Глава 17

Скляні двері великої корпорації відчинилися і Влада увійшла пробиваючи картку пропуску на вході. Сьогодні на ній була легка біла сукня з рукавами-ліхтариками, яка зав'язувалась на шиї легким бантиком. Волосся вона зібрала у високий хвіст, що підкреслило високі вилиці та ніжний овал лиця.

— Доброго ранку, — промовила вона до охоронця та увійшла в ліфт. Натиснувши кнопку шостого поверху, скляний, швидкісний ліфт швидко полетів вгору.

Тиждень, що вона тут працювала пролетів, як один день і Влада була в захваті від своєї роботи. Це було саме те чого вона прагнула все своє життя. Вона навіть встигла потоваришувати з деякими дівчатами, які були дуже приємні та допомагали їй освоїтись.

Згадуючи свою співбесіду Влада посміхнулась. Вона пам'ятала як нервозність не покидала її, однак всі страхи були марні. Співбесіда була звичайною формальною зустріччю, де їй задали декілька професійних питань, після чого вони склали угоду працевлаштування та підписали договір на рік, який зобов'язував Владу працювати без можливості звільнення, до завершення терміну. Однак дівчина сумнівалася, що їй захочеться звільнитися, особливо після того, як їй видали ключі від службової машини. Потім вона спустилась в бухгалтерію, де їй видали аванс. Влада була в захваті.

Вона зателефонувала Назарові й він в ту ж мить приїхав по неї. Чоловік довго цілував її та вітав з новою роботою, обіцяючи, що ввечері вони обов'язково це відсвяткують. Дівчина показала йому ключі від авто щасливо посміхаючись, однак потім її настрій погіршився. Вона згадала, що давно не сиділа за кермом і майже все забула. Назар пообіцяв, що виправить це, але після того, як нагодує її. Згадуючи його, на серці стала легко, а в животі вкотре затріпотіли метелики. Влада знала, що в тріскалась по вуха, але тепер це майже не турбувало її.

Назар відвіз її за місто, даючи можливість згадати, як сидіти за кермом. Його авто було на механіці, тому це був чудовий варіант все згадати. З нього б вийшов хороший інструктор. Він впевнено та чітко давав їй команди. І хвалив, коли в неї чудово виходило. Назад до міста вже поверталась Влада, вдячна за чудовий урок та за все, що він робив для неї.

Ввечері вони повечеряли в чудовому ресторані на березі Дніпра, безупинну розмовляючи про роботу і Влада зрозуміла, що Назар непогано розбирається в архітектурі, а згодом виявилось що в нього дві вищих освіти, одна з яких архітектурна, а інша економічна.

Та ніч, яку вони провели після того, була неймовірною. Вона стала відкриттям для обох, адже Влада відчула тоді щось набагато сильніше, ніж пристрасть. Коли Назар торкався її, то здавалось що він торкається не тільки тіла, а й душі. Вона знала, що він відчував те саме. Бачила це в його очах, які горіли диким полум'ям. Він стискав її в обіймах всю ніч, так немов боявся, що вона може зникнути. Наступного ранку Назар поїхав у справах. Сказав, що його не буде тиждень, однак пообіцяв телефонувати. Вони довго прощались в коридорі й Влада відчувала, що він не хоче йти. Не проходило і дня, щоб він не подзвонив поцікавитись як в неї справи й вона усвідомлювала, що закохувалась все сильніше, але їй подобалось це відчуття.

— Привіт дівчата, — махнула вона рукою своїм сусідкам.

— Привіт, — відповіла Катя. — Ми чекали тебе. То що йдемо пити каву, а потім до роботи?

— Головний архітектор приніс сьогодні грандіозний проєкт, каже, що Біг Бос виграв тендер на десять мільйонів, — Софія взяла сумочку та підхопила Владу під руку. — Так що, любі мої дівчата, цього місяця нас чекає мега премія, а ще корпоратив до тридцятої річниці фірми.

Дівчата розсілись за столиком в невеличкому ресторанчику, який знаходився на першому поверсі та зробили замовлення.

— Потрібно пройтись по магазинах,— Катя підфарбувала губи, закривши косметичку. — Ти як, Владо?

— Я залюбки. Бо мені зовсім немає що одягти. А ще потрібен купальник. Я ж не думала, що на річницю фірми ми всі полетимо до Іспанії.

— Якщо чесно, — Софія засміялась. — Я в захваті від щедрості керівництва. Вікенд на пляжі та вечірка в одному з найрозкішніших готелів Іспанії, це велика розкіш.

— Ага, — підхопила Катя. — Ти уявляєш скільки коштів пішло на те, щоб організувати корпоратив на таку велику кількість людей.

— А скільки нас їде? — запитала Влада

— П'ятдесят.

— Багатенько. Я одного разу була там, готель справді неймовірно розкішний.

В сумці завібрував телефон. Влада витягла його та глянула на екран. Це був Назар. На губах з'явилась посмішка.

— Привіт, — вона вже встигла скучити за його голосом.

— Як поживає моя крихітка?

— Все добре. Ось, прийшли випити з дівчатами кави.

— Радий, що все добре. Я сьогодні приїхав, так що з мене вечеря.

— Як твоя поїздка?

— Плідна. Вирішив всі справи, тож тепер у твоєму розпорядженні.

— Ммм. Тоді до вечора.

— До вечора. Цілую.

Влада вимкнула телефон переводячи погляд на подруг.

— Що? — засміялась вона. — Чому ви так дивитесь?

— А що це в нас за шанувальник такий, що ти на очах розквітла? — засміялась Катя.

— І коли ти нам його покажеш?

— Ми недавно разом. Але, як тільки, так зразу.

Дівчата сміялись обговорюючи хлопців та колег по роботі вводячи нову колегу в суть справи. Вони допили каву і телефон Софії, який стояв на столі ожив.

— Це Віктор Андрійович, — сказала вона і підняла слухавку. — Добре. Ми зараз будемо.

— Що там? — запитала Катя.

— Біг Бос повернувся. Після обіду збирає нараду, щоб обговорити новий проєкт.

— Тоді до роботи.

Вони піднялись ідучи до ліфта. Вперше Влада матиме можливість побачити загадкового, генерального директора холдингу, якого всі тут називали "Біг Бос". Вона соромилась, щось про нього допитуватись, щоб не видатись занадто цікавою. Та і яка їй різниця хто він? Головне, що вона отримала цю посаду. Єдине, що вона знала про нього, це те, що він був молодий і дуже строгий. Його ніколи не обговорювали. А ще, Біг Бос не сприймав жодних службових романів. Нові подруги по секрету розповіли, що були такі дівчата, які пробували пробити собі шлях по кар'єрних сходах через його ліжко. Таких він звільняв одразу, без права на другий шанс. Його особисте життя було таємницею під сімома замками й навіть наполегливі журналісти не могли розвідати про його любовні походеньки. Владі стало справді цікаво подивитись на чоловіка зі стальними принципами.

До обіду вона працювала над документами, які приніс їй головний архітектор. Коли робота була завершена, залишився тільки підпис Віктора Андрійовича.

— Владо, чому вище не на нараді? — запитав молодий чоловік, коли вона увійшла до кабінету.

— Я завершила огляд документації та хотіла, щоб ви підписали. А до наради ще десять хвилин.

— Вже завершили? — він явно був здивований. — Ну раз так, ви молодчина. — Він посміхнувся оглянувши нову працівницю. — Ну що ж, тоді я потім перегляну, а зараз ходімо на нараду.

Він відчинив перед нею двері пропускаючи вперед. Віктор був чудовим спеціалістом, Влада одразу це зрозуміла. На вигляд не більше тридцяти п'яти, а вже на такій посаді.

Вони увійшли до великого конференц-залу. Це була перша нарада Влади, тому вона трохи розгубилась, однак дівчата помахали їй рукою з іншої сторони столу і дівчина побачивши своє ім'я на табличці пішла туди. Зручно вмостившись вона привіталась з працівниками, які сиділи поряд, а потім розвернулась до дівчат.

— Ну, і де Біг Бос? — тихо запитала Влада.

— Прийде хвилина у хвилину, — так само тихо відповіла Катя.

І справді. Нарада була назначена на чотирнадцять тридцять, щойно годинник показав цю годину, двері відчинилися і до конференц-залу увійшов генеральний директор в супроводі юриста. Він був одягнений в елегантний чорний костюм, геть щойно Влада хотіла підняти на нього очі, як в сумці голосно задзвонив телефон. Вона швидко почала копирсатись в ній відчуваючи, як голови повертаються в її сторону. Дівчина почервоніла від сорому.

— Пробачте, — сказала вона, вимикаючи гаджет. Вона ніяк не могла наважитись підняти голову, щоб подивитись на свого строгого боса, який точно зневажливо дивився на неї.

— Доброго дня колеги, — прозвучав глибокий, оксамитовий голос. — Для тих з ким ми незнайомі — мене звуть Назар Богданович і я ваш Біг Бос, — він широко посміхнувся.

Почувши його голос, Влада різко підняла голову. В її очах Назар побачив переляк, який змінився диким шоком. Вона зробила декілька глибоких вдихів, щоб не знепритомніти від потрясіння. Її руки почали трястись немов у немічної, старенької жінки і вона ніяк не могла вгамувати свої нерви. Тим часом він продовжував:

— Як ви вже знаєте, ми виграли тендер. Я очікую на вашу відповідальність та високу професійність. Відкрийте теки які стоять перед вами на столі. Там є повний звіт проєкту. Від архітекторів я чекаю плідної праці. Ви наші очі та руки, тому всі креслення приносити одразу до мого кабінету.

Нарада продовжувалась. Почалось обговорення. Влада сиділа ні жива ні мертва. Її обличчя було кольору крейди, однак вона більше навіть не дивилась в його сторону. Назар вже сумнівався в правильності свого вчинку. Він сподівався, що вона лютуватиме, але ніяк не думав, що побачить її ступор.

Раптом йому захотілось підійти до неї та взяти в обійми, однак він одразу відігнав цю ману.

— А тепер, найприємніше, про що ми поговоримо. Це корпоратив у Іспанії. Через тиждень ми відлітаємо о дев'ятій ранку з бориспільського аеропорту. Мати з собою документи та гарний настрій.

— А одяг? — запитав хтось з колективу.

— В літаку обов'язково, а на вечірці можна й без одягу, — відповів Назар. Всі за столом розсміялись, окрім Влади, яка мріяла про закінчення цієї наради. — На цьому кінець, можете йти по своїх справах. А вас, Владо Олександрівно, попрошу зайти до свого кабінету.

Всі піднялись. Дівчина почувши своє ім'я та відчувши на собі увагу, яку звертали на неї співробітники після його слів, ледь не впала. Вона не могла ігнорувати слова свого боса, не зважаючи на те, що він був її коханцем.

Влада пленталась за ним до його кабінету бажаючи розбити йому на голові вазу, повз яку вони проходили, однак всюди були люди. Щойно вони увійшли до кабінету і за нею зачинились двері, Влада вибухнула:

— Як ти міг та вчинити зі мною? Я ж вірила тобі, а ти весь цей час насміхався з ідіотки, яка боготворила тебе.

— По перше: я не насміхався з тебе, — спокійно відповів Назар. — А по друге: я жодним чином не вплинув на те, що тебе взяли на роботу. Просто я знав, що ти не погодишся на мою пропозицію і дозволив тобі діяти на власний розсуд.

— Тобто, — вона заклала на грудях руки. — Якби мене не взяли, ти б просто спостерігав за цим.

— Не зовсім, — він усміхнувся.і Влада відчула, що він говорив відверто. — Я б зробив все, щоб ти отримала роботу в моєму холдингу. Однак нічого не довелось робити. Всі були в захваті від твоїх креслень. На нараді одностайно ухвалили твою кандидатуру. Тож, це все тільки твоя заслуга.

— То чому ти не сказав мені про все?

— Ти дуже горда, — він тяжко зітхнув. — Не хотів, щоб ти думала, що чимось зобов'язана мені.

— Все одно. Ти мав бути відвертим зі мною. Я ненавиджу брехні. Якщо це все, то я піду.

— Йди. Але вечеря не скасовується, — це було сказано, немов наказ.

— Тут ви Біг Бос, Назарій Богданович. Однак після роботи, ви не в змозі мені наказувати. На все добре.

Дівчина вийшла і гепнула дверима. Нічого іншого він і не очікував, тому широко посміхнувся. Ну нічого, тепер він знав, як зломити її супротив.