Глава 22

Назар увійшов до свого кабінету надто стомлений, щоб працювати. Всю ніч він не стулив очей, а на світанку вони полетіли з Владою до Львова. Вони сиділи на крихітній могилці й Назар відчував, як в душі наростає почуття безпомічності. Морально було справді важко. Їм обом. Назар заприсягся собі, що розповість коханій правду не зважаючи на її вибір. Вона заслуговувала на правду, особливо після всього, що він заподіяв їй.

Однак попереду був ювілей фірми, який вони мали відсвяткувати в Іспанії. Не дарма ж він вибрав саме той готель де в них з Владою все відбулось вперше. Зараз йому було чхати кому стане відомо про їхні стосунки. Нехай йдуть всі до біса.

На столі ожив комунікатор.

— Назарій Богданович, до вас Володимир Євстахійович.

— Впустіть, — відповів він натиснувши кнопку та тяжко зітхнув. Йому було сьогодні не до розмов. А якщо дідусь завітав до фірми власною персоною, значить не уникнути чергових нотацій.

— Привіт, — дід увійшов бодрим кроком до величезного, просторого кабінету, що зовсім не в'язалось з його хворим серцем. — Де тебе носить весь ранок?

— В мене були важливі справи, — відповів Назар, спостерігаючи, як хмуряться сиві брови Володимира. — Ти прийшов провідати мене? Чи в тебе є до мене якась справа?

— Останнім часом ти поводишся якось дивно, — присідаючи на стілець промовив дід. — А недавно я дізнався, що в холдингу з'явився новий архітектор, який виявився красивою жінкою.

— Ти на щось мені натякаєш? — підняв брови Назар.

— Я не натякаю, а говорю прямо. Я подивився її історію в архіві. Виявилось, що вона зі Львова, саме туди ти їздив два тижні тому, як ти казав "в справах".

— Моє особисте життя, нікого не стосується, — процідив крізь зуби Назар, злий, що дід втручається в його життя.

— Заради Бога. Мені байдуже кого ти трахаєш, — у свому стилі висловився Володимир, який ніколи не відрізнявся тактовністю. — У твій вік це нормально, головне з головою. Сподіваюсь вона в тебе на плечах, а не в трусах.

— Що тебе турбує? Ти ж не про мої інтимні стосунки прийшов поговорити.

— Ти захопився, синку. Однак тобі потрібно позбутися цього захоплення. В тебе скоро весілля і я дуже хочу, щоб все пройшло гладко.

— А якщо я передумав одружуватися? — Назар зіщулив очі та вперся в спинку крісла заклавши на грудях руки.

— Дурня, — дід намагався стримувати себе. — Ти дав слово. Все вже вирішено. Я не змушував тебе заручитись. Тож не верзи дурниць.

— Годі! — ледь не вибухнув Назар. — Я дорослий хлопчик і сам розберусь, що робити.

— Ти ідіот, якщо дозволив дівиці заполонити своє серце, — вигукнув Володимир. — Ти хочеш, щоб Родворд вивів всі гроші, які вклав у холдинг?

— Я збагатив наш капітал в десять разів, тож мені його гроші тепер ні в що не впираються.

— А як же честь? Як почуття обов'язку? Хіба я так тебе виховував? Ніхто не забороняє тобі спати з тією дівкою. Ти можеш залишити її при собі. Однак, ти одружишся! — перейшов на крик дід.

— Все. Я дозволяю тобі говорити зі мною в такому тоні, тільки тому, що зобов'язаний тобі життям. Але навіть ти, чуєш, не смієш мені вказувати. Я зроблю так, як захочу і ніхто не посміє стати мені на дорозі. А якщо спробує, то я знищу любого.

— Ти чокнутий? Хіба якесь лярво вартує справи в яку твій батько вклав життя?

— Не забувай, я вклав сюди набагато більше. І тема мого особистого життя закрита. Зрозуміло?

Дід піднявся.

— Коли вона тебе використає та зрадить, не кажи, що я тебе не попереджав. Якщо ти не одружишся, це буде кінцем твого правління.

Він вийшов та гепнув дверима так, що панорамні вікна за спиною Назара затремтіли. Йому було все одно. Він захищав своє. І нехай весь світ буде проти них з Владою, він не скориться.

Залишилося обговорити все зі Сніжаною. Про їхнє майбутнє весілля було відомо тільки найближчим родичам. Він розумів, що виглядатиме як покидьок, однак відпустити Владу, було рівноцінно смерті. Назар заплющив очі. Зараз він був на порозі найважчого вибору і готувався до складної розмови з Родвордом.