Розділ 12

•                                                  Розділ 12
• Під'їхавши до свого під'їзду, Олексій Тимофійович побачив, що у кухонному вікні його помешкання говорить світло. Значить, незважаючи на пізню годину, Льоля і Ніна ще не спали. Коли він, відчинивши двері своїм ключем і зайшов у квартиру, виявилося, що вони сидять на кухні, п'ють чай і розмовляють. Льоля ніколи не дотримувалася розпорядку дня і не стежила за тим, щоб Ніна лягала вчасно.

Хоча хтось сказав, що це обов'язково. Правила так званого здорового образу життя  так часто змінюються, що розумніше просто не звертати на них уваги.

Зараз очевидно вони розмовляють про якісь свої проблеми. Судячи з уривків розмови, яку він почув, йшлося про взаємини Ніни з якимсь хлопчиком. По мірі того, як Ніна підростала, Олексій Тимофійович чекав, що такі проблеми виникнуть, причому будуть досить складними, тому що в Ніні, на його думку, відчувалася яскрава індивідуальність. Такою ж була і Льоля, але на той час як вони зустрілися, гострі кути її особистості були в значної мірі стерті  необхідністю пристосовуватися до соціуму, але вони все ж таки були, ці кути. Саме те, що невловимо відрізняло Льолю від інших примусило його свого часу закохатися в неї з першого погляду. Наскільки він пам'ятав себе у віці Ніни, він ще тягнув дівчаток за кіски, хоча це, звичайно, і не виключало закоханості. Але зараз суспільство зробило різкий поворот від «сексу немає» до його необхідності та обов'язковості мало не з дитячого садка. Тож у Ніни в  класі, наскільки він зрозумів, дівчина обов'язково мусить  мати хлопця, інакше вона ніщо. І, зрозуміло, потрібно бути або дуже сильним, або зовсім ні на що не здатним, щоб протиставити себе вимогам оточення. Ні до тієї, ні до іншої категорії Ніна не належала. Ніна, звичайно, не красуня, але вона висока та тонка. Можна сказати як тростинка, можна як палиця, але зараз це те, що треба. Добре, що у Льолі не така постать. Щоправда, у Ніні немає якостей, які він називав «бабством», та й звідки їм взятися, їх немає і в Льолі, але багато чоловіків і навіть хлопчиків цінують саме це. Зате Ніна, завдяки йому, знала багато психологічних штучок і використала це на повну котушку.

І на подив і заздрість деяких однокласниць, які вважали себе чарівними, а Ніну заумною сірою мишею, яка нічого не тямить у стратегії та тактиці залучення хлопців, Ніна стала зустрічатися зі старшокласником, який виглядав майже дорослим, і привертав багато дівочих поглядів. Але тепер, загалом сталося те, чого й слід було очікувати, коли процес завоювання закінчився дівчинці стало нудно. Ніну цікавили біологія, поезія і  багато інших речей, але говорити про це зі своїм хлопцем було психологічно невірно, це його відразу  злякає  і відштовхне, тому доводиться зважувати кожне своє слово. Зараз розмова на кухні йшла розмова саме про це. Зрозумівши, що жодних особливих секретів він не почує, Олексій Тимофійович відчинив двері і присів до кухонного столу. Мати і дочка були настільки зайняті розмовою, що не звернули особливої ​​уваги на його  появу.

•  Вечеря в духовці, - сказала Льоля.
• Олексій мовчки кивнув головою. Їсти не хотілося. Він налинув собі чаю, поклав лимон і цукор і став, не поспішаючи, пити з чашки. Ніна теж пила чай і між двома ковтками продовжувала говорити.
•  Знаєш мамо, от іноді сидиш, читаєш, так добре, а треба на побачення йти, слухати всяку мутоту, виявляти інтерес.

Льоля нічого не відповіла, а тільки хихикнула.

• Тобі добре сміятися, - розсердилася дівчинка, - а я так втомлююся, кожне своє слово обмірковувати, щоб зайвого не сказати. А в середу знову з ним йти на вечірку якусь, уявляю, які дебіли там зберуться.
• Так не ходи,- втомлено сказала Леля. Ця розмова явно  їй набридла.
• А  дівчата скажуть, що він мене покинув.
• Але це ти його кинеш.
• А хто повірить. Все одно всі почнуть говорити, «він її покинув».
• А ти не слухай, що кажуть.
• Не можу, як ти не розумієш, не можу, мені ж жити серед них, і мені треба, щоб вони поважали мене.

Було очевидно, що Льолю це розмова дратує, і вона ледве стримується.

• Але це просто дурість, - різко кинула вона.
• Ну і що, мені жити серед цієї дурісті, - мало не плачучи  відповіла дівчинка.

Ніна поставила чашку на стіл і вийшла, Льоля розгублено подивилася на чоловіка.

- Може бути і вірно, - пробурмотів Олексій Тимофійович.

- Що саме вірно?

- Що їй жити, саме в цьому середовищі, принаймні до закінчення школи, і нікому не хочеться бути ізгоєм, і виглядати не успішним теж нікому не хочеться.

- Значить обов'язково робити те саме що й інші?

- По мірі можливості. Ти ніколи не замислювалася, що означає вираз «З вовками жити по-вовчому вити».

- Ну зрозуміло, з вовками почнеш вити і сам станеш наче вовком.

- Ні, вовком ставати зовсім не обов'язково. Просто, щоб вижити у вовчій зграї, треба навчитися з вовками розмовляти. А для цього необхідно вивчити вовчу мову, інакше які можуть бути переговори просто з'їдять і все. Для цього зовсім не потрібно ставати вовком. Але вивчити вовчу мову необхідно. Хоча б для того, щоби просто вижити.

Льоля засміялася, але потім стала серйозною і спитала.

- Ти вважаєш, що, зустрічаючись з якимось дурнем, Ніна вивчає вовчу мову.

- Чому з  дурнем? Просто з хлопцем, який має інші інтереси.

- Ну і треба неодмінно під нього підлаштовуватись, щоб хтось чогось не сказав.

- Знаєш важко протиставити себе всьому світу, та й ні до чого. Потрібно зі світом ладнати, займати в ньому прийнятне місце, залишаючись самим собою.

- Це суто теоретично, - буркнула Льоля, - а що саме дівчинці робити?

- Не знаю, давай краще спати.

Поки Леля приймала душ і готувалася до сну, він допивав чай ​​і міркував. Звичайно зустрічатися з хлопцем, який тобі не потрібен, на зло дівчатам, які тобі теж не потрібні     - насильство над своєю особистістю на догоду соціуму, але з іншого боку нікуди від цього соціуму не дінешся, в ньому їй належить жити. І Ніна все робить правильно. Є люди, які  слідують  громадським установкам без жодних зусиль і повністю їх розділяють. Ніна не така і це робить її цікавою. Але така людина, якщо не має бажання йти в скит, повинна тренуватися жити в суспільстві, не втрачаючи при цьому себе. Так Ніна все робить правильно, почавши тренуватися з ранньої юності. Все це важко, звісно. Напевно, такі ж труднощі були й у Льолі. Можливо, тому вона й говорила з Ніною так роздратовано. Звичайно ж, вона впізнала у ній себе. Але Льолі, швидше за все, не було кому допомогти, а в Ніни є він.