Глава 1

Лоренар ступив на землю Ейстену, де сонце пробивалося крізь мерехтливе листя, а повітря наповнювали аромати далеких зірок. Його серце було важким від спогадів і зобов’язань, що переслідували його, мов тіні.

Коли двері таверни «Місячний спокій» відчинилися, запах свіжоспеченого хліба й екзотичних спецій обгорнув його, даруючи несподіваний затишок. А тоді він побачив її — Нейру. Її очі були нескінченністю, в яких відбивалися зірки й невимовні таємниці.

— Ласкаво просимо до «Місячного спокою», — пролунало її мелодійним голосом.

Їхні погляди зустрілися, й цього було достатньо, щоб магія зробила свій перший крок. Відтоді їхні ранки стали нагадувати ритуал, а з кожним розмовним рядком вони наближалися одне до одного, як два магніти.

Одного ранку, коли сонячне світло проникало крізь кольорове скло вікон таверни, Нейра принесла Лоренару чашку з ароматним чаєм. Її посмішка була теплом, яке він не очікував знайти у цьому віддаленому місці.

— Ти схожий на людину, яка носить на плечах більше, ніж може винести, — сказала вона тихо, сідаючи навпроти.

Лоренар зітхнув. Він рідко говорив про своє життя до Ейстену, але її присутність ніби розтопила крижані стіни довкола його серця. Він повідав про тиск, що його гнав уперед, про світ, де немає місця для слабкості.

— А ти, Нейро? Чи не тікаєш від чогось? — запитав він, несподівано цікавлячись її таємницями.

Її очі спалахнули на мить, наче зорі в нічному небі. Вона нахилилася ближче, і її голос став ще тихішим.

— Ми всі тікаємо, Лоренаре. Але дехто тікає, щоб знайти себе.

Ці слова стали ниткою, яка зв’язала їх долі ще міцніше.

Вечорами вони гуляли мерехтливим лісом, і Лоренар дивувався, як Нейра, здавалося, знала кожен куточок цього місця. Її сміх лунав серед дерев, змушуючи його забувати про всі турботи.

Одного разу, вночі, коли вони сиділи біля вогню за таверною, Нейра показала йому щось неймовірне: легкий рух її руки — і полум’я перетворилося на танцюючі тіні, що утворили на землі чарівні візерунки. Вона сміялася його здивуванню.

— Що це? — прошепотів він.

— Частинка магії, — відповіла вона. — Я розкажу більше, коли ти будеш готовий.

Їхній зв’язок ставав не тільки емоційним, а й духовним. Здається, сам всесвіт зводив їх разом.