Глава 25

Влада розплющила очі відчуваючи, що за нею хтось спостерігає. Сонце вже піднялось та його скупі промені впали на обличчя Назара, який лежав на боці підклавши під голову руку, пильно дивлячись на дівчину.

— Ти що, дивився як я сплю? — усміхнулась вона, повертаючись до нього.

Він кивнув і його губи розтягнулись в посмішці.

— Ти така прекрасна, що я заздрю сам собі.

— Я давно казала, що кохаю тебе? — вона торкнулась рукою його обличчя.

— Якщо не враховувати того, що ти шепотіла мені це всю ніч, то вже близько декількох годин.

— Нас вчора бачив весь холдинг, — зітхнула Влада. — Після того, як ми повернулись з пляжу, вони не зводили з нас очей.

— А коли ми танцювали танго, спалахи камер невпинно переслідували нас. І що з того? Тебе це хвилює?

— Не хочу, щоб хтось думав, що я твоя коханка.

— Ти моя кохана! — він притягнув її до себе. — І мені чхати на кожного. Мене хвилюєш тільки ти, а всі решта, нехай ідуть під три чорти.

Назар поцілував Владу, а його рука пройшлася по її оголеній спині спускаючись до талії. Він відчув як по її тілу побігли мурашки та усміхнувся. Олександровський відчував себе таким щасливим, що моментами йому здавалось, що це сон. Однак Влада була справжня. Її гола нога, яку вона закинула йому на стегно більше ніж нагадувала про реальність, адже він запалювався немов іскра від її дотиків. Йому здавалось, що він ніколи не втамує спрагу поряд з нею.

На столі задзвонив телефон і Назар підняв голову. Він роздратовано зітхнув, та знову нахилився до Влади.

— Візьми, а раптом це щось важливе, — сказала дівчина, зовсім не бажаючи, щоб він зупинявся.

— Якщо щось важливе — перетелефонують.

Телефон знову ожив нагадуючи про себе і Назар вилаявшись зліз з ліжка та накинув на себе халат. Влада перекотилась на живіт спостерігаючи за м'язами які перекочувались на його грудях, спустила погляд нижче до його стального преса, а потім ще нижче... В неї перехопило подих, адже від її погляду Назар збуджувався не гірше ніж від дотиків.

— Припини, — він нахабно посміхнувся, — інакше ми сьогодні не виліземо з цього ліжка.

Він взяв в руку телефон. На екрані засвітилось ім'я і Назар зітхнув.

— Це по роботі, — кинув він та вийшов на терасу. — Слухаю.

— Привіт. Нарешті. Не пройшло і року. Де тебе весь ранок чорти носять? — Роздратовано кинув Ротворд.

— Ви бачили годину? Я тільки з ліжка піднявся, — Назар відчув, як наростає агресія.

— Ти хотів серйозно поговорити. Я прилетів в Україну. Однак, ти в Іспанії.

— Я сьогодні повертаюсь, — зітхнув Назар. — Ввечері все обговоримо.

— Сподіваюсь в тебе все добре.

— Все добре, — Назар заплющив очі розуміючи, що Василь намагається намацати тему розмови.

— До речі, Сніжана теж прилетіла. Пора готуватись до весілля. Залишився всього місяць.

— Давайте я повернусь і ми зможемо все обговорити, — він намагався стримувати себе, однак відчув, як лють поглинає його.

— Тоді буду чекати дзвінка.

Назар вимкнув слухавку, однак його не покидало відчуття, що щось не так. Він повернувся в номер і побачив Владу, яка сиділа на ліжку, а по лиці текли сльози. Чоловік кинувся до неї.

— Що трапилось?

— Мама дзвонила. Вночі в батька був приступ. Його забрали в лікарню, — схлипувала вона.

— Як він зараз?

— Погано. Він в реанімації. Лікарям вдалося стабілізувати його стан, однак вони не роблять ніяких прогнозів. Йому потрібна термінова операція.

Влада продовжувала схлипувати, не розуміючи куди йти та що робити. Її серце розривалось від болю за батька. Мама сказала, що якщо не зробити операцію зараз, то батько помре. Але все впиралося в вартість. В них не було таких грошей.

Назар стояв задумавшись, а потім відкрив айфон, щось переглядаючи. За декілька хвилин він подивився на Владу та промовив:

— Збирай речі. Ми їдемо в аеропорт. Я взяв нам білети до Львова. Виліт через сорок хвилин.

Влада витерла сльози з вдячністю дивлячись на нього. Він був немов опора в її житті і вона вкотре зрозуміла, як сильно їй пощастило.

Вона побігла збирати речі, в Назар зателефонував своєму заступнику.

— Слухаю, Назаре Богдановичу.

— Я не повернусь сьогодні до Києва. Влада Потоцька теж. Коли приїдеш, зайди в бухгалтерію, та випиши наказ на відрядження для Влади.

— Щось трапилось? — якщо заступник і здивувався, то не подав знаку.

— Її батько в лікарні. Я поїду з нею.

— Добре. Зроблю все, як ви сказали. А що казати, коли питатимуть про вас?

— Скажеш, що в мене зустріч з замовниками. Я завтра повернусь. І нікому ні слова.

— Зрозумів.

Назар миттю набрав інший номер, через декілька секунд в слухавці почувся голос Родворда.

— Алло.

— В мене сьогодні виникли непередбачувані обставини. Я повернусь завтра.

— Нема проблем. Ми тут з Володимиром Євстахійовичем вирішили випити трохи. Тоді завтра в ресторані готелю Оушен Плаза.

— Дякую. До завтра.