Глава 2. Прохання друзів і лякаюче "Я"

— Увага на ноги, — скомандував Ілля друзям, але погляд його на секунду затримався на губах Єви. — Дивіться, як розподіляється вага і баланс.

Музика зазвучала гучніше. Ілля зробив перший крок уперед, утягуючи її за собою. Єва думала, що за п'ятнадцять років шлюбу та побутової рутини вона забула, як це — рухатися на паркеті. Але її тіло (виняткове "Я", яке стільки років спало) зреагувало миттєво. Вона покірно і бездоганно послідувала за його веденням.

Вони рухалися в ідеальному синхроні. Ілля вів потужно, владно, не залишаючи їй простору для сумнівів. Єва фізично відчувала силу його рук і те, як його колосальна чоловіча енергетика буквально підпорядковує її собі. Між ними спалахнуло таке щільне, відчутне електрику, що здавалося, його можна помацати руками.

— Не чиніть опір, Єво, — тихо, майже над самим її вухом шепнув Ілля, коли вони завмерли в різкому, красивому повороті. — Розслабте спину. Тут веду я.

Цей шепіт, призначений наче для технічного коригування, прозвучав для неї з оглушливим подвійним змістом. Єва затамувала подих, відчуваючи, як усередині неї рушиться та сама звуконепроникна ширма, яку вона так усердно вибудовувала вдома.

Музика обірвалася раптово, залишивши після себе оглушливу, дзвінку тишу. Єва стояла, завмерши в його обіймах, і чула тільки скажене, рване калатання власного серця. Їй здавалося, що цей стук віддається в долоні Іллі, яка все ще була щільно притиснута до її лопатки.

— Обалдіти! Євчик, ну ви дали! — захоплений крик Аліни увірвався в простір залу, немов ушат крижаної води. Подруга бурно зааплодувала. — Олегу, ти бачив?! Ось це я розумію — танго!
Звук голосу Аліни подіяв як рятівне клацання. Єва різко, майже судорожно зробила крок назад, розриваючи стійку. Рука Іллі неохоче зісковзнула по її плечу й опустилася. Повітря між ними, ще секунду тому здававшись розпеченим, миттєво охололо.

— Так, Ілле Миколайовичу, тепер зрозуміло, до чого прагнути, — Олег поважно хитнув головою, витираючи з лоба липкий піт. Хоча мені до вас як до місяця.

— Головне — практика, Олегу. На сьогодні, думаю, достатньо, — Ілля Миколайович обернувся до пари, і його голос знову звучав абсолютно спокійно, рівно і професійно, ніби й не було того інтимного шепоту над вухом Єви. — Пройдіть до стійки адміністратора, вона видасть вам розклад індивідуальних занять і оформить абонемент. Наступного разу чекаю на вас уже в професійній формі.

— Да-да, біжимо! Євчик, ти з нами? — Аліна схватила сумку.

— Я... почекаю тут. Сумку Тьоми забула на лавці біля дзеркала, — збрехала Єва, якій життєво необхідно було перевести подих і дочекатися, поки вщухне зрадницька дрож у колінах.

— Ага, ми швидко! — Аліна утягнула Олега за собою, і двері залу з м'яким клацанням зачинилися. Єва залишилася одна. Вона підійшла до лавки, удала, що шукає речі сина, хоча чудово знала, що все забрала ще минулого разу. За спиною почулися неквапливі, упевнені кроки. Ілля не пішов. Він підійшов ближче, зупинившись у парі метрів від неї.

— Ви даремно кинули танці, Єво, — тихо вимовив він.
Єва завмерла, спиною відчуваючи його пильний, важкий погляд. Вона повільно випрямилася і повернулася до нього, натягуючи на обличчя маску ввічливого байдужості.

— Це було в минулому житті, Ілле Миколайовичу. Зараз у мене інші пріоритети. Сім'я, діти, дім. Мені є чим зайнятися.

Ілля ледь помітно усміхнувся одними куточками губ. Цей погляд — проникливий, який бачить її наскрізь, — знову змусив її почуватися беззахисною.

— Сім'я — це прекрасно. Але ваше тіло пам'ятає те, про що ви так усердно заставляєте себе забути, — він зробив крок уперед, скорочуючи дистанцію. — Ви можете обманювати себе, скільки завгодно. Можете брехати не один рік. Коли ви встали в пару, ви не просто допомагали друзям. Ви дихали, ви жили!

— Припиніть, — холодно перебила Єва, відчуваючи, як усе всередині стискається від небезпечної, лякаючої правди його слів. — Ви переходите межі. Я тут виключно заради Аліни та свого сина.

— Розуміється, — легко погодився Ілля, але в його темних очах промелькнув небезпечний, азартний вогник. — Я просто констатую факт: Єво, ви приголомшлива партнерка. І ви голодні за справжніми емоціями. До зустрічі в середу, на тренуванні Артема.

Він злегка нахилив голову на знак прощання, розвернувся і легкою, граціозною ходою вийшов із залу через тренерські двері.

Єва залишилася стояти посеред пустого приміщення. Слова Іллі вібрували в повітрі, як дроти під напругою. Їй хотілося розізлитися, обуритися його нахабством, але глибоко всередині, під шарами багаторічної правильності, її виняткове, заперте "Я" ликувало. І це лякало її сильніше за все!

Вiд автора: Ось так зустріч! Ілля побачив Єву наскрізь і зачепив те, що вона ховала роками. Як гадаєте, чи зможе Єва проігнорувати цей емоційний вибух у середу, чи її затягне на паркет ще сильніше? Чекаю на ваші думки в коментарях!