Епілог 2

Аркель стояв на пагорбі, дивлячись на захід сонця, яке заливало землю теплим золотавим світлом. Він бачив, як Нейра й Лоренар танцювали біля таверни, їхні постаті зливалися з мерехтінням світлячків. Їхня любов, чиста і незламна, була для нього і натхненням, і болем.

Він знав, що зробив правильний вибір, допомігши їм зберегти Древні Брами й відновити баланс у світі. Але водночас усвідомлював, що його шлях ще далекий від завершення. У його серці зароджувалося нове почуття: потреба віднайти своє місце в цьому світі, відновити свою честь і відшукати відповіді на питання, які переслідували його все життя.

Наступного ранку він попрощався з Нейрою й Лоренаром. Їхні теплі слова і вдячність зміцнили його рішучість. Його шлях виводив за межі Ейстену, туди, де магія була ще могутнішою, а небезпеки — ще більшими. Він поклявся не лише довести свою відданість світлу, а й розкрити секрети свого походження, які він так довго приховував навіть від самого себе.

Вітер обіймав його плащ, коли він рушив у незвідане. Його думки поверталися до темного ордену, який він колись служив, і до питань, які залишалися без відповідей: хто вони насправді? Яка мета їхніх дій? І чи міг він коли-небудь стати вільним від тіні свого минулого?

Дізнайтеся, куди веде шлях Аркеля, у продовженні — романі «Чарівність тіней»
Там, де минуле оживає, а спокуту треба вибороти не мечем, а серцем…