Розділ 9

      Олексій Тимофійович вийшов надвір, і якийсь час стояв під синім козирком, що прикрашав вхід у двері з блискучою металевою табличкою. Психологічний центр «Тут і зараз». Вивіска була такою самою, як і на його офісі, за винятком того, що внизу невеликими літерами проглядався скромний напис «Чаклунка Ельвіра».

   Його раптом охопило роздратування. Чому він взагалі повинен цим займатися і яка йому справа до Аніти. Він їде відпочивати, і  зрештою  може хоч на тиждень викинути все з голови. Ні, не може, сила дана людині, щоб використати її на допомогу людям, інакше добром це не скінчиться. Звучить, звісно банально, проте це так. Вищі сили дали можливість заробити з допомогою своїх здібностей це треба відпрацьовувати. Та й хіба можна залишити в біді Аніту і показати своє безсилля, це гординя звичайно, а хто без гріха. Добре все. Питання що робити зрозуміле. Шукати Аніту. Залишається питання: Як?

Прямо навпроти психологічного центру «Тут і зараз» знаходився відомий у місті ще з радянських часів,що  і нині не змінив ні назви ні профілю, кондитерський магазин «Ведмедик».

     Зараз крім звичайної фабричної продукції магазин торгував також виробами свого власного невеликого кондитерського цеху, так що асортимент там, як правило, цікавий і завжди щось новеньке. Можна, звичайно, зайти туди і взяти щось для натхнення, але зараз навіть цього не хотілося. Було не холодно, але сиро. Стояла зимова сльота, йшов мокрий сніг, що розмірено поповнював вуличні запаси бруду. Потрібно десь посидіти і зосередитись і бажано не в машині. Олексій Тимофійович,  пройшовся до кута і зайшов у невелике кафе, затиснуте між двома будинків.  Площа у кафе була використана дуже вдало. Уздовж вікна, що виходить на вулицю, розташовувалася стійка, схожа на барну і високі стільці. Таким чином, так званих місць у кафе було досить багато.

     Олексій Тимофійович зайшов у це кафе, бо цвяхом його асортименту був чай. У цьому кафе чай продавали за всіма правилами мистецтва маркетингу. На прилавку стояло не менше десятка відкритих бляшанок з чаєм з назвами одна крутіша за іншу . "Білий Дракон", "Секрет Клеопатри". «Таємниця фараона» тощо. Відвідувачам пропонувалося за запахом вибрати чай. Стоячи біля прилавка, Олексій Тимофійович якийсь час спостерігав за двома жінками, які зосереджено нюхали банки із заваркою. Вони про щось  тихо   перемовлялися і радилися, передаючи бляшанки одна одній. Потім дружно засміялися, тицьнули пальцем до якихось бляшанок  навмання, відійшли від прилавка і сіли  на високі стільці  в очікуванні замовлення.

     Олексій Тимофійович вважав всякі добавки до чаю збоченням, він не став нічого нюхати, а замовив індійський чорний чай з лимоном. Замовлення принесли у спеціальній заварній чашці, але окропу явно пошкодували. Коли процес заварки було закінчено перед Олексієм Тимофійовичем стояла чашка, на його поняття зовсім крихітна. Втім, чай виявився непоганим. Звичайно, в іншому місці за таку ціну можна взяти чай у чашці нормальної величини і навіть пару непоганих тістечок, але з іншого боку, приємно  сидіти тут у теплі і дивитися у вікно,  за яким падають мокрі  сніжинки, перетворюючись на вуличний бруд грязь під ногами перехожих , приємно і сприяє роздумам. Якщо дивитися нагору, то на вулиці справжня зима. Йде великий сніг і дерева вкриті білим. А внизу рідкий бруд, незважаючи на середину січня. Олексій Тимофійович нерухомо дивився в одну точку між снігом, що падав, і поступово все зливалося в суцільну білу пелену.

     Отже, Аніта поїхала. Але вона поїхала не сама собою. Вона поїхала через фірму. Ось у цю саму фірму треба піти. Через цю фірму зазвичай їздили усі дівчата, для яких ставила танці Надія Олександрівна. Фірма мала дивну і незрозумілу назву «Фан». Хоча зараз яких тільки назв не вигадують. Значить саме звідти і слід розпочати пошуки. Він допив мікроскопічну чашку чаю, вийшов із кафе і сів у машину.

                                                          Х                                Х

                                                                         Х

           Офіс фірми "Фан". навіть важко було назвати офісом. Він містився в однокімнатній квартирі під дахом старого цегляного будинку. На облізлих дверях поруч із кнопкою дзвінка було прикріплено картонку з написом «дзвонити». Олексій Тимофійович натиснув кнопку дзвінка. З-за дверей пролунав голос.

• Відчинено

Олексій Тимофійович штовхнув двері та зайшов. Внутрішнє оздоблення все ж таки претендувало на назву офісу. Стіни були обшиті білим пластиком. Зі стіни звисали якісь кучеряві рослини. У кутку стояв у діжці неминучий  фікус.

     За столом, заваленим паперами, сиділа за комп'ютером немолода, сильно нафарбована жінка. Вона повільно відвела очі від монітору і спитала.

-              Що ви хочете?

І раптом в очах її запалився інтерес. Ну, звичайно, такі жінки дивляться телевізор. І передачі про всілякі екстрасенсорики ніколи не пропускають. Олексій Тимофійович не вважав таких жінок цінною публікою, але основну масу клієнтів та покупців газети «Магічна правда» складали саме вони. І саме на них доводилося орієнтуватись. А найцінніша публіка та, що взагалі не дивиться телевізор. І, звичайно, не стане  дивитися на нього на всі очі, як зараз ця жінка.

Але в тому, що господиня фірми «Фан», якраз із найбільшого контингенту його шанувальників, звичайно, є своя зручна сторона.

- Здрастуйте, - сказала вона і піднялася йому назустріч. Олексій Тимофійович посміхнувся найчарівнішою  зі своїх усмішок і сказав:

- Зараз мені потрібна ваша професійна консультація. Ви знайдете для мене кілька хвилин.

Хазяйка розпливлася в посмішці:

- Ну, ясна річ.

Від хвилювання побачивши білого чаклуна власною персоною, господиня фірми «Фан», навіть не запропонувала йому сісти. Олексію Тимофійовичу довелося самому посунути собі стілець, і посадити жінку навпроти себе.

Щоб зробити обстановку менш офіційною, Олексій Тимофійович вирішив спочатку зупинитися на чомусь нейтральному, тобто поставити питання, яке прямо не стосується справи. Швидко перебравши в думці кілька тем, він спитав.