- «Пианист», «Амбал»! Позовите, пожалуйста, крепких ребят. Будем получать оружие.
Ого! Які золоті слова. Отримувати зброю зараз приємніше, ніж коли я отримав диплом про закінчення університету. За звичкою прямую до палатки «Бугра».
- Хлопці, а «Бугор» є?
- Так. Он він спить.
На лежаку лежить спляча гора. Аж страшно його будити.
- «Бугор»! «Бугор»! Вставай!
- Чого ти кричиш? Встаю я. Що треба?
- Пішли автомати отримувати?
- Ого! Щось новеньке. Що за автомати? Кому автомати?
- Нам! Ходи!
- Та добре. Йду я, йду. Тільки швиденько перекушу й підемо.
- Та в нас часу немає.
- Я швиденько.
- Добре…
«Бугор» відкриває банку тушенини і починає наминати. Аж мені захотілось.
- Чому ти, «Сан», і «Дмитро» носите бороди і вибриті голови? Сектанти?
- Аякжеж! Звісно, сектанти!
- І як ви називаєтеь?
- Гранатометники «Лєрмонтова»!
- Ну я ж серйозно питаю?
- Та серйозно тобі кажу. Лисий череп і велика борода — ось еталон справжнього гранатометника. До речі! Борода, щоб ти собі знав, — магічна. Якщо ти її носиш, то дуже мало шансів, що тебе вб’ють. Ти читав статистику смертей бородатих солдатів? Знаєш, що там?
- Ні.
- А я тобі скажу. Бородаті солдати помирають у рази менше, ніж бриті. Тому думай, «Піаніст», думай…
У казармі строковиків лежать ящики з нашими скарбами. «Лєрмонтов» оформляє всі потрібні документи. А ми тягнемо наше добро до «хати».
- Слушаем меня внимательно! Это оружие записано на меня. За его сохранность я несу ответственность. Поэтому после выдачи вы должны повсюду носить свой автомат с собой. Отныне — это ваша девушка. Вы с ней едите, спите и ходите в туалет. Оружие при вас всегда! В случае потери оружия — уголовная ответствен-ность вам и мне. Учетом автоматов у нас занимается «Амбал». «Пианист» будет их хранить. Укороченные автоматы выдаются рядовому составу. Складные — командному. Все понятно?
- Так точно!
- Приступайте!
Обличчя кожного гранатометника сяє, як новорічна ялинка. Отри мати автомат, який стане частиною твого життя, продовженням твоєї руки, — це як заново на світ народитись. Нове життя.