16

— Ти? — прохрипіла я у слухавку.

— Що з тобою? Ти не захворіла часом?

— Все добре, — я прочистила горло, — ти уже вдома?

— Ні, я тільки їду. Сподіваюсь, ти зустрінеш свого улюбленого братика?

— Ем…— я замовчала, бо Максим зовсім нічого не знає про всі останні події, що відбулися у нашій сім‘ї, — не зустріну. Я зараз не вдома, ночуватиму у подруги. Ми можемо зустрітися завтра? Бо мені треба з тобою серйозно поговорити.

— Ну ні, Еріко, тільки не серйозно, — простогнав брат, — ти знаєш, що я страшенно не люблю таке.

— Але це неминуче, Максе! — злим тоном відповіла я, — пора б уже подорослішати. Деколи не розумію, хто з нас старша дитина в сім‘ї. 

— Добре-добре, заспокійся. Не гарячкуй так. Я зрозумів.

— Я вранці тобі подзвоню і домовимось про зустріч.

— А наскільки рано? Просто щоб я знав.

— Добраніч, — я розлючено відповіла і кинула телефон на диван.

Я розлючено глянула на двері ванної кімнати, за якими досі знаходився Серафим. Як він посмів мене поцілувати? Для чого взагалі щойно була вся ця вистава. Я лиш хотіла його трохи розізлити, щоб він зрозумів, що не потерплю присутності ніяких його колишніх. Так, я дуже хочу його спекатися, але ж не віддавати його в руки тій, яка вже мала з ним стосунки. Це буде якось нечесно. І він забороняє мені бачитися з Вадимом, що злить мене ще більше. То ж мені також варто виставляти свої претензії. Але цей поцілунок… Не скажу, що мені було неприємно, хоча, якщо розібратися, я навіть не зрозуміла, як це сталося, то ж нічого не відчула. А він? Чи зробив таке свідомо, чи просто через емоції. Проте, єдине, що я знаю точно, так це те, що зараз бачити його точно не хочу. Тому швидко вимкнувши світло, я лягла на диван і накрилась м‘яким пледом ледь не по вуха. Стало дуже спекотно, тільки я це терпіла до того моменту, поки хлопець не вийшов і не пішов до своєї кімнати. А це відбулося не надто швидко, тому я вже встигла ледь не зваритись. Коли двері спальні зачинилися, я нарешті відкинула з себе плед і важко видихнула. Якось занадто бурно відреагувала на такий нікчемний поцілунок. Впевнена, він зробив це лише для того, щоб мене розізлити і привести у такий стан. Тому не варто на це піддаватися, а зробити вигляд, що нічого не сталося. Саме так і буде.

Ніч пройшла неспокійно, спала я дуже погано, тому піднялась з ліжка дуже рано, навіть швидше за Серафима. Зробивши собі каву, я почала дзвонити до брата, щоб домовитись про зустріч.

— Ти здуріла? Тільки восьма ранку, — сонний голос Максима був не таким життєрадісним, як зазвичай.

— Пора підіймати свій лінивий зад. Інші люди вже давно на ногах.

— Хто? Ти? — брат розсміявся, — ти мабуть і зовсім не лягала. Ніколи не повірю, що змогла так рано прокинутися.

— Усе, досить. Чекатиму тебе через годину. У кафе на розі вулиці, де колись ми з мамою завжди купували морозиво.

— Ох, мені доведеться ще пригадати, де це.

— Мене це не обходить, чекатиму тебе. І лише спробуй спізнитися.

Я вимкнула телефон, не даючи відповісти брату, бо це затягнулося б надовго і ми не зустрілися у потрібний мені час. Через пів години я трохи запанікувала, бо Серафим досі спав, а мені потрібно було зібратися, а так як всі речі мої у шафі, доведеться таки з ним зустрітися. Я набралась максимум впевненості і підійшовши до дверей, почала повільно згинати ручку, щоб зайти максимально тихо. Але яким же величезним було моє здивування, коли спальна виявилась порожньою. Я стала посеред кімнати і вперла руки в боки. Коли ж він встиг вийти? Я вже більш-менш звикла до його графіку і знала, що сьогодні він мав іти лише на роботу ближче до обіду. Тим більше, я так погано спала, що мала б чути, як хлопець виходив. Зізнатися, я була дуже здивованою і трохи розгубленою, бо вся ця ситуація виглядала так, наче він втік. Але на ці роздуми часу уже не вистачало, бо я вже починала запізнюватись на зустріч до Максима. То ж швидко привівши себе в порядок, вийшла з дому і сіла у своє авто, щоб доїхати до потрібного місця, проте як на зло, потрапила у затори.

— Не кажи ні слова! — крізь зуби процідила я, коли нарешті дісталась до кафе, де трохи розлючено чекав на мене брат.

— Ти б хоч попередила, я тоді б хоч поснідав краще.

— Затори не входили у мої плани, вибач.

— Для чого ти так рано захотіла зустрітись?

— Бо я більше не маю сили, Максиме, я не можу вже все це тоимати в собі та й мені потрібні деякі відповіді від тебе.

— Чекай, — він зупинив мене жестом і почав щось шукати у своєму рюкзаку, — це для тебе.

— Що це? — спитала я, коли переді мною опинився запечатаний конверт.

— Прочитаєш це вдома. Чи десь наодинці. 

— Я не розумію, що це таке? Від кого?

— Еріко, просто візьми. Не став дурних питань.

— Ну добре, — я взяла конверт і кинула собі в сумочку.

— То що ти хотіла дізнатися? — Макс сплів пальці в замок і поклав руки на стіл.

— Звідки ти дізнався, що тато зраджує мамі? — впевненим голосом спитала я. Вираз обличчя Максима теж одразу став суворішим. І я зрозуміла, що розмова буде справді серйозною.

— Вона сама мені сказала. В один з днів, коли я був із мамою в лікарні.

— Що? І ти це приховав?

— Спокійно, — брат підняв руку, щоб я замовчала, — мама заборонила тобі говорити. І я підтримав її у цьому. Еріко, тобі було лише дванадцять, ти і так переживала хворобу мами, хіба ж я міг ще більше добити тебе такою інформацією? Я взагалі пообціяв мамі, що ніколи тобі про це не скажу, але хіба ж я міг? Тому, коли ти стала більш дорослою, вирішив, що приховувати це немає сенсу.

— Не думала, що це буде так важко…— я опустила голову і прошепотіла ці слова, — а ти знаєш…знаєш, що вони одружуються? — я підняла на брата очі зі слізьми.

— Хто?

— Батько і та довбана Марта. Він це так урочисто заявив, що мені стало страшенно гидко. Я таку істерику закотила, але судячи зі всього, що пройшло вже декілька днів, а він мені навіть не подзвонив… то значить, йому байдуже.