Глава 1

Зал був наповнений людьми в шикарних сукнях дев'ятнадцятого століття, і навіть офіціанти були у костюмах. Я обожнювала такі вечірки, де принаймі на один день я змогла б стати принцесою, немов із казки. Там була жива музика, оркестр і можна було замовити будь-який танець. Я вже мимоволі побачила як два кавалери у костюмах таємно поглядають на мене. І підійшла до музикантів і промовила:

— Танго будь ласка! 

Музика заграла, я вийшла на паркет і одразу два чоловіки вийшли вперед. Один навпроти другого, дивлячись суперницьким поглядом. Один насмілився підійти ближче, і взяти мене за руку , коли інший вже був позаду мене. Ми почали танцювати, блондин у чорній масці на очах вів мене у танці, танго набрало обертів, він мене закрутив у танці, і коли я відпустила його руку, мене одразу підхопив інший. Брюнет у елегантному костюмі, і шляпі. Блондин тим часом стояв подалі, однак він теж не збирався здаватися, і вже наблизився до нас на кілька кроків вперед, чекаючи слушного часу щоби підхопити мене у танці. 

Музика тим часом закінчувалася, брюнет закрюжляв зімною у танці, явно виглядаючи задоволеним тим що зміг таки домогтися моєї уваги, і поки він відпустив мене розкрутивши у танці, блондин марно вже часу не гаяв і одразу підхопив мене, взявши за руку і ми всі поклонились публіці, яка заворожено дивилася на наше танго втрьох.

— Я вкраду вас ненадовго! — Промовив хлопець у масці! 

— Вибачте, але маю дещо сказати своєму партнерові що стоїть навпроти вас! 

— Надіюсь, що це ненадовго!

— Ні!

— Добре!

Я підійшла до брюнета, і промовила йому йому на вухо.

— Ми з вами не прощаємось! — І я всунула йому у кишеню папірець із своїм номером. Ось як тепер знайомляться дівчата у сучасному світі. Тепер вже ми проявляємо ініціативу стосовно тих хто нам подобається. 

 Блондин явно насторожено поглядав у наш бік, тоді брюнет нахилився і промовив мені на вухо:

— Я обов'язково скористаюсь цією можливістю!

В залі знову заграла музика, всі пішли до танцю. Я повернулась до блондинка і нарешті він представився:

— Я Антон! А вас як звати?

— Анжеліна!

— О, Анжеліна! Дуже рідкісне ім'я! Дуже приємно! 

— І мені теж! 

— Не хотів у вас питати прямо, але вимушений запитати, про що це ви говорили із тим типом у чорній шляпі!

— Нічого особливого! 

— Добре! Тоді ходімо пройдемося по терасі, якщо ви не проти? Ввечері тут дуже красиво! Сяють ліхтарі, теплий вітер гойдає листя дерев! 

— А ви романтик!

— Лиш зовсім трішки!

Коли ми підійшли до тераси вид видався там і справді неймовірним, краси додавало й те що цей поверх стояв на висоті 10 метрів від землі. І звідси було видно неймовірні краєвиди нашого міста. 

Я ніколи не вважала себе жінкою, яка потребує чужої уваги, аби відчувати власну привабливість, хоча чудово розуміла, яке враження справляю на людей, коли входжу до зали з високо піднятою головою та спокійною усмішкою на губах. Моє темно-каштанове волосся зазвичай спадало м'якими хвилями, але сьогодні я зібрала його у вишукану зачіску, залишивши кілька пасом біля обличчя, а невеликі сережки з червоними камінцями гармонійно поєднувалися з моєю улюбленою винно-червоною сукнею.
Я обрала її не випадково, адже насичений колір тканини підкреслював мої карі очі, а закритий ліф, довгі рукави та пишна спідниця надавали образу елегантності, якої мені так хотілося цього вечора. Я любила гарні речі, але ніколи не вважала, що одяг повинен розповідати про мене більше, ніж я сама готова відкрити, тому навіть серед розкішних прикрас і дорогих костюмів воліла залишатися собою.
Мені подобалося спостерігати за людьми, помічати те, що вони намагалися приховати за ввічливими усмішками, і вгадувати справжні наміри за випадковими жестами, проте я зовсім не очікувала, що одного вечора сама опинюся в центрі історії, де двоє чоловіків дивитимуться на мене так, ніби кожен із них має на мене особливі права.

— Вид із тераси тут і справді красивий. 

— Радий що вам тут подобається! То розкажіть, як саме ви тут опинилися? Адже це закрита вечірка!

— Я можу отримати доступ до будь-чого коли захочу!

— То ви мажора?

— Зовсім ні, я працюю на себе, хоча мої батьки і справді заможні люди. Та їхні особистості я не хочу відкривати!

— Скажу вам чесно Анжеліно, наш танець мені дуже сподобався! Непокоїло мене лиш те, що ще якийсь парубок вв'язався і почав нам із вами мішати!

— Він не мішав нам, а навпаки додав іскри, мені сподобалося наше танго втрьох!

— То він для вас залишився небайдужий?

— Я краще промовчу! Не хочу обговорювати такі питання саме зараз! Невже ви ревнуєте?

— Ні, що ви! У мене значно більше переваг, я стою тут зараз розмовляю із вами, а його невідомо чи ви ще коли небудь зустрінете!

— В ви ще й самовпевнений!

— Самовпевненість ще нікому не поспішала!

Я дивилася на його світло-каштанове волосся яке злегка розтріпав вечірній вітер, і кілька пасом недбало спадали на чоло, надаючи йому невимушеного вигляду. Чорна маска з тонким золотистим орнаментом приховувала його очі, тому я не могла зрозуміти, куди саме він дивиться і що відчуває, хоча виразна лінія щелепи, прямий ніс і ледь помітна усмішка на губах свідчили про те, що цей чоловік чудово усвідомлює, яке враження справляє на оточення.

І я мимоволі звернула увагу на його руки, коли він сперся долонею на кам'яні перила, продовжуючи нашу розмову так спокійно, ніби ми знали одне одного багато років, а не зустрілися зовсім недавно. Біла сорочка з акуратно зав'язаною краваткою, світла жилетка й темний камінь у декоративній шпильці доповнювали його образ.

— Я думаю вам пора скинути цю маску!

— Тільки при умові що ми перейдемо на "ти"!

— Домовились!

Антон нарешті скинув маску і я змогла подивитися йому прямо в очі, ми стояли настільки близько одне до одного, що якби не моя стриманість не цілуватися із незнайомцем на першому побаченні, яке до того ще не було побаченням, а простою розмовою, він явно міг би цим скористатися і взяти ситуацію у свої руки. І ще й до того ж людей поблизу не було! Але заради ввічливості і етичних норм я не могла собі зараз цього дозволити і переступити межу.