Глава 21

Хтось дзвонив у двері. Влада розплющила очі й спочатку їй здалося, що це був просто сон. Однак дзвінок пролунав знову. Вона піднялась з ліжка та накинувши халат пішла до дверей. На відеодомофоні дівчина побачила Назара, який стояв з дивним виразом обличчя. Вкотре нагадавши собі, що не має права дорікати йому та тяжко зітхнувши, вона відчинила двері.

Він підняв голову і Влада побачила в його очах суміш болю та каяття. Вона відступила даючи йому можливість пройти, однак в душі все кипіло. Коли двері за чоловіком зачинились вона підняла брови вдаючи байдужість.

— Ти бачив котра година? Чи можливо ти думаєш, що маєш право приходити коли тобі заманеться?

— Нам потрібно поговорити.

— Це не могло почекати до ранку?

— Ні.

— Якщо це стосується тієї брюнетки, то я не хочу знати подробиць ваших стосунків, — зітхнула Влада відчуваючи, як сльози набігають на очі.

— Та брюнетка — моя сестра. І ні, це ніяк не стосується її.

Сказати, що Влада відчула полегшення — не сказати нічого. Їй раптом захотілось плакати від щастя. Невже вона настільки ревнива, що понавигадувала собі всякого? Боже, оце ідіотка.

— Чого ти одразу не сказав мені про це?

— Може запропонуєш увійти?

Аж тепер вона згадала, що вони стоять на порозі.

— Проходь. Піду ввімкну чайник.

Розвернувшись вона пішла на кухню та натиснула кнопку. Назар увійшов за нею та завмер біля стіни розглядаючи Владу. Вона подивилась йому в очі відчуваючи, що з ним відбулась якась метаморфоза. Щось змінило його.

На ньому був чорний, елегантний костюм, який сидів, як влитий. Влада мимоволі залюбувалась Назаром забувши, що мала сердитись на нього. Він стояв посеред величезної кухні, а здавалось що знову зайняв весь простір цієї квартири. Назар був немов магніт для дівчини, тому вона не знала, чи зможе триматись осторонь.

— І що це за розмова, що не почекає до ранку, чи це просто привід?

Назар зробив крок до столу та скинувши піджак повісив на спинку стільчика, а потім сів на нього.

— Присядь, розмова буде довга, — Влада здивовано відсунула і собі стілець, сівши навпроти. — Чому ти не сказала мені?

Він витяг якийсь папірець з кишені та поклав його перед Владою. Вона взяла його в руку зовсім не розуміючи, що відбувається. Її очі скептично пробіглись по верхніх рядках і усвідомивши, що перед нею виписка з пологового та висновок про смерть, Влада різко видихнула. Відчуваючи, як сльози набігають на очі, дівчина відсунула стілець та пішла до вікна. Їй раптом стало дуже холодно.

— Де ти це взяв? — голосом без жодних емоцій запитала вона.

— Це не важливо. Чому ти приховувала від мене вагітність?

— Минуле повинне залишатись в минулому… Та і яка тепер різниця?

— Це був мій син, чорт забирай, — він вдарив кулаком по столі. — Я мав право знати.

— Цікаво, — вона повернулась до нього обличчям. — Ти мав право? Ти покинув мене, одну з наслідками після незабутньої ночі, про які ти нічого не хотів знати. — вона вже перейшла на істеричний крик, бо він зачепив болючу тему. — Я навіть прізвища твого не знала… Тож не самій мені дорікати!

Назар тяжко зітхнув заплющивши очі. Він розумів, що сам наробив дурниць, про які тепер доведеться шкодувати все життя. Вона мала рацію, він покинув її. Але ж він був дорослий і досвідчений. Він знав, що після таких зв'язків народжуються діти. То чому не подумав головою? Просто тоді йому було не до того.

— Пробач, — він піднявся та вмить опинився поряд беручи в кільце своїх рук. — Пробач мені. Я справді не маю права дорікати тобі. Мені так жаль, що ти пройшла через це без підтримки. Мені жаль, що я не був поряд і не мав можливості, навіть подивитись на нього.

Влада схлипувала сховавши голову йому на грудях, а він гладив її волосся. Вдихав запах її улюбленого парфуму і розумів, що не зможе відпустити. Він кохав її до нестями. Спочатку думав, що проведе з нею декілька ночей, а після того, як йому набридне, просто зникне з її життя, а тепер… Тепер йому здавалось, що легше померти, ніж відпустити її.

— Розкажи, що трапилось, — попросив чоловік.

— В ту ніч, батько потрапив до лікарні з черговим приступом. Я була поряд, однак мама відправила мене додому. Вночі я прокинулась від сильного болю, а ще в мене піднялась температура, — вона розповідала йому це, а по обличчі котилися сльози. — Довго не думаючи я викликала швидку… Лікарі довго боролись за його життя, але було пізно.

Назар слухав її розповідь та усвідомлював який біль пережила Влада. Вона була сильною духом. Інша б на її місці зробила аборт, тільки не вона. Вона боролась за життя їхньої дитини, але не мала жодних шансів. Чоловік відчув, як все всередині стискається.

Він провів її в спальню, та вклав в ліжко. Потім роздягнувся та вмостився поряд.

— На світанку ми полетимо до Львова. Я хочу побачити могилу свого сина.

— А як же робота?

— За це не хвилюйся. До обіду ми повернемось.

Вони довго розмовляли про життя та про минуле, аж поки Влада не заснула. Вона була стомлена. А от Назар знав, що не зможе заснути. Сумління не давало йому спокою. Він кохав Владу. Кохав до нестями й хотів бути з нею кожною клітинкою душі, але в нього був обов'язок. Слово дане іншій. Іншій, яка була його другом, але до якої нічого не відчував.

Зі Сніжаною вони були знайомі ледь не з пелюшок. Їхні батьки тісно дружили. Коли тато Назара відкрив фірму, то жартома говорив про те, що якщо вони зі Сніжаною одружаться, це означатиме злиття двох корпорацій. Їхні сім'ї зустрічалися на свята, бо більшість часу Родворди проводили в Америці. Так і зав'язалась тісна дружба. Єльський університет — був найбільшою мрією Богдана Олександровського, тому Назар і поступив на економічний факультет виконавши цим посмертне бажання батька. Там вони навчались зі Сніжаною разом. Весь час вони проводили вдвох і всі думали, що вони пара.

Одного дня, після вечері в колі сім'ї Родворд, Василь — батько Сніжани запросив Назара випити з ним бренді в кабінет. Він був чудовим чоловіком і Олександровський молодший дуже поважав його. Тим більше, що міг звернутись до нього з будь-яким проханням, немов до члена сім'ї. І за це хлопець був вдячний.

Тоді Назар щойно закінчив університет і мав багато планів на майбутнє. В нього був грандіозний проєкт, який потребував фінансування. Родворд вислухав молодого та амбітного Назара, а потім допоміг взявши з нього обіцянку, що коли прийде день, хлопець також не відмовить в допомозі.

Спогади виринули зі свідомості немов картинки з фільму:

“ ... — Присідай, Назарку, — вказав Василь на крісло поряд зі столом. — Бренді яке мені привозять просто приголомшливе. Спробуй, — він протягнув хлопцю келих.

Назар не вживав алкоголю, але не міг образити давнього друга свого батька. Тому взяв келих зробивши маленький ковток та поклав на стіл.

— Про що ви хотіли поговорити? — запитав Назар розуміючи, що Родворд готується до серйозної розмови.

— Ми з твоїм батьком дружили з армії. Ти знаєш, що він врятував мені життя, — Василь сів переводячи на хлопця прямий погляд. — Ти для мене немов син, Назарку. Як ти знаєш, ми завжди з Богданом жартували про те, що колись станемо ріднею. А зараз, прийшов час дорослих рішень.

— Про що це ви? — здивувався Назар.

— Розумієш, — він намагався бути делікатним. — Кращого зятя ніж ти, мені не знайти.

— Ви що, хочете одружити мене зі Сніжаною? — нахмурив брови хлопець.

— А чому б і ні? Ви чудова пара. Тим більше, що цього хотів твій батько. А коли наші фірми зіллються це буде наймогутніша корпорація в Європі.

— Я не готовий до сімейного життя. Та й сумніваюсь, що Сніжана погодиться на це.

— Ніхто не говорить про весілля в найближчому майбутньому. Цього року ви заручитесь, укладете договір. А весілля — це питання часу. А про Сніжану не турбуйся, коли вона зрозуміє вигоду від такого союзу, то не буде проти.

— Не знаю. Це все якось швидко.

— Нічого. В тебе є час все обдумати. Ти ж пам'ятаєш, що я витяг вашу фірму з ями, коли вона попала в кризу. Тож добре подумай, хлопче, — Родворд підійшов до Назара поставивши руку йому на плече. — Я вже говорив з твоїм дідом. Він вважає, що рішення про шлюб — вигідна умова для обох...„

Назар зітхнув. Тоді це був не важкий вибір. Тим більше, що у них зі Сніжаною завжди була взаємна симпатія. В ліжку вона була дуже пристрасна, що не могло не тішити. Тоді він захоплювався нею, а з часом зрозумів, що їхній союз справді вигідний. Він був радий, що погодився на весілля. Тим більше, що в словах Родворда була погроза розорити їх. А на той час фірма його покійного батька переживала не найкращі часи. Назар розумів, що має обов'язки перед всією сім'єю. Тоді він нікого не кохав, та й взагалі скептично ставився до цього почуття. А зараз... Зараз він мільярд разів пошкодував про свій вибір.