Глава 11

Ресторан був дуже затишним. Приємні світлі тони заспокоювали напружені нерви, а вогонь, який горів в каміні, дарував якийсь особливий затишок. Здавалось, що це місце створене для побачень. Однак, вони не були парою, а так, випадкові знайомі, яких час від часу зіштовхує доля.

Назар забрав у Влади куртку та вказав на столик з великими, м'якими диванами біля самого каміна. Це було найкраще місце в цілому ресторані. Приємна атмосфера, чарівна музика, затишний інтер'єр, все було налаштовано на релакс.

Назар роздягнувся сам та сів навпроти Влади. Сьогодні на її обличчі було мінімум макіяжу, що подобалось йому. вона виглядала не як лялька, а навпаки, була справжня і це ще більше вабило його.

Влада взяла в руки меню, думаючи про те, що її простенький, спортивний костюм геть не личить до інтер'єру такого закладу. Однак, Назар теж був одягнений у чорний широкий костюм і абсолютно не комплексував. Йому було чхати на думку інших, він робив те що йому подобалось. Влада заздрила цій його якості. Бо він не заганяв себе в рамки, тому всі навколо сприймали його таким, як він є.

Влада нишком розглядала, як зосереджено він вивчає меню й на душі розлилось дивне тепло. Щось таке, чого дівчина не могла б пояснити. Вона дивилась на його руки, надто чоловічі, як для такого розніженого розкішшю багача. Довгі пальці, високі вилиці, як в американських акторів та коротко підстрижене, чорне волосся. Влада пам'ятала його з довшим волоссям та з іншою зачіскою, але ця їй подобалась більше. Вона підкреслювала його мужність, додавала зрілості. Раптом на обличчі Назара розповзлась лінива посмішка.

— Чого ти смієшся? — червоніючи від того, що він побачив, як вона розглядає його, запитала Влада.

— Бо ти так дивишся на мене, ніби в мене раптово виросли роги.

— Не розумію про що ти, — вона швидко схопила зі столу меню намагаючись сховати червоне обличчя. Назар засміявся цього разу вже голосно. — Що таке?

— Ти навчилась читати догори ногами? — його брова поповзла вверх.

Зрозумівши, що виглядає, як повна ідіотка Влада швидко обернула меню, проклинаючи все на світі. Ну чому вона так ніяковіла в його присутності? Особливо, коли він дивився на неї своїм пильним поглядом, так немов міг прочитати, як розгорнуту книгу.

— Що будете замовляти? — запитала молода офіціантка, з'явившись біля столика.

— Ти щось вибрала? — Назар перевів погляд на Владу. Вона закусила губу.

— Не знаю, вибери щось на свій смак.

— Гаразд, — він зітхнув. — Дві порції телячих медальйонів у малиновому соусі. Цезар та пляшку Шато О-Бріон дві тисячі шостого року, будь ласка.

Молода офіціантка кивнула та пішла виконувати замовлення. Влада мовчки дивилась на вогонь не знаючи з чого почати розмову. Назар також не поспішав, однак, обоє розуміли, що обоє хочуть дізнатись відповіді на свої питання.

Принесли вино.

— Дякую я сам, — він взяв порядку та розлив в келихи червону рідину. — Ну що, вип'ємо за чудово проведений час.

Влада взяла свій келих та відсалютувавши надпила.

— Чому ти опинилась в Буковелі? — раптом запитав Назар.

— Потрібно ж мені на щось жити, — знизала плечима Влада ухиляючись від подробиць.

— А танці? Чому ти покинула сцену?

— Після того танго в Іспанії, мене запросили у відому танцювальну трупу, — Влада зітхнула. — Я була на сьомому небі від щастя. Правда, радість моя була короткою. Продюсер чіплявся до мене, поки одного разу не спробував зґвалтувати. Я написала на нього заяву. Проте, ніхто не повірив мені й студія розірвала зі мною контракт, — Влада трохи приховала деякі подробиці. Бо ж насправді студія розірвала контракт через більш вагому причину. Однак Назару не обов'язково про це знати.

Він мовчав. Тільки вилиці напружились. Хіба він не знав, що таке трапляється? Молоді дівчата завжди стають ласим шматочком для акул шоу-бізу. Але, рідко хто відмовляється від слави. Дівчата готові віддавати себе в обмін на успіх та гроші. Влада ж була зовсім іншою.

— Чому ти покинула Англію?

— Я не покинула. З танцями не склалось, однак я продовжила... — вона замовкла, — Чекай. Звідки ти знаєш, що я була в Англії? Я ж не сказала де саме танцювала.

Назар зрозумів, що видав себе з потрохами.

— Я був там.

— Де? — не зрозуміла Влада.

— Біля Регентського університету. Я хотів побачити тебе, але ти була настільки зайнята своїм бойфрендом, що я не хотів вам заважати.

— Ти знущаєшся? — Влада не вірила своїм вухам.

— А хіба схоже?

— Тобто, ти знайшов мене, а побачивши поряд іншого, просто розвернувся та пішов? — вона випила все вино одним махом.

— Ні. Я дивився як він посадив тебе в авто. А потім я сів у своє та поїхав.

— Андрій — мій двоюрідний брат. Ми не бачились три роки. Однак він ніколи не був моїм хлопцем. Єдиний з ким я зустрічалась в Лондоні це був Остін. І він виявився одруженим, — вона не знала для чого розповідає йому це, однак, біль, який приховувався стільки років виліз назовні.

Вона стільки років ненавиділа його за боягузтво, а він виявляється шукав її. Якби тоді Назар все ж таки підійшов, чи змінилося б її життя? Влада дуже в цьому сумнівалась. Та і яка тепер різниця? Що було те пройшло, без можливості змінити бодай щось.

Назар мовчав. Якщо Влада сказала правду, значить він повний кретин. А справді, що тоді заважало йому поговорити з нею? Він просто пішов, навіть не спробувавши. Вона має право злитись на нього, але зараз він хоче все виправити.

Їли вони мовчки. Між ними немов виросла стіна непорозуміння. Влада дивно себе почувала. Адже вона не знала його, а поводилась, як ображена дружина. Вони були чужі. Практично незнайомі. Вони абсолютно нічого не знали одне про одного. Про дитинство, захоплення, та що там, навіть таку банальність, як улюблена книга, чи фільм.

— Чому ти поїхав тоді? — Влада не відривала погляду від тарілки, щоб не видати того болю, який ховався в глибині очей.

— Я вже казав. Все через мого діда. Це правда. Обставини іноді сильніші за нас. А чому ти повернула подарунок? — раптом запитав Назар.

— Бо він був не від тебе, — знизала плечима вона.

— Звідки ти дізналась? — він підняв брову.

— Я не знала. Просто дуже сподівалась, що в тебе кращий смак.

Він розсміявся. Решту вечора вони спілкувались на різні теми, намагаючись уникати особистих розмов. Обоє розуміли, що потрібно обдумати все, що сьогодні почули. Стільки років вони втратили, однак життя було непередбачуваним.

Після вечері Назар з Владою спустились на підіймачі вниз. Чоловік провів її до дверей будинку, який вона орендувала.

— Може запропонуєш мені кави? — запитав Назар побачивши її нерішучість.

— Вже пізно для кави.

— А ти не надто гостинна, — він притягнув Владу до себе. — Тоді чаю.

— Ти обіцяв, що не будеш пропонувати мені всілякі непристойності, — намагалась вирватись вона, відчуваючи як серце вискакує з грудей.

— Поки що я напрошуюсь на чай, однак, якщо ти проти, можемо перейти одразу до десерту.

Назар так швидко впіймав її губи в полон, що вона не встигла навіть зрозуміти що трапилось. Оборонна стіна, яку Влада так вправно будувала, почала руйнуватись. Від губ Назара, які заставляли душу тремтіти, по тілу розходились хвилі, які немов магніт притягували її до нього.

— Добре, — Влада відштовхнула його, тяжко дихаючи. Але блиск очей не вдалося приховати. — Ми вип'ємо чаю і ти підеш.

— Але ти ще раз мене поцілуєш, — нахабно усміхнувся він.

— Розмріявся, — фиркнула дівчина відчиняючи перед ним двері.

Вони увійшли в коридор і дівчина вказавши Назарові на вішак пішла на кухню попутно вмикаючи світло. Натиснувши кнопку на електричному чайнику Влада розвернулась обличчям до Назара, який увійшов і немов заповнив собою весь її простір. Вона знову тонула в його очах, переконуючи себе, що це все її фантазія.
Вона думала про те, що в неї давно не було сексу і переконувала себе, що ця її шалена тяга, всього хіть. Гра гормонів. Однак чому так дико стукотіло серце?

Назар сів за стіл витягнувши довгі ноги та спостерігаючи за тим, як Влада заливає кип'ятком заварку. Його погляд пропалював їй спину. Вмить в кімнаті стало дуже жарко, немов хтось підкрутив опалення на повну. Її уява вже малювала, як він кидає її на стіл та... Господи вона сходила з розуму відчуваючи, як по тілу розходиться тремтіння. Вона хотіла його! Це відкриття налякало Владу більше, ніж звістка про лавину.

Вона подивилась йому в очі й побачила такий вогонь в їх глибині, що захотілось втекти з кімнати, втекти від нього. Забути все й почати з нового листа, але не могла навіть поворухнутись. Назар піднявся з крісла та повільно підійшов до Влади. Взявши її за шию він змусив подивитись собі в очі. А потім нахилився та поцілував. Іскра, яка шукала можливості спалахнути — вибухнула і вони немов оскаженіли одне від одного.

Назар притис її до кухонних меблів беручи в кільце своїх рук, а вона впіймалась йому за шию, відчуваючи, як підкошуються від бажання коліна. Однак свідомість почала кричати їй про небезпеку і Влада вперлась руками Назарові в груди.

— Назар, зупинись, — приводячи дихання до ладу, сказала вона. — Для чого ти робиш це?

— Я хочу тебе. Це ж очевидно, — сказав він спостерігаючи за її обличчям з піднятою бровою.

— Шкода, — вона намагалась говорити впевнено, щоб не видати, як тремтять коліна. — Бо я не хочу тебе.

Він зухвало посміхнувся. Його очі потемніли від емоцій, які зовсім не видавало обличчя. Збоку здавалось, що вони ведуть світську бесіду.

— Ти ж знаєш як я люблю, коли мені кидають виклик. Тепер я просто зобов'язаний довести тобі наскільки ти помиляєшся.

Від його нахабних слів та самовпевненого тону по тілу побігли мурашки. Вона розуміла що це означає і боялась. Бо вони обоє знали, що варто йому тільки доторкнутись до неї й навіть всі демони пекла не зупинять того, що повинно трапитись.

— Йди, прошу, — вона розуміла, що виглядає жалюгідно.

Він відштовхнувся від неї, пильно спостерігаючи за її обличчям. Назар знав, що вона не довіряє йому і не мав права звинувачувати Владу в цьому.

— Добре, — тяжко зітхнув чоловік. — Я піду. Але не думай, що ти зможеш втекти він мене. Ми ще обговоримо це.

Назар взяв її руку та поцілував в кісточки пальців.

— Спокійної ночі, — промовив він, знаючи, що відтепер їм не судилось відчути спокою.