Розділ 8

     Олексій Тимофійович та Ельвіра Степанівна складали черговий номер газети «Магічна правда». Олексій Тимофійович та Ельвіра Степанівна сиділи в салоні чаклунки Ельвіри,  в однакових м'яких кріслах один навпроти одного. Жодних інших меблів, крім великої вбудованої шафи в кімнаті не було. Ельвіра Степанівна, досить повна квітуча жінка, з пишним сивим волоссям, курила, нітрохи не зважаючи на теорії про шкоду тютюну. Іноді вона нахилялася і струшувала попіл у попільничку, що стояла на підлозі біля її ніг, хоча нагинатися в її віці і при її комплекції було не так вже і  легко. Олексій Тимофійович ніколи не питав її, чому вона не заведе собі для попільнички якийсь столик. Якщо Ельвіра вирішила, що так краще, значить це справді так.

Вся редакція газети складалася з них двох. Вони самі підбирали всі матеріали, і оригінал макет Олексій Тимофійович сам робив. Спочатку він мав думку запросити в газету когось на посаду головного редактора. Але відповідної кандидатури не було. Багато платити вони не могли, а ентузіаста  не знайшлося. Втім, це мало й добрий бік. Зараз Олексій Тимофійович думав, що головний редактор, мабуть, навіть не потрібен, хоча основне навантаження падало на нього самого.

До газети надходило чимало матеріалів. Автори приносили їх самі або надсилали поштою. Адресою редакції вважався офіс Олексія Тимофійовича, а телефонами – телефон офісу, його домашній та мобільний. Автори, які живуть у місті,  могли приходити особисто, а листи надсилали в основному з невеликих містечок області. Щоправда, останнім часом потік листів став меншим, і якість знизилася. Але дивуватися тут нема чого, це цілком закономірно. Не в такі вже далекі часи для публікації своєї статті в журналі потрібні були великі зв'язки. Таким чином, накопичилося безліч невисловлених думок та людей, які хотіли їх висловити. А тепер газет та журналів багато, усім потрібні матеріали. А побачити статтю в журналі під своїм ім'ям не так вже й цікаво, і свої думки, не здаються настільки вже важливими, щоб доводить їх до широкої публіки.

Втім, цікаві матеріали таки продовжували надходити в основному з приміських селищ та невеликих міст. Особливо цікавими були відомості про різні ритуали народної магії, якими сільські жителі без жодних задніх думок ділилися як кулінарними рецептами. Не все, звичайно, з погляду Олексія Тимофійовича було таким безперечним, а Ельвіра Степанівна, читаючи деякі листи, зневажливо морщила губи. Проте такі матеріали магічна правда друкувала без жодних виправлень і скорочень, які могли б не сподобатися авторам.

Мабуть, треба було б збільшити суму гонорарів чи придумати якесь моральне заохочення, друкувати, наприклад, фотографії авторів перед статтею чи провести якийсь конкурс, – думав Олексій Тимофійович. Але поки він не обговорював ці задуми з Ельвірою Степанівною, зараз вони просто робили номер. Досить часто зустрічалися матеріали, які фактично були рекламою. Різні езотеричні школи спочатку викладали свою концепцію, потім розповідали про свою діяльність, а наприкінці давали свою адресу, телефони та сайт в інтернеті.  Коли номер газети був готов Ельвіра

 вимкнула комп'ютер. Тепер Олексій Тимофійович вважав за можливе поставити своє запитання. Він вийняв з кишені фотографію Аніти і простяг Ельвірі Степанівні. Вона мовчки взяла фотографію, довго її розглядала і нарешті промовила.

• Це Яша Костін фотографував. Взагалі він нічого фотограф. Але якось надто б'є на ефект. Ти не знаходиш?

Олексій Тимофійович мовчав. Для чого Ельвіра говорить про це. Хоча треба визнати, Ельвіра ніколи і нічого  не каже даремно. І в будь-якому разі потрібно щось відповісти. Олексій Тимофійович трохи потягнувся у кріслі і сказав.

-              Мабуть  для реклами так потрібно. Адже це фотографія з рекламного стенду ансамблю «Квіти Сходу».

- Ну і що, - заперечила Ельвіра Степанівна, - в Аніті є  сильно виражена індивідуальність, і хороший фотограф повинен це вміти передати.

- Ви знаєте Аніту? - Запитав Олексій Тимофійович трохи здивовано.

Ельвіра Степанівна кивнула.

Під суворим поглядом Ельвіри Степанівни Олексій Тимофійович замовк, не закінчивши фрази.

- Що з нею трапилося? - Запитала Ельвіра Степанівна.

- Виїхала до Хургади, і не повернулася, телефон не відповідає.

- Чогось у цьому роді можна було очікувати.

- Вона жива? - Запитав Олексій Тимофійович нетерпляче.

- Жива, але.

- Вона у небезпеці?

- Особливої ​​небезпеки немає, адже ти їдеш у Хургаду, наскільки я знаю.

- Їду, за три дні.

- Чудово, ось і забереш її

- Ви вважаєте, чи я зможу їй допомогти?

- Хіба не це ти збираєшся зробити?

Олексій Тимофійович відкрив рота. Але Ельвіра Степанівна спокійно продовжувала.

- Кілька днів  вона цілком може почекати, думаю, це їй буде навіть корисно.

-Корисно.

-  Саме так , нехай все обміркує.

- Що обміркує?

- Свою  поведінку, ситуацію, і взагалі Льоша, тобі не здається, що ти задаєш занадто багато питань.

Олексій Тимофійович витримав максимальну для свого терпіння, паузу потім тихо запитав.

- Звідки ви знаєте Аніту?

- Ну звідки я можу її знати? Вона приходила до мене на консультацію.

Олексій Тимофійович на мить втратив дар мови. Хоча власне, чого дивуватися, хіба Аніта не могла прийти до відомої в місті чаклунки, як і будь-яка інша дівчина, порадитися про своїх справах.

- Так , нічого дивного,- сказав  Олексій Тимофійович, - якось несподівано, і що ж вона хотіла?

- Зрозуміло, дізнатися про судженого - ряженого.

-І як ви з нею працювали?

- Звичайно, дзеркало та свічки.

Олексій Тимофійович підвівся і пройшовся по кімнаті. Та з Ельвірою не скучиш. Хто б міг подумати, що вона використовує такі допотопні методи.

- Ну і як це все відбувалося, - спитав він напружено, - суджений ряжений  прийди до мене.

- Саме так. Суджений ряжений, виходь наряджений,  прийди, повертайся, виходь, не ховайся.