Глава 20

— Хто була та красуня поряд з Вітею? — запитала Власта схлипуючи.

— Що? Про кого ти? — підняв брови Назар.

— Облиш, братику. Я дуже добре тебе знаю. Ти весь вечір не зводив з неї очей.

— Це було так помітно?

— Угу, — засміялась дівчина вперше за весь вечір.

— В тебе що, мало своїх проблем? Коли я доберусь до твого чоловіка, то змушу його дорого заплатити за твої сльози, — перевів чоловік тему.

— Я сама винна, — шмигнула Власта носом.

— Припини вигороджувати цього покидька.

— Я не про те. Просто забагато йому дозволила, тому він так вчинив. Але це позаду. Я подала на розвід.

— Нарешті, хоча б одне правильне рішення за стільки років.

— Але він сказав що буде ділити майно.

— Майно? — брови Назара поповзли вверх. — Мої юристи зітруть його в порошок. Це він виплачуватиме тобі аліменти.

— Мені нічого від нього не треба, — дівчина швидко похитала головою. — Тільки б не бачити його ніколи.

— Ти ж знаєш, що я зроблю все, щоб ти була щаслива.

Вона потисла його руку та посміхнулась.

— Дякую. Я поживу поки у твоїй квартирі.

— У квартирі? Ммм... Ти знаєш я затіяв ремонт, тож поживеш поки що в мене. Будинок величезний, а я весь час на роботі.

— Хто вона, Назаре? — хитро підморгнула сестра.

— Все, — він зітхнув. — Тобі пора. Зараз в мене зустріч.

— Я не піду, поки ти не розповіси мені про неї.

— Це закрита тема.

— Боже, — вона раптом стала дуже серйозною. — Ти закохався... — очі Власти розширилися. — А як же Сніжана?

— Ти знаєш, що в нас зі Сніжаною тільки партнерські стосунки, — вилиці Назара напружилися.

— Але це не змінює того, що вона твоя наречена. Дівчина знає, що ти заручений?

— Ні.

— Назаре, я не впізнаю тебе... — вона шоковано видихнула. — Якщо вона кохає тебе, то звістка про твоє весілля розіб'є їй серце. Хіба можна робити боляче коханій людині?

— Годі читати мені нотації, — тихо сказав він. — Я сам з усім розберусь.

— Пообіцяй, що розкажеш їй про Сніжану!

— А ти пообіцяй, що ця розмова залишиться між нами.

Дівчина кивнула.

— Добре. Тоді я поїду.

Назар подивився на годинник, що був на зап'ясті. Вже було досить пізно. Однак за декілька хвилин він побачив чоловіка з яким у нього була призначена зустріч. Той підійшов до столика та присів навпроти.

— Доброго вечора. Надіюсь, ви розумієте, що той тиждень, який ви мені дали для збору інформації — це дуже мало.

— Але щось таки ви знайшли? — Назар підняв брови.

— Нічого протизаконного, ніяких арештів. Звичайна дівчина без скелетів в шафі. Все в цій теці, — він протягнув документи.

Олександровський витяг з кишені конверт та віддав чоловіку.

— Це решта суми. Дякую за співпрацю.

Коли приватний детектив пішов. Назар відкрив теку розгортаючи документи в яких описувалось життя Влади. Можливо він не мав права втручатись, а можливо це була параноя, однак був якийсь секрет з минулого, який Влада намагалась приховати. Він відчував, що з нею щось трапилось, але вона не хотіла розповісти йому. Тільки-но тема заходила про її життя в минулому, як Влада одразу переводила тему та закривалась в собі. Назар мав дізнатись, що сталось. Йому було це життєво необхідно. Було таке враження, що це якось пов'язане з ним. Але що саме?

Занурившись в читання Назар немов пробігався сторінками Владного життя. Її успіхами, злетами та падіннями. Тут була інформація про її навчання в Англії. Вона була чудовою студенткою. Потім інформація про хворобу батька. Назар перегорнув сторінку. Тепер зрозуміло чому вона працювала офіціанткою і так потребувала грошей. Можливо дівчину підкосила батькова хвороба та втрата бізнесу? Ні, щось не те. І тут очі чоловіка натрапили на копію якогось документу. Він витягнув його з теки. Спочатку Назар подумав, що це якась помилка, однак ім'я Влади було вписане у верхній графі. Це була виписка з пологового будинку. Очі чоловіка полізли на лоб. Руки стисли клаптик паперу. Він читав інформацію, яка була вписана в документі. Незрозумілі лікарські каракулі, та дивний діагноз. Висновок. Назар різко видихнув знов і знав вдивляючись в папір, який стискав руками. Помилки бути не могло... Влада народила дитя... В графі "батько" було вписане його ім'я.

Відчувши, як тремтять руки, чоловік заплющив очі, намагаючись впоратись з емоціями. Зараз в нього було ще більше питань, відповіді на які могла дати тільки Влада. Що трапилось з дитиною? Чому вона померла? Господи... В нього зараз міг бути син. Від усвідомлення цього по тілу пройшла хвиля болю. Йому стало соромно. Совість, яка раптово прокинулась, почала докоряти йому. Він покинув її вагітну своїм дитям. Навіть не поцікавився її долею. Хіба міг він уявити щось схоже? Можливо вона потребувала грошей. Можливо не доїдала... А що вона пережила, коли помер їх син? Проклинала його за байдужість?

Назар розплатився піднімаючись з-за столу. Він мав побачити Владу. Це було життєво необхідно. Піднявшись, чоловік набрав номер пілота.

— Мені потрібен вертоліт.

— Добре, Назаре Богдановичу. О котрій годині?

— Вранці. О сьомій годині.

— Ок. Буде зроблено.

Назар вийшов з ресторану та сів в авто заводячи мотор. Він хотів дізнатись правду. Це була необхідність. А ще, він мав попросити пробачення за зруйноване життя. Він кохав її. Він мав відпустити її. Тільки як зробити це після всього Назар ще не знав.