас. Якщо я б обрала Антона, я змогла б з точністю сказати що він виглядав принаймні надійним, а Тарас неочікувано цікавим та трохи навіть таємничим. Ми їхали по шосе вже десять хвилин і весь цей час я думала про них обидвох. Я чесно собі призналась що й сама ще не могла визначитись із вибором. Також у мене виникало ще одне питання, на яке я поки що незнала відповіді: чому Тарас приходив влаштовуватись у мою компанію, чи була це звичайна випадковість чи продуманий хід, я цього поки що незнала, також він їздив на маршрутці, на побачення, але з'явився на дорогому балі, має свою танцювальну студію, але йде влаштовуватись на роботу, можливо у нього якійсь фінансові проблеми, або він витратив всі свої заощадження на покупку студії... Поки що невідомо, а запитувати прямо якось було не тактовно...Ну от пів години поїздки і ми вже на місці.

Будинок Антона розташовувався в одному з найпрестижніших районів міста, за високою кованою огорожею, що відділяла його територію від сторонніх поглядів. До головного входу вела широка доріжка з натурального каменю, обабіч якої росли підстрижені декоративні кущі, квіти та невеликі дерева. Перед будинком розташовувався невеликий фонтан, а трохи далі простягався доглянутий газон із затишною терасою.

Сам маєток був двоповерховим, збудованим зі світлого каменю, з високими панорамними вікнами, широкими балконами та колонами біля головного входу. Він мав досить стриманий, але водночас дорогий вигляд, у якому кожна деталь підкреслювала достаток власника.

Усередині мене зустрів просторий хол із мармуровою підлогою, високою стелею та широкими сходами на другий поверх. Праворуч розташовувалася велика вітальня з кремовими диванами, м'якими кріслами, каміном і панорамними вікнами, що виходили в сад. Далі була їдальня з довгим дерев'яним столом, над яким висіла витончена люстра, а за нею — простора кухня зі світлими меблями, сучасною технікою та великою кам'яною стільницею.

На кухні поралася кухарка середнього віку, яка, помітивши нас, привітно привіталася й повернулася до приготування вечері. У будинку також працювали дві покоївки, котрі відповідали за чистоту та порядок, і чоловік, який доглядав за територією та автомобілями. Усі вони, здавалося, добре знали свої обов'язки й давно звикли до такого ритму життя.

— А ось і ти! Ну нарешті дочекався! Ці майже кілька годин здавалися вічністю, винуватця моїх зіпсованих документів вже спить.. Сідай, можливо хочеш чаю чи кави?

— Антоне, якщо чесно я рідко коли приїзджаю до своїх знайомих у приватні будинки, ми могли б це все відновити в іншому місці, наприклад у кав'ярні, чи ще десь!

— Анджеліно, справа термінова, тож у мене немає часу на те щоб шукати зараз якусь кав'ярню. 

— Добре, я надіюсь у тебе є принтер?

— Так все є, пройдімо у мій кабінет! — Він покликав служницю, вона підійшла і він попросив щоб вона принесла дві кави у його кабінеті, поки я стояла біля нього. — До речі, ти прекрасно виглядаєш, чудова сукня, тобі личить!

— Дякую!

— Ходімо за мною! 

Ми увійшли у його кабінет. Кабінет Антона був просторим і оформленим у стриманому, чоловічому стилі, де переважали темні відтінки дерева, графітові кольори та натуральна шкіра. Біля великого панорамного вікна стояв масивний письмовий стіл із темного дуба, на якому акуратно лежали документи, ноутбук і кілька письмового приладдя, а за ним розташовувалося широке шкіряне крісло. Уздовж однієї зі стін тягнулися високі книжкові полиці з книгами, папками та декоративними предметами, неподалік стояв невеликий диван із двома кріслами й журнальним столиком, де можна було усамітнитися або провести ділову розмову. М'яке світло настільної лампи, стримані картини та ледь помітний аромат дорогого дерева створювали атмосферу солідності й затишку, а сам кабінет багато розповідав про свого господаря — людину, яка звикла контролювати справи, цінувала комфорт і не любила зайвих деталей!

— Затишно тут! 

— Так, мій знайомий працює дизайнером, він справді постарався!

— Так, це й справді видно!

— Присядь, зараз вип'ємо кави і до роботи, якщо чесно я не люблю поспіху у таких речах як відновлення серйозних документів. Все має бути на свої місцях. Нам нікуди поспішати, мій водій відвезе тебе після відновлення додому, або якщо захочеш можеш заночувати в одній із вільних кімнат!

— Ні, я краще опісля, поїду додому! 

— Добре, як скажеш! 

У двері постукали і служниця принесла каву на таці, поставила на столі і мовчки вийшла. Я зробила один ковток.

— Ем, кава справді смачна! Це якийсь новий рецепт?

— Ні насправді там є кориця!

— А, кава із корицею по-четвергах допомагає у фінансовому плані? 

— Ні, насправді я п'ю каву із корицею тому що мені так подобається!

— Я насправді жартую!

— Я це зрозумів! Він торкнувся моєї руки своєю, і взяв мене за руку, так ніби збирався зізнатися мені у коханні прямо зараз, а потім серйозним тоном заявив: "Я зараз принесу документи". Цікавий у нього підхід до справи. Він приніс документи, і справді побачила що відновлювати є що.. Роботи було досить багато... Я перечитала те що могла прочитати, а потім попросила дозволу сісти за його комп'ютер. Відновлення документів зайняло кілька годин, весь цей час Антон мене не відволікав від справ і коли я справилась із роботою, на годиннику вже була майже дванадцята. Антон попросив мене залишитися, але я відмовилась. І попросила щоб водій відвіз мене додому. 

— Ну тепер я буду вимушений тобі віддячити за врятовані документи! — Промовив Антон. Як щодо ресторану на березі великого озера? 

— Можливо, якщо чесно я втомилася, напиши мені завтра, або позвони, і я дуже хочу спати! На добраніч!