Глава 8

Назар спостерігав за дівчиною, яка багато років тому зацікавила його уяву. Він був здивований... Ні, швидше дуже шокований, коли побачив її тут та ще й офіціанткою. Що трапилось в її житті? Чому вона працює на цій роботі? І чому не займається танцями в Лондоні? Адже він подбав колись про те, щоб їй запропонували місце ведучої танцівниці. Стільки років пройшло, а він досі пам'ятав смак її губ.

Так, вона була дивовижною дівчинкою з красивим тілом та милим обличчям, а зараз Влада перетворилась на справжню красуню. Дорослу жінку. Хоча в його житті було достатньо красивих дівчат, жодна не сміла так зверхньо говорити з ним. Вона гордо підіймала підборіддя, так, немов постійно кидала йому виклик і це дуже веселило його. Саме її дитяча неординарність змусила тоді його звернути на неї увагу.

А потім... Він так і не пам'ятав як проста цікавість переросла в пристрасть. Вони опинились в одному ліжку та провели чарівну ніч, після чого він поступив, як покидьок зникнувши з її життя. В нього на те були свої причини, але думаючи про ситуацію з сьогоднішньої точки зору, він вчинив підло, що було зовсім не в його характері.

За роки правління величезною корпорацією його характер загартувався. Він став жорстким, іноді навіть жорстоким, принципи непохитні, але підлість не була йому притаманна. Для своїх рідних Назар був надійним плечем, він був готовий на все, навіть віддати життя. А для ворогів, він був жорстоким противником, який міг знищити не кліпнувши оком. Назар навчився не пробачати образ. Він без жалю викидав з життя людей, які бодай один раз зрадили його. Бо якщо людина спромоглась на зраду, то буде спроможна на неї знову.

Тримаючи в руках келих шампанського Назар пильно роздивлявся Владу, яка стояла біля бару, вдаючи, що не помічає його.

— Назаре, — кашлянув Марк, найкращий друг та фінансовий директор, який вже двадцять хвилин обговорював кошторис наступного проєкту і не бачив в обличчі свого боса жодної цікавості. — Куди це ти дивишся? А... — протягнув він перевівши погляд туди, куди дивився Назар. — Гарна мала. Але не у твоєму стилі.

Назар підняв брови криво посміхаючись:

— Іноді друже, коли переїси яблук, тягне на персики.

— Тоді тобі варто тільки клацнути пальцями, — вдарив по плечі друга Марк. — І вона розтечеться від твоєї уваги.

Назар приховав посмішку відпиваючи шампанського. Він дуже сумнівався в словах Марка. Влада занадто горда, щоб прибігти на перший поклик, тим паче, що в минулому він сильно образив її.

П'ять років тому, його дід був у тяжкому стані, тому Назар присвятив себе компанії беручи на себе всі обов'язки, швидше ніж йому цього хотілось. Але життя було непередбачуване. І потрібно було підлаштовуватися під умови гри.

Дід довго одужував, тому після того, як він зумів зайнятися справами, його внук вже вдався у всі професійні питання та нажив собі ім'я бізнес акули. Він не просто перебрав на себе обов'язки гендиректора, він розширив компанію та зробив вигідні капіталовкладення, після чого акції компанії зросли в ціні в рази. Він їздив з країни в країну підписуючи вигідні контракти та укладаючи угоди на світовому рівні. Його поважали, йому заздрили, його ненавиділи, але всі без винятку бачили в ньому сильного гравця.

Про нього шепотілись на світських заходах, як про одного з наймолодших мільйонерів світу. Жінки мріяли, щоб він звернув на них увагу, однак його незмінною супутницею упродовж стількох років була Сніжана Родворд — дочка американського партнера його покійного батька. Це не було кохання, а просто угода про злиття двох фірм. Назар і Сніжана знали, що одружаться з юності, тому його вдавана вірність, ще більше розпалювала цікавість жінок, які бігали за ним по п'ятах.

Назар знайшов Владу через два роки після тієї ночі в Іспанії. Він дізнався, що вона навчається в Регентському університеті в Англії. По своїх каналах чоловік знайшов адресу дівчини. Він прилетів до Лондона у справах і щойно завершив їх, вирішив, що хоче побачити її. Щось змушувало його шукати зустрічі з нею. Назар не знав, що скаже їй. "Привіт, як справи? Чим займалась ці роки?" Звучало якось абсурдно. Та й взагалі, він ніколи ще не розшукував колишніх випадкових партнерок. Це було щось новеньке.

Зупинивши свій Mercedes S-Class на стоянці біля університету де навчалась Влада, Назар вийшов з нього та притулившись до кришки капота, запустив руки в кишені. Він вже встиг переодягтися у свої звичні протерті, голубі джинси та чорну шкірянку, тому мало відрізнявся від студентів.

Двадцять добрих хвилин він спостерігав за входом до університету. Чесно кажучи чоловік не розумів, що тут забув. І в цей момент у дверях з'явилась вона в компанії дівчат. З такої далекої відстані він не міг розгледіти виразу її обличчя, однак на її губах була посмішка. Назар відштовхнувся від машини роблячи кроки на зустріч Владі, однак з другого боку її гукнув якийсь чоловік. На вигляд він був старшим за неї на декілька років. А одягнений як типовий аристократ.

Назар бачив як вона розвертається до чоловіка, а потім біжить в його обійми. Він ловить її за талію, підкидає в повітрі та кружляє навколо себе. Так, це була доволі романтична картина. Назар посміхнувся від того, що ніколи не помічав за собою ревності. І зараз чоловік був переконаний, що той звір який прокинувся всередині був зовсім не нею.

Спостерігаючи за цим дійством Назар зрозумів, що більше не шукатиме зустрічі з Владою. І це була зовсім не нерішучість. Бо він не звик відмовляти собі в бажаннях і цілком міг підійти до солодкої парочки, вирвати дівчину з рук суперника та кинути у свою автівку... Тільки не зробив цього. Чесно, він досі не знав чому. Але який був сенс в схожій виставі? Влада була щаслива. Знайшла своє кохання. Він не мав права знову втручатись в її життя. Та й що він міг запропонувати їй. Стати його коханкою? Чи просто випадковий секс без зобов'язань? Поміркувавши декілька секунд Назар зрозумів, що вона варта кращого і щиро сподівався, що для цього британця, вона стане коханою, а не красивою лялькою.

Дивлячись, як чоловік садить Владу у своє авто, а потім зачинивши двері обходить та заскакує на місце водія, Назар постояв ще декілька хвилин, спостерігаючи, як завівся мотор і машина зривається з місця. Потім він сів за кермо та намагаючись заспокоїти своє его, поїхав геть розуміючи, що повинен забути про неї.

Поринувши в спогади Назар помітив, що Влада нишком спостерігає за ним, але щойно він глянув на неї, вона одразу ж відвела погляд. Він іронічно усміхнувся. Цікаво, що б сказала вона знаючи, що він розшукував її? Повірила б словам? Чи плюнула б в обличчя? Одне Назар зрозумів точно, що не дізнається ні того, ні іншого, якщо сидітиме тут.

Він піднявся і швидким кроком перетнувши відстань між ними, опинився з Владою лицем до лиця. Зрозумівши, що відбувається дівчина розгубилась та вертячи головою, шукала можливості втекти. Однак Назар загородив їй дорогу.

— Привіт, Владо, — тихо сказав він, так, щоб його слова чула тільки вона.

— Вибачте, але ви з кимось мене плутаєте, — вона ледь підскочила від несподіванки.

“Привіт” — це все на що він спромігся після стількох років?

— Не думаю, — він нахабно похитав головою і нахилившись до неї ще ближче промовив: — Якби я помилявся, а це не так, то звідки б мені було знати, що на твоїй лівій сідниці є родимка у вигляді сердечка?

Влада ледь не задихнулась від його відвертих слів. Їй раптово захотілось зацідити по нахабній пиці. Стиснувши кулаки вона аж зашипіла від люті.

— Не знаю, що ви там собі понавигадували, однак мені потрібно працювати. Якщо хтось побачить, що я розмовляю з вами, то можу втратити роботу, тож, на все добре, — цідила Влада кожне слово, намагаючись говорити спокійно. Вона розвернулась, щоб піти, однак він вхопив її за руку.

— Мене не влаштовує рівень вашого обслуговування, — його очі весело блиснули, спостерігаючи за тим як її розпирає лють. — Однак, якщо ви погодитесь на танець зі мною, то можливо я не скаржитимусь вашому начальству.

— На цьому чарівному святі алкоголю та розпусти, — вказала вона на пару яка цілувалась в куті. — Є безліч відповідних кандидатур для вас. А я, як бачите, проста офіціантка не гідна вашої уваги.

— Дозвольте не погодитись, — він практично притиснув її до барної стійки, а вона налякано розглядалась, щоб ніхто не бачив цієї принизливої сцени. — Бо я добре пам'ятаю, що ховається під цим траурним, пуританським платтям, яке геть не личить тобі.

— Не пам'ятаю, щоб дозволяла вам звертатись до себе на "ти", — вона все ще намагалась протистояти йому ігноруючи вульгарні натяки, затиснута між ним та стійкою.

— Були часи, коли така формальність була найменшим, що тебе цікавило. Пам'ятаєш, як ти пристрасно шепотіла моє ім'я, коли я був в тобі.

Вона підняла на нього очі в яких була така шалена лють, що здавалось спопелить його до тла. Та як він сміє говорити такі дикі речі?

— Ще слово, — прошипіла вона і я вріжу по твоїй нахабній пиці. — Ти, збоченець, відпусти мене негайно, інакше я закричу.

— О, бачу ми все-таки перейшли на "ти", — розтягнувся він в посмішці ще ширше забавляючись її люттю.

— Владо, — над ними прозвучав впевнений голос Романа Вікторовича, — Вам пора працювати.

— Так, звичайно, — дівчина почервоніла від сорому та опустивши очі обійшла ненависного типа, ховаючись на кухні. Вона була безмежно вдячна Роману за те що врятував її.

— Ми ще не закінчили, — неоднозначно крикнув їй вслід Назар, однак вона вдала, що оглухла.

Після того інциденту Влада намагалась не висовуватись. Зустріч з найгіршим жахіттям життя, вибила з-під ніг рівновагу і вона ніяк не могла заспокоїтись. Він був небезпечний для неї. Влада зрозуміла це, коли його запах та близькість запаморочили їй голову. Цього разу вона не дозволить йому погратись з нею та викинути, як непотріб. Занадто свіжою була рана, що кровоточила стільки років. Якщо Влада дозволить йому доторкнутись до себе, то зрадить себе. Тому потрібно триматись від нього якнайдалі.

— Ладочко, — вона ледь не підстрибнула від несподіванки занурена в свої невеселі думки. Повернувши голову, дівчина побачила Романа Вікторовича. — Якщо Назар Богданович чіпляється до тебе, ти тільки скажи. Повір, я зможу захистити тебе.

— Дякую, але він просто випив зайвого, — намагаючись говорити безтурботно, усміхнулась Влада. — Нічого серйозного.

— Добре, — потис Роман її руку, — Тільки май на увазі мої слова. Дівчина кивнула.

Спостерігаючи за танцями гостей, Влада подивилась на годинник на зап'ясті та зітхнула з полегшенням. Була за чверть одинадцята, а це означало, що її робота підходила до кінця. О одинадцятій годині вона буде вільна від очей Назара, що невпинно слідкували за нею, не даючи розслабитись ні на секунду.

Роман бачив її напругу, тому щойно стукнула заповітна година він відпустив дівчину, даючи змогу передихнути. Щойно Влада зібрала посуд, одразу пішла в підсобку, щоб переодягтися та відправитись в гостьовий будиночок де жила з дівчатами, які також працювали в готелі.

На вулиці було досить темно, а сніг в якому тонули ноги сповільняв кроки, однак Влада з насолодою вдихнула на повні груди. Завтра Назар поїде і вони більше ніколи не зустрінуться.

З оптимізмом в думках вона крокувала по стежині до будинку в якому горіло світло в кожному вікні. Вона вже уявляла, як напускає гарячу ванну та змиває з себе цей жахливий день, однак тінь попереду змусила її зупинитись. Влада підняла голову. Тінь рухнулась в її сторону і вона вже готова була тікати, однак щось було в цій постаті знайоме.

— Ти що переслідуєш мене? — запитала вона рухаючись до будинку і намагаючись виглядати впевнено.

— Ні, просто вирішив прогулятись, — відповів Назар.

— І опинився саме поруч з будинком де я мешкаю, — перекривала його дівчина. Відстань від мене. Дай мені спокій. Що не зрозумілого в цих словах?

— А якщо я не хочу дати тобі спокій? — підняв він брову.

— Тоді я подам на тебе до суду.

— Цікаво, — хмикнув він ідучи їй за ногами. — І що ти напишеш в позові? Що я шепотів тобі на вухо всілякі непристойності?

— Ні, що ти переслідуєш мене, — зі злістю буркнула вона не зупиняючи кроку.

— А ще домагаюсь тебе.

— Слухай, — вона різко розвернулась опинившись з ним лицем до лиця. — Не знаю яку гру ти затіяв. Однак, я пас.

— Невже ти забула, я завжди отримую те що хочу, — він запустив руки їй у волосся і вона відчула, як його очі знову гіпнозують її. Це була пастка.

— Пробач, але я тобі не по зубах.

Він криво посміхнувся і нахилився до її шиї, відкидаючи голову назад. Влада завмерла, не знаючи, що робити. Від його теплого подиху на шиї, по тілу побігли мурахи. Вона не рухалась, очікуючи, що він поцілує її.

— Побачимо, крихітко, — прошепотів він та різко відпустив її. — На добраніч, бажаю гарненько виспатись, бо ця ніч стене останньою, коли ти зможеш відпочити, — неоднозначно сказав він та розвернувшись пішов до готелю.

Влада дивилась йому вслід. Вона була шокована його нахабством та самовпевненістю. Розвернувшись до будинку, вона швидко пішла геть, згадуючи його не злим тихим словом. Потрібно тікати звідси. І якомога швидше. Вона відчувала, що прийде день коли він розіб'є їй серце і цього разу, вона вже не склеїть його до купи.