Глава 18

Заклавши під себе ноги та спершись руками на стіл Влада сиділа на кухні Назарової квартири тупо втупившись в телевізор. Там йшла якась передача, однак вона не чула слів занурившись у свої думки. На очі навернулись сльози, які вона з упертістю швидко витерла.

Чому він так вчинив? Невже справді великому та владному начальнику захотілось познущатись з маленької ідіотки, яка втирилась в нього по самі помідори? Але ж він міг мати любу, йому варто було тільки клацнути пальцями й люба була б до його послуг? А з іншого боку, все ж таки йому Влада завдячувала цією роботою. Йому була зобов'язана. Можливо він і справді не хотів, щоб вона відчувала себе винною йому щось? Дівчина вкотре ставила питання не знаючи, що й думати. Однак, як тепер вірити йому? Як вірити в серйозність почуттів?

На столі вкотре задзвонив телефон. Це без сумніву був Назар. Влада вимкнула звук і запустила гаджет на диван між подушок. Вона не хотіла говорити з ним. Тим більше бачити. Але дверний дзвінок теж наполегливо затріскотів. Дівчина піднялась. Підійшовши до дверей вона подивилась на екран відеодомофону. Під дверима стояв Назар.

— Владо, — вона почула з-за дверей його лютий голос. — Якщо ти не відчиниш, то я винесу ці кінчені двері до бісової матері.

Вона подумала декілька секунд і вирішила не злити його. Та й концерту на сходах не хотіла. Зітхнувши та витерши сльози дівчина повернула ключ та відійшла від дверей.

Назар влетів немов вихор. Він був лютий немов демон. Його очі потемніли від злості, вилиці ходили ходуном.

— Чому ти не береш той проклятий телефон? — закричав він, як ведмідь.

— Робочий день закінчений, Назарій Богданович. Тому не бачу сенсу в спілкуванні в позаурочний час, — намагаючись виглядати байдужою промовила Влада.

— Ти що плакала? — нахмурив він брови ігноруючи її слова.

— Вас це не стосується.

— Ні, мене це ще як стосується, чорт забирай. Хіба я тебе чимось образив, що ти поводишся як дурне дитя?

— Ти брехав мені!

— Брехати й не говорити нічого — це різні речі. Тож перестань звинувачувати мене в вигаданих гріхах і добре подумай своєю красивою голівкою.

— Годі, досить з мене цих казок. Ти такий же як і всі хто були до тебе. Хіба ти не награвся? — Назар стис кулаки, а вона продовжувала не маючи сили зупинитися. — Тепер в нас можуть бути тільки ділові стосунки, Назаре Богдановичу. Чи ж це можливо не ви не сприймаєте службових романів?

— Я зроблю виключення, — тихо сказав він.

— Ні. Мені не потрібні твої виключення. Я потребую чесності. Скільки ще таємниць ти приховуєш? — з очей знову потекли сльози, хоч як вона не намагалась їх стримати. — Ти грався зі мною. А я не іграшка. Мені боляче усвідомлювати, що я для тебе чергова забавка.

Він опинився поряд з Владою так швидко, що вона не встигла моргнути. Назар впіймав її за плечі змушуючи дивитись собі в очі.

— Зупинись. Ти нічого не розумієш.

— А що я маю розуміти? Все і так зрозуміло. Ти егоїст, який задовільняє свої бажання, — дівчина намагалась вирватись з його рук.

— Я кохаю тебе, Владо, — вона оторопіла від його слів, а сльози потоком продовжували текти по обличчю. — Вперше за все своє життя я покохав дівчину. Я хочу, щоб ти була щаслива. Щоб мала все, чого побажає твоя душа. Якщо я егоїст, то нехай. Але будь я проклятий, якщо припиню кохати тебе, нехай і егоїстично.

Назар притис її до себе цілуючи мокре обличчя. Вона була потрібна йому, як повітря. Вона була його смертельною раною і в ту ж мить його лікарством. Вона була перша жінка, через яку він втрачав розум. Вона була першою заради якої, був готовий навіть померти. Він більше не усвідомлював свого життя без неї. Так, Влада права — він був кінченим егоїстом, бо якби це було не так, то він розповів би їй усю правду та відпустив би. Скільки таких ще "би", але... він не міг!

Влада здалася. Її тіло реагувало на нього по своєму і зараз вона була не владна над ним. Назар підняв її на руки несучи в спальню. Боже, як сильно він кохав її. Вона була для нього бажаніша за всі райські насолоди світу. Єдина. Його.

Відчинивши плечем двері та продовжуючи цілувати Назар вклав її на ліжко розпускаючи краватку.

— Ні, я сама, — вона взялась за його піджак, а Назар вже налякався, що вона відмовить йому.

Він посміхнувся коли Влада кинула його піджак та ставши на ліжку на коліна почала розстібати ґудзики на сорочці. Вона нахилилась цілуючи чоловіка в шию, змушуючи божеволіти від бажання. Вона все нижче опускала руки, а за руками слідували її губи. Назар впіймав її голову та впився в неї розуміючи, що вона стала для нього всесвітом. Всі його бажання зосереджувались тільки в ній.

Кинувши дівчину на ліжко він поспіхом стягнув з себе штани та звільнив її від одягу. Назар відчував дику спрагу, тому цілував кожну клітинку її тіла, бажаючи, щоб вона відчула щось схоже. Коли вона почала вигинатись йому на зустріч він ніжно увійшов в неї. Влада застогнала впиваючись нігтями йому в плечі. Вона божеволіла від пристрасті. Все чого дівчина бажала — це він. Іншого їй було не потрібно.

Вони втамовували спрагу одне одного, даруючи одне одному божественне задоволення і здавалось що нічого природнішого, ніж тонути одне в одному, не може й бути.

Коли пристрасть трохи охолола, Назар скотився з Влади притиснувши її до себе.

— Я сказав, що кохаю тебе, але нічого не почув у відповідь.

Вона підняла голову дивлячись йому в очі.

— Хіба це не зрозуміло? — вона підняла брови.

— Ні. Я хочу чути це.

— Ох, ну ти й вперте створіння, — розсміялась дівчина. — Я ще не пробачила тобі.

— Тоді я доводитиму тебе до знемоги, поки не почую ці слова.

І він виконав свою обіцянку. Назар був невтомний всю ніч. Він доводив їй, що кохає змушуючи битись в екстазі та голосно кричати, аж поки Влада не здалася.

— Я кохаю тебе... Боже, я так сильно кохаю тебе, що боюсь, що одного дня ти підеш...

Втомлена дівчина заснула на його плечі з щасливою посмішкою на обличчі. Однак Назар не спав. Він вдивлявся в риси коханого обличчя, розуміючи, що безнадійно в тріскався. Він знав, що розіб'є їй серце, а слова Влади глибоко запали йому в душу. Вони приносили шалений біль. Біль, якого він досі не відчував, бо знав, що прийде час коли йому доведеться піти. Точніше прийде час, коли вона піде сама. І вперше в житті, йому стало страшно. Йому. Безстрашному Назару, який переміг в боротьбі за своє життя. Але чи зможе перемогти в боротьбі за щастя, він сумнівався.