Глава 16

Тиждень справді пролетів швидко. Влада вирішила всі свої справи та зібрала речі. Вона щиро вірила, що темна смуга її життя промайнула залишаючи позаду біль та втрати. На душі було легко та радісно. Іноді звичайно ж її тривожили сумніви, але вона швидко відганяла їх.

Зібравши речі в валізу дівчина спустилась у вітальню де її вже чекали тато і мама.

— Ти тільки приїхала, а вже знову їдеш, — зітхнула Ліза Потоцька.

— Я ж не їду в іншу країну, мам. Всього-на-всього в Київ. Постараюсь на вихідні приїжджати.

— Обіцяй, що будеш телефонувати, — попросив тато.

— Обов'язково.

— Донечко, ти — найкращий архітектор, скоро твої нові роботодавці зрозуміють, який діамант їм дістався.

Влада обняла обох батьків та взявши валізу вийшла на вулицю де на неї вже чекало таксі. Назар чекав її на виїзді з міста, адже вона не хотіла, щоб хтось зі знайомих бачив його. Дівчина не була впевнена в серйозності цих стосунків, тому не хотіла ще більше все ускладнювати. Він звичайно ж протестував, але вона стояла на своєму.

Таксі плавно виїхало з міста і на повороті Влада побачила Назара, який притулившись до кришки капота заклав на грудях руки. На ньому були звичні джинси, легка вітрівка та біла кепка. Однак дивлячись на нього, неможливо було сказати, що він звичайний хлопець. Було в ньому щось таке...щось владне, незламне. Щось, що змушувало людей триматись на відстані.

Влада відчула, як стає важко дихати, а серце знову калатає десь у горлі. Ну чому? Чому, вона так реагувала на нього? Невже Назар завжди викликатиме такі емоції?

Щойно таксі зупинилось, руками, які чомусь почали жахливо тремтіти, Влада відкрила сумочку, щоб дістати гроші. Водій таксі вирячився на авто, яке чекало на його пасажирку, а потім перевів погляд на Владу. Однак він не встиг нічого сказати, бо Назар підійшов до машини та відчинив їй двері, подаючи руку.

— Привіт, — він чмокнув дівчину в губи. — Відкрийте багажник, я візьму речі, — повернув він голову до водія.

Клацнув замок і Назар обійшов авто, дістаючи з багажника невелику валізу Влади.

— Дякую, — промовила дівчина водієві та закрила двері.

— Це всі твої речі? — підняв брови Назар.

— Так. Ще невідомо, чи я пройду співбесіду.

Він поклав валізу у свій багажник. Та повернувся до неї.

— Ти завжди така песимістична? Потрібно вірити у свої сили.

— Життя навчило мене завжди готуватись до гіршого, — сумно посміхнулась Влада, не знаючи, як їй поводитись поряд з ним.

— Дурненька, — він притягнув її до себе, — Тобі потрібно навчитись розслаблятись. — ніжно цілуючи та стискаючи в обіймах, чоловік прошепотів. — Боже, як сильно я скучив за тобою.

— Я теж скучила, — промовила Влада відповідаючи на його поцілунок, та обіймаючи його шию руками.

Вона божеволіла від нього... Танула в його руках немов свічка... Це було шалене відчуття, яке здавалось жило в її душі з того моменту, як вони вперше зустрілись.

Назар нарешті відірвався від її губ і Влада відчула, що тоне в його очах. Він дивився на неї з такою всепоглинальною ніжністю, що перехоплювало дух.

— Нам потрібно їхати. — Вона кивнула.

Назар посадив її в машину та сів поряд заводячи мотор. Через декілька секунд вони вже мчали по трасі.

— В мене є квартира в центрі Києва, — промовив чоловік. — Поки не влаштуєшся, поживеш там.

— Я поселюсь в готелі, — вперто відповіла Влада.

— Ми вже говорили про це. Ти житимеш в моїй квартирі, поки не знайдеш житло.

— Я не можу.

— З якого дива?

— Мені не зручно обтяжувати тебе.

— Там вже давно ніхто не живе. Так що, ніяких незручностей.

— Назаре, — вона зітхнула. — Я вдячна за все, однак, це занадто.

— Я не бачив тебе майже місяць, — він перевів погляд на неї. — Давай не будемо сперечатись. Я сказав, що ти житимеш в моїй квартирі, значить так і буде.

Вона закусила губу, бажаючи відповісти йому, що думає про його безапеляційність, але змовчала. Насправді дівчина боялась, що він стане частиною її життя. Пам'ятаючи біль, який одного разу прийшов в її життя Влада сподівалась, що зможе перестрахуватися на майбутнє.

Дурна наївність. Адже вона не розуміла, що він вже став частиною її життя, не звичайним пересічним коханцем обличчя якого навіть неможливо згадати через роки, а хлопцем, який був батьком її дитини. Влада перевела погляд на його зосереджений профіль, на руку яку він впевнено тримав на коробці передач, та вперше за стільки років відчула себе в безпеці. Його надійність вселяла в неї відчуття спокою і Владі дуже подобалось це. Знала б тільки вона яким оманливим може бути це почуття.

Він переклав руку їй на коліно і Влада відчула, як хвиля збудження проходить через ціле тіло. Назар не повертав голови, щоб подивитись на неї, але на його губах з'явилась легка усмішка. Без сумніву він відчував те саме, що і вона.

Вони весь час розмовляли. Обговорювали інтереси та зійшлися на думці що у них схожі смаки на музику та фільми. Влада боялась говорити про майбутнє, бо воно несло в собі багато таємниць, але Назар також не забігав далеко вперед, так ніби уникав чогось.

Весь час дівчина ловила себе на думці про те, що досі нічого про нього не знає. Де він працює, ким були його батьки? Чим любить займатися у вільний час? З ким товаришує? Улюблені страви? І вперше в житті розуміла, що їй і без того комфортно. Просто їхнє знайомство важко назвати звичним і всі стосунки після нього теж. Влада подумала, що скоро все дізнається, тому вирішила не поспішати з пізнанням одне одного.

Ближче до вечора вони зупинились в придорожньому кафе, щоб повечеряти. Назар безупинну розважав її цікавими історіями, змушуючи почуватись неймовірно комфортно поряд з ним. Можливо він не знав її, але був першим хлопцем, який сприймав її такою, як вона є та не намагався змінити в ній щось.

Після вечері Назар розплатився та вже на виході з кафе раптово притис її до воріт біля входу та поцілував. Його поцілунок ніс в собі стільки прихованої пристрасті та обіцянки, що у дівчини знову почали підкошуватись коліна.

— Я мріяв про це весь сьогоднішній день, — хрипло прошепотів він їй на вухо відпускаючи руки.

— То чому не зробив цього? — кинула Влада йому виклик.

— Маленька, — він криво посміхнувся, — Якби я зробив це, то нам довелося б припаркуватися десь біля лісу та витратити дуже багато часу. А в тебе завтра співбесіда, тож я змушений утримуватись.

Взявши її за руку Назар пішов до машини та відчинив перед Владою двері. Після того, як вона зручно вмостилась, чоловік обійшов автівку та заплигнувши завів мотор зриваючись з місця.

В салоні було темно і Влада втомлена та заколисала легким колиханням заснула. Назар подивився на мирно сплячу красуню, яка сиділа в сусідньому кріслі та підкрутив опалення, щоб вона не замерзла.

Вперше в житті він відчував таку шалену потребу оберігати жінку. Догоджати їй. Просто бути поряд. Це було нове відчуття для дорослого, цинічного чоловіка, який звик підкоряти та підпорядковувати. Тих хто не погоджувалися на його умови гри, він переконував, або ламав. Однак Владу він зовсім не хотів зламати. Він був готовий на все, щоб допомогти їй влаштуватися в житті.

Назар добре усвідомлював наслідки своїх дій. Він не був ідіотом, щоб не розуміти, що рано чи пізно йому доведеться розповісти їй все. Саме йому. Чоловік боявся, що вона дізнається про це від когось іншого і цей страх не покидав його останні декілька тижнів. Він знав, що змушений відпустити її. Саме тому хотів дати їй можливість влаштуватися на престижну роботу. Він хотів подбати про її майбутнє знаючи, що вона не прийме ніяких подачок від нього. А після того, як дізнається правду, то й поготів.

Насправді креслення Влади бачила вся рада директорів і вони одностайно затвердили її кандидатуру. Тут все було дуже легко і без його втручання. Вона справді була чудовим архітектором. І те, що її прийняли, була виключно її заслуга. Назар знав, що на менше вона б не погодилась. Тому коли прийде час розійтись, вона буде впевнена в собі, доросла жінка, яка отримає неймовірний життєвий досвід поряд з ним. Тільки, чому так боляче стислось серце, варто йому було подумати про це?

Спочатку Назар хотів прилетіти за нею літаком, однак потім передумав. Звичайно ж це набагато комфортніше та швидше, але він обожнював далеку дорогу. Коли пейзажі пролітали за вікном змінюючись з кожним кілометром. А ще, якщо бути чесним з собою, то він хотів провести якомога більше часу поряд з Владою. Адже щойно вони доберуться до Києва, це стане неможливо. А Назар хотів дізнатися про неї все. Йому було цікаво чим вона займалась у вільний час. Які страви любила? Як вчилась в школі? Тому він все допитував посміхаючись, але відчуваючи, що дівчина дуже обережна в словах, особливо коли тема зайшла про той час, коли вона жила в Англії. Назар відчув, що Влада щось приховує і його зацікавило, що саме.

Вранці вони нарешті дістались до Києва. Влада все ще дрімала на сусідньому кріслі коли Назар припаркувався біля будинку.

— Прокидайся, спляча красуне, — він перехилився через коробку передач та поцілував її в щоку. — Ми вже приїхали.

Влада розплющила очі та сіла протираючи їх.

— Вже?.. — вона озирнулась.

— Ходімо, приймеш душ, а потім я відвезу тебе на співбесіду.

— Добре, — Влада вийшла з машини та пішла за Назаром, який витяг з багажника її валізу ідучи до під'їзду.

Будинок був побудований недавно. Закрита територія, всюди росли дерева. На майданчику гойдались діти під пильним наглядом матусь. Влада знала, що така квартира коштує великих грошей, а орендувати подібну в неї не було можливості. Вона могла сперечатись з Назаром, який викликав ліфт та чекав на неї, тільки розуміла, що сенсу в цьому немає. Та й вона була надто втомлена дорогою, щоб зараз говорити про це. Але їм доведеться все обговорити, бо бути його утриманкою вона не бажала.

На четвертому поверсі ліфт відчинився і Назар пропустив дівчину вперед, а потім вийшов сам. Підійшовши до дверей квартири він вставив ключ в замок та повернувся до Влади.

— Ласкаво прошу, — на його губах грала весела усмішка, яка перетворила його на юнака.

— Дякую, — вона теж не втрималась від усмішки та зрозуміла що не хоче сперечатись з ним. Тим паче, що він так турбувався про її комфорт. Жоден чоловік так не дбав про неї. Навіть Остін, який присягався в вічному коханні.

Вони увійшли до затишної квартири з дизайнерським ремонтом. Назар швидко зробив їй екскурсію. Було помітно, що до її приїзду готувались. Всюди було прибрано. У ванній висіли рушники. Навіть в холодильнику було все необхідне на перший час.

— А тепер іди в душ, а я заварю нам кави.

— Я навіть не знаю як дякувати тобі, — вона протягнула руку торкаючись його обличчя. В її душі було стільки ніжності до цього, не зовсім знайомого їй чоловіка, що раптом виникла потреба в його обіймах. Вперше за весь час вона проявила ініціативу. Він завмер спостерігаючи за її поглядом в якому було стільки почуттів, а потім обійняв за талію притягуючи ближче. Він нахилився до її губ.

— Мені достатньо того, що ти поряд, — прошепотів Назар цілуючи її. Влада обвила його шию руками відповідаючи на поцілунок та притискаючись до нього всім тілом.

В кишені Олександровського ожив телефон і він відпустив її витягуючи айфон та роздратовано зітхнув.

— Я мушу відповісти.

Влада кивнула та підійшла до валізи. Витягнувши одяг вона подивилась на годинник та швидко пішла в душ. Після гарячої води, яка розслабила напружені м'язи її настрій покращився втома раптово пройшла. Замотавши мокре волосся в рушник та переодягнувшись в джинси та гольф дівчина завітала до кухні з якої по цілій квартирі розносився аромат кави та гарячих бутербродів.

— Як смачно пахне.

— Подумав, що ти, мабуть голодна. А повноцінно поснідати ми вже не встигнемо, — він вказав на стілець за столом. — Після співбесіди заїдемо в ресторан, а поки, чим багаті, тим і раді.

— Бутерброди просто супер, — відкусила вона шматок. — Краще ніж в ресторані.

— Я знав, що ти оціниш, — розсміявся Назар.

Після дуже швидкого сніданку Влада висушила волосся та попрасувавши білу блузку та штани з високою талією, одяглась наводячи легкий макіяж. Трохи підводки, туш та ледь рожевий блиск освіжили обличчя. Подивившись на себе в дзеркало вона зрозуміла, що сьогодні виглядала дуже добре. Зачепивши на шиї золоте кольє грубого плетіння та годинник на руку вона витягла з сумки свій улюблений парфум Dior Hypnotic Poison пшикнувши декілька крапель на зап'ястя та шию, вийшла з ванної.

Назар чекав на дівчину у вітальній розмовляючи телефоном. Щойно його погляд впав на неї, очі чоловіка одразу загорілись. Він вимкнув телефон та широко засміявся.

— Ти сьогодні неймовірна.

— Сподіваюсь твій захват розділять і в OLS Group.

— А я в цьому анітрохи не сумніваюсь.

Коли вони під'їхали до високого скляного будинку, головного офісу корпорації, Влада відчула, як її руки раптово почали трястись від хвилювання. Однак, Назар взяв її за руку та змусив подивитись собі в очі.

— Розслабся. Говори чітко та впевнено. Дихай глибоко. Це всього-на-всього співбесіда, тому покажи, що ти чудовий спеціаліст. І запам'ятай: ніколи й ні при яких обставинах не видавай свого хвилювання та страху. І навіть якщо ти сумніваєшся не показуй свого сумніву. В таких корпораціях виживають найсильніші. Тому твій страх одного разу можуть використати проти тебе, вдаривши по найболючішому місці. Ти сильна дівчинка, я знаю, ти впораєшся, — він взяв її обличчя у свої руки та поцілував в чоло. — Йди та пам'ятай, що я поряд.

— Дякую за все, — провела Влада по його обличчі рукою. Він взяв її руку притискаючи до губ.

— Коли співбесіда закінчиться зателефонуєш мені і я приїду по тебе.

— Добре.

Влада вийшла з автівки та помахала Назару рукою. Вона одягла на обличчя посмішку рухаючись до скляних дверей. Здавалось, що врівноважена впевненість передалась їй від нього і напругу як рукою зняло. Назар діяв на неї немов заспокійлива пігулка. Своїми словами він допоміг взяти себе в руки й дівчина зрозуміла, що щаслива. Вона відчувала підтримку та надійне плече чоловіка, який турбувався про неї. І вперше в житті подякувала Богу, що колись познайомилась з ним.