Глава 12

Цілу ніч Влада не могла заснути. Їй снилися очі, які переслідували її стільки років. Вони забирали її спокій, змушували серце стукотіти, немов загнану в клітку пташку. Вона намагалась викинути Назара з голови, однак нічого не виходило. Його губи творили щось дивне з її душею. Від його дотиків тіло охоплювало полум'я, яке здавалось може спопелити весь світ.

Вона дивилась у вікно за яким горіли ліхтарі, кидаючи своє скупе світло на сніг, малюючи дивні візерунки й вкотре задавала собі питання: що вона відчуває до нього? Що змушує її забувати про все коли він поряд? Невже вона така ж дурна, як метелик, який летить на полум'я? Можливо річ була в тому, що вона ніколи не зустрічала таких чоловіків? Самовпевнених, сильних... Чоловік, які знають чого хочуть і беруть це без вагань.

Влада боялась себе, боялась своїх почуттів. Колись вона вважала, що зможе протистояти йому. Дати відсіч, однак, все це було самообманом. Вона була не в силі змагатися з ним. Варто Назарові впіймати її в обійми й вона знову ставала слухняною та згодливою. На очі вкотре навернулись сльози. Все повторювалось. Так, ніби вони ходили по замкненому колу. Знову він з'явився в її житті, щоб зруйнувати все, що вона намагалась склеїти. Життя, яке в одну мить перевернулось догори дриґом.

Упродовж всіх цих років вона так і не підпустила до себе жодного чоловіка. Окрім Остіна з яким зустрічалась майже пів року. Вона боялась собі зізнаватися, але він дуже нагадував їй Назара. В кожному хлопцеві Влада шукала його риси. Однак Остін виявився ще тим козлом. Він був одруженим і Влада досі не розуміла, як могла бути такою сліпою.

Багато років тому Назар вже розбив їй серце. Де є гарантія, що він не зробить цього знову? Використає, а потім зникне, залишивши її розгрібати лайно на самоті. Вона ще не забула того, що пережила. Надто важка була втрата.

А з іншого боку... Чому б їй не розслабитись? Чому б не провести з ним декілька щасливих ночей? Адже вона давно не дівчинка. Вона ж як монахиня, яка закрилась у своєму світі та нікого не впускає туди. Може Господь дав їй другий шанс і вона зможе бути щаслива?

В якийсь момент Владі захотілось розповісти Назару про все що трапилось, відчути його підтримку, вилити душу кінець кінцем. Адже він був безпосереднім учасником... Однак вона швидко відігнала цю дурну думку. Що як він пожаліє її? Ні, чого-чого, а жалості їй не треба.

Алі здавалось, що вона щойно задрімала, як її з туману вирвав писк будильника. Без жодного ентузіазму вона злізла з ліжка, відчуваючи, що прийняла рішення, про яке можливо жалітиме все життя.

Щойно вона увійшла до готелю, як біля стійки з'явився Роман.

— Доброго ранку, — усміхнулась Влада.

— Доброго ранку, — він винувато подивився на неї. — Владо, тридцятий номер знову просить персональне обслуговування... Але, якщо ти не хочеш, я відправлю когось іншого.

Дивно, але Влада зовсім не була здивована. Навпаки, вона знала, що Назар не відступиться, адже він вчора чітко сказав про це.

— Ні, все нормально.

Їй було байдуже, що дівчата, які стояли, все чують і зараз дивляться на неї немов на повію, яка надає "персональне обслуговування". Та нехай котяться всі до біса. Вона відчувала осуд, однак повернувши голову, побачила, що то заздрість змушує дівчат, так зверхньо дивитись на неї. Кожна з них, без сумніву, впала б в обійми Назара.

— Тоді добре, — Роман з сумом в очах протягнув Владі конверт.

— Що це? — здивувалась дівчина.

— Тобі просили передати.

Вона розвернула його і побачила записку. В ній було написано:

“Чекаю тебе на даху готелю, о дев'ятій годині. Тільки благаю, не одягай ту жахливу сукню."

Влада усміхнулась, а потім з острахом перевела погляд на Романа, який зблід. Вона бачила в його очах нерішучість. Можливо, якби він був більш напористий у них могло б щось, та вийти. Однак зараз... Назар знову запаморочив їй голову.

Переодягнувшись в джинси та простий ангоровий гольф, Влада зайшла в ліфт підіймаючись на дах готелю. Їй було страшно. Вона боялась знову стати на ті ж граблі, але з іншого боку, вона мусить допити це вино до дна.

Після того, як Назар залишив її, Влада зрозуміла, що життя ніколи не буде колишнім. Вона впала в глибоку депресію з якої дівчину витягував талановитий психолог. Він порівнював Назара з вином, яке Влада не встигла допити. Тарас Владленович наголошував, що варто їй тільки допити його, як одразу ж він перестане цікавити її. Можливо він мав рацію. Можливо, якщо вона дозволить собі розслабитись, то перестане відчувати таку шалену тягу до Назара.

Щойно Влада вийшла на дах, як одразу ж затамувала подих. На злітному майданчику біля невеликого гелікоптера стояв Назар. Побачивши дівчину він широко посміхнувся та пішов їй на зустріч. Вона ніяк не могла звикнути до того чуттєвого погляду, яким він окидав її. Чоловік підійшов та притиснувши до себе нахилився та поцілував. Так ніби вона належала йому. Ніби це було очевидно. Однак Влада не заперечувала цього разу. Навпаки вона відповіла на його поцілунок, дозволяючи собі розслабитись. Відчути себе бажаною.

— Готова здійснити свою мрію? — він погладив її по обличчі.

— Мені не віриться, що це реальність, — вона сором'язливо опустила очі. — Дякую.

— Повір, це найменше, що я можу зробити. Ну що, йдемо?

Він подав їй руку та посадив у гелікоптер. Познайомившись з пілотом Влада одягла навушники. Завівся мотор, змушуючи лопать обертатись та через декілька секунд вертоліт піднявся в повітря.

Влада з роззявленим ротом спостерігала з ілюмінатора за людьми, які з кожною секундою ставали все менші. Вони пролітали над лісами та вкритими снігом горами й ті враження, які відчувала Влада, неможливо було описати словами.

— Куди ми летимо? — запитала вона в Назара.

— Хочу показати тобі дещо. Нехай це буде ще одним сюрпризом, — він загадково посміхнувся.

Через п'ять хвилин вертоліт почав знижуватись готуючись зайти на посадку. Влада подивилась вниз і не повірила своїм очам. Над обривом гори, між засніжених дерев стояв розкішний будинок з басейном. Він виглядав, як казковий будиночок присипаний снігом.

Коли вертоліт приземлився Назар допоміг шокованій Владі вийти, а вона ніяк не могла стримати захоплення, тому розглядалась по сторонах, як дитина.

— Чий це будинок? — не витримала дівчина.

— Мій, — знизав плечима Назар.

— І ти жив в готелі? — вона викотила очі, так ніби він був божевільним.

— Якщо чесно, я одразу планував відпочити тут декілька днів. Однак, ти змінила мої плани.

Влада змовчала. Не хотіла вдаватись в деталі, розпитуючи, що він мав на увазі.

— Сергію, ти мені не потрібен, — повернув голову до пілота Назар. — Ти вільний. Коли знадобишся, я зателефоную.

Чоловік кивнув. Назар взяв Владу за руку та повів до будинку. Щойно вони увійшли, дівчина зрозуміла, що до їхнього приїзду готувались. Хтось ввімкнув опалення та розвів вогонь у вітальній.

— Для чого ми тут? — вона зупинилась у дверях змушуючи його розвернутись.

— Просто хотів показати тобі цей витвір архітектури, — підняв він брову. — Над обривом є басейн. Вода в ньому підігрівається, тож поплаваємо. Поговоримо. Чи ти думала, що я накинусь на тебе як голодний звір? — він криво посміхнувся. Вона почервоніла.

— Ні про що таке я не думала, — вона опустила очі, бо збрехала. Саме так вона і думала. Назар чітко пояснив чого хоче від неї, тому вона дуже сумнівалася, що йому вистачить терпіння триматись якомога далі.

Вчора він сказав їй, що приймає її виклик. Тепер Влада не сумнівалась, що Назар без зусиль доведе їй свою точку зору. І вона не встоїть. Дівчина знала це і боялась. Боялась, що втратить голову, але не могла зупинитись. Вона хотіла його. Хотіла до такої степені, що від одного погляду на нього, низ живота починало солодко тягнути. Влада ніколи такого не відчувала.

— Але в мене немає купальника, — згадала вона.

— В спальні, нагорі має щось бути. Подивишся.

— Чиє воно? — недобре передчуття проникло в душу.

— Моєї сестри. У вас схожі фігури, тому щось тобі точно підійде.

Влада заспокоїлась та кивнула. Пішовши нагору, дівчина переодяглася в червоний купальник, який ідеально підійшов їй та був ще з биркою. Дівчина сподівалась, що його власниця не буде сильно розлючена. Розглядаючи красивий інтер'єр та продовжуючи ніяковіти, Влада накинула на себе червоний пляжний халат, який знайшла поряд з купальником та подивилась на себе в дзеркало. Це був її колір і дуже їй личив.

Влада розпустила хвіст, який зібрала на потилиці та руками розчесала волосся, адже соромилась ритись в тумбочці в пошуках гребінця. Вона вже в шафі копирсалась, чого досі ніколи не робила.

Спустившись у вітальню де в стіні були вмонтовані величезні, панорамні вікна від стелі до підлоги та такі ж двері за якими був басейн, Влада побачила, що Назар вже переодягся та пірнув у воду.

Вона вийшла і морозне повітря окутало її тіло, змушуючи шукати тепла. Чоловік захоплено подивився на неї і на його обличчі з'явилась широка посмішка. Під його поглядом дівчина почервоніла, однак скинула халат та ступила у неймовірно теплу воду. Це було божественно і Влада довго не думаючи попливла до краю прірви, над якою був басейн. Краєвид захоплював її уяву. Вона ніколи не могла навіть подумати, що існує схожа краса. Під ними був крутий скелястий обрив та гірська річка, яка стрімко несла свої води. А навколо гори вкриті снігом.

— Я ніколи не бачила чогось подібного.

— Тому, я й привіз тебе. Знав, що ти оціниш.

Назар підплив ближче до неї та схилився руками на бортик поряд з нею дивлячись вниз.

— Аж дух перехоплює, — прошепотіла Влада.

Він перевів на дівчину погляд та подумав про те, що цієї миті йому перехоплює подих від неї, однак змовчав.

— Незабаром буде сніг, — чоловік кивнув на небо, яке зі сторони сходу було свинцевого кольору. — Люблю таку погоду.

Влада дивилась на його профіль та думала про те, що ніколи не відчувала стільки різносторонніх почуттів до одного чоловіка. Він змушував її серце завмирати й водночас битися зі швидкістю світла. Він змушував її відчувати себе поряд з ним маленькою дівчинкою, але його дотики перетворювали її на досвідчену жінку. Вона вже забула, що означає бути бажаною.

Остін був надто холодним в ліжку. Можливо тому Влада постійно порівнювала його з Назаром. Бо ж більше не було з ким. Вона так і не наважилася закрутити роман ще з кимось, хоч Аня постійно говорила їй про те, що потрібно знайти партнера хоча б для здоров'я. Та це було не для Влади. Для того, щоб дозволити собі переспати з хлопцем, їй потрібно було відчувати до нього бодай щось. А після того, як вона дізналась, що Остін одружений, вона взагалі перестала довіряти чоловікам.

Немов прочитавши її думки, Назар раптом запитав:

— Як вийшло так, що ти зустрічалась з одруженим?

— Дівчата затягли мене в бар на моє двадцятиріччя. Там я познайомилась з Остіном, — Влада зітхнула. — До нього я ще ні з ким не зустрічалась... А він був таким наполегливим, веселим. Мені здавалось, що я закохалась...

— Чекай, — Назар був здивований. — Ти взагалі ні з ким не зустрічалась?

— Мені було не до хлопців, — відповіла вона, намагаючись не згадувати той час. А що ще вона могла сказати йому? Можливо варто було розповісти, як вона після приїзду з Іспанії дізналась, що вагітна? Як намагалась приховати наслідки тієї ночі бажаючи зробити аборт? Розповісти про те, як її життя розділилось на "до" та "після"? Ні, все це було її особистим і Влада вирішила, що Назару не варто про це знати.

Він відчув переміну її настрою. Йому стало цікаво, що такого приховувала Влада, що її очі від спогадів раптом спорожніли. Однак він відчував, що ще не час для розпитувань. Одного дня вона розповість все сама, звичайно, якщо захоче. Дивно було все це. Бо дівчата її віку бігали на побачення, налагоджували особисте життя та мріяли про велике кохання. Що з нею трапилось, що їй було не до того? Назар пообіцяв собі з'ясувати це.

— І як ти дізналась, що він одружений?

— На півріччя наших стосунків Остін запросив мене до ресторану, — гірко засміялась Влада. — А потім прийшла його дружина. Вона зчинила такий скандал, що я ще довго не могла відмитись від бруду.

Назар кивнув. Він бачив, що ця розмова їй неприємна, тому вирішив не ятрити ран своїм допитуванням. Він тактовно змінив тему.

— Я привіз суші, які замовив в ресторані. Сподіваюсь, ти любиш суші.

— Обожнюю, — усміхнулась вона, рада, що він змінив тему.

— Тоді ходімо, бо я вмираю від голоду.

Вони вийшли з басейну і Назар турботливо накинув на плечі Влади рушник. Вона зніяковіло від його погляду, однак не відвела очей. Чоловік обійняв її за плечі відчиняючи двері.

— Там є банні халати. Вони допоможуть зігрітись.

Увійшовши до вітальні Влада взяла запропонований халат та одягнувши сіла в крісло біля каміна, насолоджуючись теплом.

Через декілька хвилин Назар повернувся з кухні з пакетами в руках розкладаючи на столі свій пакунок. Тільки тепер дівчина зрозуміла наскільки зголодніла.

Вони взяли палички та накинулись на їжу з неймовірним азартом. Весело переглядаючись вони мовчки жували, задовольняючи розіграний апетит.

В Назара задзвонив телефон він подивився на екран та нахмурив брови.

— Слухаю? — пройшло декілька секунд. Влада не знала хто телефонує, однак погляд чоловіка розвеселився. — Як довго? Зрозуміло. Чекатиму дзвінка.

Він вибив та поклав телефон на стіл дивлячись на Владу.

— Починається снігова буря. Пілот щойно телефонував. Здається ми тут застрягли.

Влада налякано підняла брови.

— Надовго?

— Швидше всього до ночі. Стихію неможливо передбачити.

— Але моя робота... Мене звільнять.

— Через це не турбуйся. Я все вирішу.

— Назаре, я вдячна тобі за турботу, однак, я не хочу, щоб всі думали, що я твоя повія. Ти поїдеш, а мені жити з цим.

— Не думаю, що хтось осудить тебе, враховуючи, що погода зовсім не льотна, — він вказав на вікно.

Влада подивилась туди куди вказав чоловік і здивувалась. Справді, за вікном потемніло. Вона навіть не помітила, як з неба почав падати сніг такої сили, що не було видно зовсім нічого. Дівчина встала та підійшла до вікна не вірячи своїм очам.

— Добре, — вона заклала руки на грудях розвертаючись до нього. — Але щойно буря вщухне, ми одразу повернемось.

Назар кивнув. Він підклав руку під щоку впершись на побічницю дивану та з цікавістю спостерігав за її напруженням. Чого вона боялась? Що він зґвалтує її? Ні, адже він знав, точніше відчував, що вона хоче його. Назар бачив це в її необережних поглядах. Однак вона вперто переконувала його, що це не так.

Стихія справді була непередбачувана. Але Назар знав, що сьогодні буде буря. Він завжди все прораховував. Ніколи не покладався на випадковість. Він спланував цей політ, бо хотів побути з нею на одинці, відрізаними від світу. Адже Влада ніколи б не погодилася полетіти, знаючи, що доведеться залишитись. Назар криво посміхнувся. Добре, що вона не здогадувалась про його план зваблення.

Влада відчувала його погляд на своїй спині й знала, що потрапила в пастку. Вона почувалась немов ягня поряд з голодним вовком. І страшно їй було зовсім не тому, що вона розуміла, що сьогодні має трапитись. Ні. Вона боялась себе і тих почуттів, які вона не могла ідентифікувати. Без сумніву, для Назара це була гра. Примха. Він хотів її. І все. А вона... А вона знову втрачала глузд. Боялась, що все повториться знову і розуміла, що не переживе такого знову.

Раптом перед очима Влади з'явилась картинка: вона сидить під дверима операційної чекаючи своєї черги на аборт. Самотня... Налякана... Їй боляче і вона знає, що не може розповісти про свою вагітність жодній живій душі. Назар зник, а вона зовсім нічого про нього не знає...

Влада пам'ятала, як з-за дверей почулося її прізвище і вона піднялась відчуваючи, що ноги не тримають її. Все всередині тремтіло від страху та морального виснаження. Вона впіймалась за дверну ручку, готова до найбільшої помилки в житті. Однак за спиною вона почула чоловічий крик. Хтось кликав її. Прислухавшись Влада ледь не знепритомніла, вона з жахом в очах повернула голову, щоб зустрітись поглядом з розлюченим татом.

" — Не самій цього робити! — прогримів його голос, від якого дівчина зіщулилась ще більше. — Чому ти не розповіла мені та матері? Хіба я звір якийсь, щоб відправити свою дитину на аборт? Владо, — його тон пом'якшав. — Ми допоможемо тобі виховати дитя. Тільки не роби те, про що будеш жалкувати все своє життя..."

Влада пам'ятала, як впала в обійми батька, не вірячи своїм вухам, та гірко плакала, поки все тіло не почало боліти. В той момент вона зрозуміла, що має опору під ногами. Однак, якби вона тоді тільки знала, що це тільки початок жахливого сну...

Хто вона? Закохана ідіотка? Чи мазохістка, яка пробує танцювати на граблях своє танго? Вона б мала ненавидіти Назара, але не могла. Вона хотіла... Дуже! Чесно хотіла. Але...не могла. Все ж таки мазохістка. Хоча ні, закохана ідіотка!..