Розділ 4: Загублене місто серед піщаних дюн

**4.1 Подорож крізь пустелю**

Танго і Моко вирушили в довгу подорож через безкраї піщані дюни, що тягнулися до самого горизонту. Ніде не було видно жодної живої душі — лише гаряче сонце, яке палило з небес, і безжальна пустеля. Артефакт, який Танго тримав із собою, трохи охолоджував його тіло, не дозволяючи сонцю завдати непоправної шкоди.

"Це найважча частина нашої подорожі, Моко," сказав Танго, витираючи піт з чола. "Ми повинні триматися разом і не здаватися."

Моко з ентузіазмом гавкнув, ніби підбадьорюючи Танго, і вони продовжили рухатися вперед.

Кілька днів подорожі пустелею стали справжнім випробуванням для них обох. Вони бачили оманливі міражі, від яких серце стискалося в грудях — криниці з водою, зелені оазиси, проте, підійшовши ближче, усвідомлювали, що це лише гра сонця і піску.

Одного вечора, коли сонце вже ховалося за горизонтом, Танго вирішив зробити привал. Під зоряним небом пустелі вони сиділи біля вогнища, відпочиваючи після важкого дня. Моко лежав поряд, уважно дивлячись у темряву.

"Ти чуєш це, Моко?" — запитав Танго, прислухаючись до далекого звуку, що пробивався крізь нічну тишу.

Моко напружився. Це був слабкий, ледь чутний звук, схожий на шелест. Здавалося, що пустеля оживала вночі. Танго не міг збагнути, що це за звуки, але знав, що вони вже наближалися до місця, де знаходиться загублене місто.

**4.2 Древнє місто серед пісків**

Наступного ранку, після ще кількох годин важкої подорожі, перед ними нарешті з'явилося загублене місто. Воно виринуло з пісків як примара, його руїни ховалися під тоннами піску. Сліди минулих цивілізацій, колись величних і могутніх, тепер перетворилися на напівзруйновані будівлі, що стояли серед пустелі, наче забуті богами.

"Ми на місці, Моко," сказав Танго, піднявши погляд на величезні стіни, що ще трималися, попри століття, які пройшли. "Тут ми знайдемо ще одну частину артефакту."

Місто було похмурим і порожнім, але артефакт у руках Танго почав світитися сильніше, вказуючи шлях. Кожен крок занурював їх у ще більшу глибину минулих епох. На стінах вони побачили стародавні малюнки, які розповідали про втрачену цивілізацію. Здавалося, що це місто приховує більше, ніж просто частину артефакту.

"Будь обережним, Моко. Тут можуть бути пастки," попередив Танго, коли вони зайшли в одну з центральних будівель.

**4.3 Ілюзії і пастки**

Як тільки вони ступили всередину храму, їх оточила дивна енергія. Повітря вібрувало, і простір навколо почав змінюватися. Танго і Моко раптом опинилися посеред гущавини джунглів — вони більше не бачили пісків пустелі, а лише височенні дерева, що ховали небо під своїми кронами.

"Що це?" — здивовано запитав Танго, але його голос ледь було чути. "Це ілюзія. Нас намагаються заплутати."

Моко рив землю під лапами, намагаючись з'ясувати, що відбувається. Але Танго швидко зрозумів, що ілюзія — це чергова пастка, створена для захисту артефакту. Він дістав шматок коралового дерева, з'єднаний із кристалом, і, спрямовуючи його силу, розсіяв ілюзію.

Джунглі зникли, і вони знову опинилися у храмі. Однак перед ними тепер стояла інша проблема — кімната, до якої вони увійшли, почала наповнюватися піском. Стеля поступово опускалася, і піски все швидше накривали підлогу.

"Ми повинні рухатися швидко!" — вигукнув Танго.

Вони кинулися до протилежної стіни, шукаючи вихід. Пісок швидко підіймався, і Танго вже відчував, як він дістається йому до колін. Моко, незважаючи на свої розміри, стрімко рив лапами пісок, щоб знайти безпечний прохід.

"Тут!" — вигукнув Танго, помітивши, як частина стіни почала розсуватися.

Танго і Моко встигли прослизнути через вузький прохід перед тим, як піски повністю заповнили кімнату.

**4.4 Таємниці підземелля**

Пройшовши через кілька темних коридорів, вони дісталися до великої зали, прикрашеної древніми символами. У центрі зали стояв масивний кам'яний постамент, на якому сяяв наступний фрагмент артефакту — золотий обруч, який випромінював слабке світло. Він здався Танго набагато важчим, ніж попередні частини, ніби цей артефакт ніс у собі неймовірну силу.

"Це той самий обруч, про який говорила Гієна," прошепотів Танго. "Він володіє силою змінювати час."

Але як тільки Танго наблизився до постаменту, земля під його ногами почала тремтіти. Гігантські статуї, що стояли вздовж стін, ожили. Вони рухалися повільно, але невблаганно, направляючись до Танго і Моко.

"Це варти храму!" вигукнув Танго, відступаючи на кілька кроків. "Ми повинні їх зупинити!"

Він зосередив свою енергію на артефакті, з'єднуючи нові фрагменти. Сила, яку він відчув, була неймовірною. Танго спрямовував енергію артефакту на стражів, сповільнюючи їхні рухи і намагаючись зупинити їх. Час навколо них почав сповільнюватися, але стражі все ще рухалися, хоча й повільніше.

"Це працює!" радісно сказав Моко, дивлячись на свого друга.

Нарешті, обруч випустив потужний спалах світла, і всі стражі завмерли. Камені, з яких вони були зроблені, перетворилися на пил, що повільно осідав на підлогу.

**4.5 Нова сила**

Танго підняв обруч і відчув, як його тіло заповнилося новими силами. Тепер він міг керувати часом — уповільнювати його або прискорювати в певних ситуаціях. Це давало йому величезну перевагу в подорожах і битвах.

"Моко, тепер ми готові до будь-яких викликів," сказав Танго, вдивляючись у далечінь. "Ми зможемо не тільки захистити наше плем'я, але й повернути мир у цей світ."

"Я з тобою, Танго. Разом ми непереможні!" впевнено відповів Моко.

З новою силою і впевненістю вони залишили загублене місто, знаючи, що попереду їх чекають нові пригоди. Тепер, коли в них була сила часу, вони могли б протистояти будь-яким загрозам і розкрити всі таємниці стародавнього артефакту.

Попереду на них чекала нова подорож — у царство вічної зими, де, за легендами, прихована остання частина артефакту.