Глава 10

Після сніданку, який Влада провела в компанії Назара, він відправив її переодягнутися з сукні офіціантки. Щойно вона вийшла на вулицю з котеджу одягнута в спортивний костюм, а він вже чекав її біля поручнів. Вона окинула його поглядом і зрозуміла, що ніколи в житті не бачила красивішого чоловіка. Однак, краса завжди була оманливою. Такі чоловіки, як він були не для таких, як вона, адже Влада ніколи не змогла б миритися з тим, що поряд з Назаром вертяться красиві жінки.

— Навіть ця широка куртка личить тобі набагато більше, ніж та жахлива сукня, — оглянувши її з ніг до голови вимовив Назар.

— Сподіваюсь це був комплімент, — посміхнулась вона у відповідь заражаючись його позитивною енергетикою.

Він подав їй руку та повів в прокатний пункт. Не зважаючи на те, що Влада була в Буковелі вже третій місяць, жодного разу так і не дозволила собі покататись на лижах, на яких стояла досить непогано. Вона економила на всьому, бо зараз, як ніколи потребувала грошей.

Спостерігаючи за тим як він обирає їй комбінезон, Влада задумалась над тим, чи правильно зробила погодившись на його пропозицію. Однак, вона боялась зізнатись собі в тому, що хотіла почути, чому він так вчинив. Поряд з ним вона відчувала себе дивно. Його шалена енергійність та почуття гумору заспокоювали її нерви, дозволяли відчувати себе надійно. І зараз це як ніколи лякало її. Вони зустрічались всього декілька раз, потім провели ніч і все. Здавалось, що може поєднувати таких не схожих між собою людей, адже вони практично незнайомці? Але Владі здавалось, що вона знає його тисячу років. Тільки з ним вона могла бути настільки відвертою, не боячись бути собою. Без страху ляпнути якусь дурість та переживати, що він не зрозуміє її. І це було страшно.

— Ну, як тобі? — запитав Назар подаючи їй яскраво-рожевий неоновий комбінезон.

— Як ти вгадав з кольором? — здивувалась Влада.

— Я не вгадував, просто він личитиме тобі.

Влада усміхнулась. Вперше в житті чоловік вгадав її смак, навіть не знаючи її. Назар вибрав шолом, потім черевики.

— Який в тебе розмір? — запитав повернувши голову.

— Тридцять шостий.

Назар розвернувся до адміністратора:

— А ще, нам потрібен інструктор.

— В касі де куплятимете абонемент на катання, можете оплатити послуги інструктора.

Назар кивнув, та розвернувся до Влади, яка зніяковіло спостерігала за тим, як він розплачується карткою.

— Тільки не дивись на мене, немов кроленя на гадюку, — закотив чоловік очі.

— Просто я почуваю себе викинутою із зони комфорту, коли чоловік платить за мене.

— Все! Без дурниць. Іди переодягайся, а я чекатиму тебе біля каси.

Вона відсалютувала йому, намагаючись взяти себе в руки. Забрала в нього одяг, та пішла в роздягальню.

Через декілька хвилин Влада вийшла на вулицю, де біля каси на неї чекав одягнений Назар, та ще якийсь чоловік. То був інструктор.

— Готова? — дівчина кивнула. — Знайомся, це твій тренер Денис.

— Привіт, я Влада, — вона протягнула руку та привітно посміхнулась.

Хлопець потис їй руку та повернув посмішку.

— Ми зустрічались в ресторані, але ти тоді не помітила мене.

Її обличчя раптом почервоніло. Однак Назар взяв її долоню та підбадьорюючи потис. Він помітив хвилювання дівчини та готовий був підтримати.

— Ледь не забув. Твій браслет, — чоловік взяв зап'ястя та зачепив сірий браслет з датчиком. Після цього, турботливо поправив їй шолом. — Все буде добре.

Вони підійшли до автоматизованих поручнів та просканували браслети, після чого зайняли чергу на підіймач. Перед ними було дві пари. Чоловік, що наглядав за правильним користуванням підіймачами, пояснив Владі, як правильно сідати в крісло, яке під'їжджає ззаду. Коли в неї все вийшло з першого разу, дівчина дзвінко розсміялась, а Назар спостерігаючи за цією посмішкою, затамував подих.

— Боже, як тут красиво, — захоплено шепотіла вона розкинувши руки. — Закриваєш очі та здається, що летиш.

— Ти б хотіла покататись на вертольоті? — раптом запитав Назар, якому подобався її дитячий азарт. Пройшли роки, а вона зовсім не змінилась.

— Звичайно, — Влада нагнула голову вниз дивлячись на ліси та гори які пролітали внизу під її ногами. — Однак, це мрія якій не судилося збутися.

Назар промовчав, однак в нього почав зароджуватися план з приборкання норовливої. Він хотів її й це відкриття змусило його обдумати те, що насправді він відчував до неї. Це була хіть? Чи все ж таки щось більше? Однак він дико хотів володіти нею. Йому було чхати на все решта. Вона з'явилась знову в його житті й цього разу Назар знав, що не відпустить. Звичайно Владу могло шокувати те, що він вирішив, але він знав, як зламати її супротив. Він звабить її. Зробить все, щоб втримати поряд з собою. Забере з цього життя, де вона повинна працювати офіціанткою. Назар знав, що Влада надто горда, щоб прийняти подачку з його рук, але він придумає щось таке, щоб не принизити її гідність.

Обоє мовчали. Влада захоплено розглядалась, мов мала дитина, яку вперше вивезли в гори, а Назар захоплено розглядав її, бажаючи впіймати, та цілувати, поки вона не млітиме від пристрасті. Ох, яка буде солодка та мить, коли вона впаде в його обійми.

Прийшов час зіскочити з підіймача. Назар пояснив Владі, що вона повинна робити та взявши її за руку, обоє зіскочити в сніг. Дівчина не втрималась на ногах та від удару впала на Назара, який своєю чергою від несподіванки похитнувся та впав у сніг, згрібаючи її в обійми. Вона розсміялась з комічності ситуації, заражаючи його своєю веселістю. Назар теж розреготався лежачи в снігу та тримаючи її на собі.

Хтось кашлянув над ними й Назар не хотячи піднявся та подав руку Владі, обтрушуючи її з кожного боку від снігу.

— Одягни окуляри, щоб не пошкодити сітківку від надмірного світла.

Влада зробила та як наказав Назар.

— Ви можете прокататись, — повернувся Денис до Назара. — Поки я покажу Владі, як правильно падати.

— Окей, — чоловік одягнув окуляри. — Вона повністю під твоєю опікою. Якщо бодай волосок з неї впаде, відповідатимеш особисто переді мною. — Владний тон Назара змусив інструктора голосно проковтнути ком в горлі. Бідолаха аж спітнів.

— Звичайно. Я очей з неї не спущу.

Чоловік посміхнувся Владі, а потім розвернувся на борді та підстрибнувши, стрімко помчав вниз, розбризкуючи сніг в сторони.

Дівчина залюбувалась тим, як вправно Назар тримається на ногах. Так, а грації йому не позичати. Влада зітхнула, якби ж і вона так вміла.

Денис був веселим та говірким. Він все чітко пояснював та хвалив її вправність. Влада ловила все на льоту, тому за пів години вже досить впевнено стояла на ногах. Вона пробувала робити свої перші рухи та правильно падати. Все, як показував інструктор. Денис обійшов її ззаду та обнявши одною рукою за талію іншою плескав по нозі демонструючи те, як вона повинна ставити ногу та нахиляти корпус вперед.

— Борд повинен чітко прилягати до землі... — говорив інструктор.

— Борд, а не руки інструктора до клієнтки, — почула Влада насмішкуватий голос Назара над собою.

Денис почервонів та різко відпустив Владу, яка була шокована погано замаскованою люттю в тоні Назара. Що це? Ревність?

— Пробачте, — знітився Денис, — Я показував як правильно нахиляти корпус...

— Коли людина виправдовується, це означає, що вона відчуває за собою провину, тому не варто слів. Ти вільний, далі я сам.

Влада спостерігала, як витяглося обличчя хлопця, однак тон Назара був холоднішим за сніг на якому вони стояли.

— Бажаю гарно провести час, — відповів Денис, розуміючи, що не хоче сперечатись з цим типом. Потім зірвався з місця несучись вниз.

— Для чого ти образив хлопця? — запитала Влада. — Він досить милий та не зробив нічого поганого.

— Якби він спробував зробити щось погане, це б закінчилось для нього не дуже добре, а так, я просто відпустив його. Інструктор з нього нікудишній. Дивлячись на тебе він аж розквітав, а людина, яка чогось має навчити, повинна бути нейтральною.

— Боже, що за дурниці? Він просто виконував свою роботу.

— Годі про нього. Я зможу навчити тебе триматись на сноуборді. Не хочу спостерігати, як хтось обмацує тебе.

Влада підняла брови, але проігнорувала його слова.

— Тоді добре, я готова до уроку.

Час летів не помітно. Вона так захопилась навчанням, що не бачила, що на вулиці потемніло, а з неба почав падати лапатий сніг. В неї нарешті вийшло. І вона щиро раділа та тішилася, як дитя. А Назар радів з її успіху. Обоє стомилися не на жарт. Він сів на сніг відчіпляючи сноуборд, а потім допоміг Владі. Він піднявся на ноги подаючи руку, однак було дуже слизько і Назар впав на сніг тягнучи за собою дівчину. Його обличчя було дуже близько. Її подих збився. З неба сипали великі пластівці прямо на них, а вони навіть не помічали цього. Раптом Влада занервувала та вивільнилась з його рук.

— Вставай, вже стемніло. Та й холодно.

— Е, ні, — він піднявся. — Так швидко ти не відвертишся. Я забронював столик у тому ресторані, — вказав він на гору. — Тому повернемо борди, переодягнемося та вечеряти.

— Але вже пізно, — спробувала вона протестувати.

— Обіцяю повернути тебе до того, як карета перетвориться на гарбуз.

Влада посміхнулась його жарту та зітхнула. Їй нічого не залишалось як погодитись.