Глава 2

Прокинувшись зранку я першим ділом взялась за свій план на майбутній день, перечитала його ще раз уважно. Інколи таке буває що я можу щось забути зробити. Я працюю генеральним директором у компанії свого батька, і скажу чесно залицяльників і там завжди вистачало, кожен бажав одружитися зімною, а точніше із моїми грошима. Як жінка я їх мало цікавила. Я чудово розумію у якому світі я живу. Так значить зустріч з першій годині, із одним із замовників у мого менеджера забудькуватого, потрібно буде йому нагадати про це. Добре. Я одягнулася і пішла до парковки, я маю свого власного водія, він запитав мене у автівці " Вам як завжди?" Я відповіла "Так" і ми поїхали на роботу.

Ще не встигла я доїхати до місця призначення, тобто своєї роботи, як у сумочці вже завібрував мій телефон, на секундочку на годиннику була майже восьма,  я підняла слухавку і промовила:

— Ало, так я вас слухаю! — По ту лінію почувся енергійний голос якогось чоловіка чи може хлопця.

— Привіт прекрасна незнайомко! Радий тебе чути!

— Привіт, я вибачаюсь, а ви хто?

— Як хто, ну ви даєте! Це ж ви вчора мені всунули свій номер телефону у кишеню мого піджака! — О ні, я згадала, це точно була я, все таки кілька бокалів вина були лишніми! Я одразу взяла себе в руки, і впевненим тоном промовила:

— Слухайте, вчора була вечірка, і я трохи перебрала! Тож я не мала цього робити! Вибачте я зараз їду на роботу, тож...

Він перебив мене..

— А вчора ви так не думали, панно я розумію вас, та від мене позбутися так просто не вийде! Як щодо чашки кави після роботи?

— Вибачте, я навіть не знаю вашого імені, як вас там...?

— Тарас, мене звуть Тарас!

— Тарасе, це була помилка! Я ще раз кажу вам, я вчора трішки перебрала і...

— Тобто ви тепер шкодуєте що дали мені свій номер?

— Ні, звісно я не шкодую, але я не мала цього робити!

— Ну що ви, я все зрозумів! Але від чашки кави після роботи я б із вами не відмовився!

Він був наполегливий, а я не мала часу із ним сперечатися, адже попереду в мене була ще купа роботи. І нарешті я погодилася.

— Добре, давайте після роботи, в зараз мені пора... Подзвоните ввечері!

— Добре кралечко, ви так граційно танцювали вчора, мені сподобалося! 

— Добре, бувайте! — І я кинула слухавку! Він назвав мене кралечкоґ, мені скоро тридцять, а я ще не одружена, все шукаю достойного кавалера, вчора один підвозив мене додому, а інший сьогодні звонить, я вже не здивуюся як Антон вчорашній кавалер, подзвонить сьогодні. Можливо мені потрібно бути поблажливішою до потенційних кавалерів, адже так я ніколи не знайду собі пару. В батьки мені вже всі вуха продумали про те, коли я вже вийду заміж, коли народжу їм внуків – це мабуть стандартний набір усіх батьків. 

Ми під'їхали до компанії, я увійшла охоронець одразу привітався. В ході вже чекали нові потенційні працівники, хоча ми мали обрати лиш одного із них. І серед них я помічаю знайоме обличчя, я дивлюсь на нього, а він мене не одразу і помітив, він озирається і каже:

— О це так! Ми щойно переговорили з вами! То ви тут теж працюєте?

— Я не те щоб працюю, я генеральний директор цієї компанії! 

— Значить мені пощастило, ви мене приймете на роботу!

— Не так швидко пане! Спочатку ви пройдете співбесіду, як і всі інші люди!

— Я думав ви замовите за мене словечко! Все ж таки ми вже знайомі з вами!

— Те що ми знайомі, ще нічого не вирішує, та й знайомство наше триває від учорашнього вечора! 

— Наш менеджер перевірить на що ви здатні, а тоді вже й поговоримо! 

— Добре! То що наш похід в кафе все ще в силі! 

— Я звісно все розумію, але свого слова я таки дотримаюсь!

— Чудово! 

— Чесно кажучи я не очікувала вас тут побачити!

— І я теж прекрасна незнайомко!

В ході було достатньо багато незнайомих людей які прийшли по оголошенню про роботу, і ми розмовляли досить тихо, так що мало хто зрозумів би що наші стосунки переступали ділову межу. Та все ж мене цікавив цей дивний збіг обставин, невже він сюди прийшов випадково, чи справді він знав ким я являюсь? Це питання поки що залишалось для мене відкритим! Я попрощалась із ним і пішла у свій кабінет! Вже сидячи у своєму кабінеті на робочому місці,як я і здогадувалася подзвонив Антон.

— Привіт, Анжеліна прекрасна! Ти як Анжеліна Джолі! 

— Привіт! Це комплімент?

— Звісно, я всю ніч думав про тебе, і не міг заснути! Може підемо сьогодні кудись після роботи? Що скажеш? У якийсь ресторан на березі моря? 

— Вибач, але мені не зручно про це говорити, та я пообіцяла вже похід у кафе твоєму суперникові по вчорашньому танці, пам'ятаєш?

— Це той смазливий брюнет? Він майже весь танець не давав нормально потанцювати із тобою! 

— Так, це саме він!

— І як йому вдалося тебе знайти?

— Ну це довга історія, а зараз він має бути десь біля кабінету менеджера і проходити співбесіду у мою компанію! Це такий збіг обставин! Він був дуже наполегливий сьогодні, і вмовляв мене щоб я із ним зустрілася, і я вже не змогла йому відмовити! Тож давай краще і наступний раз!

— Добре, давай завтра ввечері, я заїду до тебе після роботи, скинь мій свій адрес!

— Добре, давай можливо завтра! 

— Тільки дивись не ведись на його маніпуляції,я знаю таких! Засидить очі, а сам робить за спиною свої темні справи! Я б не став йому довіряти!

— Антоне, ти що ревнуєш?

— Ні, ще б було до кого! 

— Добре, тоді до завтра! 

— Бувай! До завтра!

О це так ранок видався, вчора ще жодного хлопця, а сьогодні вже цілих два намалювалося! Один галантний і багатий напевно, це Антон, іншого я ще не розкусила. Я сиділа у своєму кабінеті і роздумувала над останніми подіями у своєму житті. Робота цього дня щось зовсім мене не бралася.. Я роздумувала над тим які в них можуть бути наміри? Один виглядає самовпевненим, а інший трохи кумедним, і саме із ним предстояло мені сьогодні ще провести свій вечір. Мене турбували сумніви.. Можливо марно я погодилася і Антон правий, або це збіг і цей як він висловився "смазливий" Тарас потрапив у мою компанію зовсім випадково по оголошенню. А головне питання яке мене турбувало, так це хто із них мені більше сподобається? Я підперла ліктем обличчя, пила каву повільно ковток за ковтком, так що вона вже давно охолола, і дивилася у вікно десятого поверху. Коли раптом хтось постукав до мене у двері, це була той самий менеджер, яка приймала працівників на роботу, вона прийшла із вердиктом. Доповідала кого найкомпетентнішого вона обрала. І коли я взяла його у руки, тоді я побачила резюме якогось лисого чоловіка на вигляд років приблизно сорока, якщо я не помиляюсь.