Розділ 3. Перша сварка з чоловіком

В ніч з суботи на неділю Єва так і не змогла заснути. На годиннику було три години ранку, за вікном висіла глуха темрява, а простирадла здавалися накрохмаленими до хрускоту і нестерпно гарячими.

Єва в сотий раз перевернулася з боку на бік, але тіло продовжувало гудіти від тієї самої стійки на паркеті. Шкіра на лопатці досі ніби палала від жорсткого, небезпечного дотику.

Поруч рівно і глибоко дихав Андрій.

В якийсь момент він заворушився, присунувся ближче і важкою, звичною сонною рукою обійняв її за талію, уткнувшись носом у потилицю. Раніше цей жест означав абсолютну безпеку.
Зараз всередині натягнулася тонка, дзвінка струна. Звичний запах його шкіри, з яким вона прожила п'ятнадцять років, раптом здався задушливим, чужим, майже фізично неприємним. Єва різко смикнула плечем і скинула його руку.

— Ти чого, Єв? — хрипко пробурмотів Андрій, розплющуючи очі. — Щось болить?

— Нічого, — голос прозвучав надто різко. — Просто душно. Не чіпай мене, будь ласка, дай поспати.
Андрій здивовано моргнув, переварюючи її тон, але сперечатися не став, бо списав усе на накопичену втому, відвернувся до стіни і за хвилину знову захропів. А Єва залишилася лежати на самому краю ліжка, вдивляючись у темряву. Їй було гидко від власної несправедливості до чоловіка, але всередині все одно підіймалася глуха, сліпа злість.

Вранці в неділю Єва спробувала спокутувати цю нічну різкість звичною турботою. На кухні шкворчав бекон, у турці підіймалася пінка кави. Андрій сидів на чолі столу, гортав планшет і спокійно, по-господарськи міркував про те, що до листопада потрібно буде замовити нові шини для сімейного кросовера і нарешті викликати майстра перекрити дах на дачі. Денис ліниво колупав омлет, Тьома сопів і збирав фігурку лего.

Раніше Єва б підтримала розмову чоловіка. Але сьогодні кожне його слово о шинах і даху віддавалося в скронях глухим роздратуванням, ніби її живцем замуровували в цей ідеальний, стерильний побут.
Прямо посеред сніданку на екрані телефону висвітилося ім'я Аліни. Єва прийняла виклик, намагаючись не дивитися на чоловіка.

— Євчик, привіт! Ми з Олегом просто в екстазі! — защебетала подруга на весь динамік. — Ми сьогодні з ранку з'їздили й оплатили Іллі Миколайовичу повний VIP-абонемент! Уявляєш, він погодився! І до речі, він про тебе питав! Сказав, що у тебе приголомшливий потенціал, і велів передати, щоб ти обов'язково приходила в середу подивитися на наше тренування. Прийдеш?

— Я... я подумаю, Аліно, — Єва перехопила важкий погляд Андрія і поспішно скинула виклик, відчуваючи, як по щоках розливається гарячий, зрадницький рум'янець.

Андрій відклав виделку, витер серветкою губи і подивився на неї без злості, скоріше з м'якою, поблажливою усмішкою.

— Дивись-но, який спритний тренер. Професійний підхід: окучувати нудьгуючих дружин і продавати їм індивідуальні години по тридорого. Уміє чоловік робити гроші.

Це було сказано безобідно. Андрій дійсно так думав — прагматично, просто, по-своєму турботливо. Но саме ця його звичка розкладати все по поличках і оцінювати через призму «вигідно чи невигідно» підірвала Єву зсередини.

- Він не пройдисвiт, Андрій... — її голос зірвався на тихий, дзвінкий шепіт, що змусив замовкнути навіть дітей. — Він професіонал. Чоловік, котрий горить своєю справою. Якщо для тебе все в цьому житті вимірюється прайсом, це не означає, що більше ніде нічого немає! І потім, він не продає нудьгуючим дружинам, а допомагає поставити танець, як у випадку з Аліною. А так у нього вистачає груп дітей та індивідів з ними. Займається з дорослими тільки якщо хтось дуже сильно попросить!

Андрій завмер із чашкою в руці. На його обличчі проступило щире, глибоке недоуміння — Єва ніколи в житті не дозволяла собі розмовляти з ним у такому тоні при синах.

— Єва... ти чого на рівному місці завелася? — тихо спросив він, нахмурившись. — Я ж просто пожартував. Вибач, якщо зачепив.

І від цієї його м'якості, від того, що він був неправдоподібно, правильно хорошим чоловіком, стало зовсім тошно. Єва мовчки встала з-за столу, відсунувши стілець, і пішла в спальню.

Наступні дні пройшли дивно. Вони розмовляли тільки про дітей, продукти та побутові дрібниці. Андрій кілька разів намагався спросити, що саме було не так, але Єва відповідала коротко. Вона й сама не розуміла, чому злиться. Просто поруч із ним їй знову ставало нічим дихати.

Ще вона весь час думала, як же вчинити з проханням Аліни, адже в середу їй везти й Тьому на танці. Дитяча група займалася раніше, а дорослий індив Аліни був призначений якраз на той час, коли Єва мала забирати сина й їхати додому. Розірватися було неможливо, адже Тьома не та дитина, що буде сидіти спокійно з телефоном на лавці. І тут рішення підказала свекруха, коли з'явилася на порозі кухні.
Тамара Петрівна, як завжди без стуку, увійшла в дім, критично оглядаючи ідеальний порядок.

— Нам з Андрюшенькою потрібно обговорити справи по дачі в середу ввечері, — тоном, що не терпів заперечень, вимовила вона. — Я сама заберу Тьомочку з його заняття, погуляю з ним і привезу до вас. А ти, Єва, можеш не поспішати зі своєї студії. Хоч повітрям подихаєш, а то бліда якась, чи по магазинах пройдись, як ти у нас це любиш.

Єва завмерла, відчуваючи, як серце пропустило удар. Свекруха, сама того не відаючи, дарувала їй ті самі дві години свободи.

— Так, Тамаро Петрівно, дякую, — тихо відповіла Єва, ховаючи тремтячі руки в кишені домашнього халата. — Я тоді... затримаюся в місті. Деякі справи.

Всередині все співало і водночас стискалося від страху. Назад шляху не було. В середу вона поїде в «Ексклюзив» разом із сином, але додому з ним не повернеться. Її чекала подруга й... Але Єва не дозволяла собі про це думати!

В середу перед поїздкою в студію вона провела біля дзеркала більше години. Звичне безформне худі та кросівки полетіли на далеку полицю. Замість них Єва дістала зі шафи нову трикотажну сукню кольору стиглої сливи — ту саму, яка безжально обтягувала кожну лінію фігури. Вона вперше за кілька років витратила стільки часу на макіяж, ретельно підвела очі й нанесла важкуватий, дорослий парфум із нотами грейпфрута, бергамота і замші.