івфвфввфівфівфііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііі
- У вас есть родители?
- Так. Мама, тато і брат. І ще бабця.
- А они знают, где вы?
- Поки що ні.
- Вы им будете говорить?
- Буду. Тільки не зараз. Рано ще.
- Может, соберете вещи и поедете домой?
- Не можу, друже командире. Дуже довгий шлях пройдений до цього, щоб повертатися назад.
Співбесіда проходить у дуже незвичному місці. Я інакше уявляв собі це. Як на мене, то це має бути кабінет, де тобі незручно сидіти. Терпнуть суглоби. Тіло весь час чешеться в різних місця. Постійно перебираєш пальцями. Хочеться швидше покласти цьому край.
Але тут не так. Навколо березовий гай. Дерева ростуть не дуже густо. Високо вгорі, на гілках, сидить безліч пташок. Оптична і звукова гармонії досягнуті. Під однією з берізок сидить «Лєрмон-тов». Він тримає в руках зошит. Щось занотовує.
- А сколько вам лет?
- 23.
- Вы где-то проходили службу?
- Ні. Я навчався в університеті.
- На кого вы учились?
- На юриста.
- А вы с медициной никогда не сталкивались?
- Ні.
- Жалко. Но, я думаю, все равно вам надо будет пройти меди-цинский курс здесь.
- Як скажете…
- А почему у вас позивной «Пианист»?
- Бо я піаніст. Тільки не професійний.
- Прекрасно. А какой ваш любимый композитор?
- Шопен і Ліст.
- Вы любите романтиков... А я больше предпочитаю классиков. Гайдна и Моцарта.
- Їхніх творів грав не багато. Та й ті забув. Зате знаю декілька творів Баха. Тільки це бароко. Якщо маєте бажання, можу вам зі-грати пізніше. Тут є інструмент у казармі.
- С удовольствием! «Пианист», вы осведомлены о том, куда мы едем? Мы не едем пострелять для развлечения. Мы не едем туда, чтобы кого-то удивить своей смелостью. Или доказать, что мы можем это сделать — побывать на войне.
- Ми їдемо захищати свою землю.
- Верно! А теперь представьте себе ситуацию. Наше подразделение движется по заданному маршруту. Из дома начинает стрелять враг. Прикрывается моей семьей. Как вы поступите? Будете спасать семью или беречь взвод?
- Наших хлопців, друже командире.
- Это хороший ответ.
Що це тільки що було? Перший раз чую такі приклади. Що по-трібно курити, щоб придумати такі приклади?
Поряд стоїть «Бугор». У нього масивна статура і холодний по-гляд. Складається враження, що він — непорушна гора. Але ця вся серйозність розчиняється його хорошою вдачею.
- «Бугор», ти вже пройшов співбесіду?
- Пройшов.
- А він тобі ситуацію моделював?
- Ага.
- А яку він тобі ситуацію казав?
- Казав, що ми взяли в полон сєпара і він длубає ножем йому очі. «Кого вы будете прикрывать?»
- А ти що відповів?
- Вас, командире.
- Я в шоці.
- Де він цього начитався?
Такі «співбесіди» добряче ставлять у ступор. Але добре, що хоч пройшов. Навіть не уявляю себе в іншому підрозділі. Тут усі свої. Як рідні вже. Так. Добре, що пройшов.
Ще й якась медицина… У принципі, якщо добряче подумати, то можна повчитись. Я люблю це робити. Тим більше зараз. Зброї немає. Ходжу голіруч. Треба зайняти чимось мозок.
- Буду медиком.
- Яким медиком?
- Та «Лєрмонтов» сказав, що я йшов на курси якісь.
- Нам тоді по дорозі з тобою?
- Тобто?
- Ну, він мені також сказав.
- «Амбал», ти серйозно?
- Еге ж. Тільки я не знаю, де це. Треба пошукати.
Довго це робити не довелось. Та й людей тут чимало. З усіх підрозділів відправили по кілька бійців на цю медицину. Я навіть не вірю. Не вірю, що з мене може вийти якийсь медик. Я ж нікому навіть уколу не робив. А тут життя рятувати...
Відкриті і закриті поранення. Больовий шок. Зупинка дихання. І це все ми маємо вивчити за декілька днів. У голові не вкладається. Ще й пневмоторакс. Що таке «пневмоторакс»?
— Пневмоторакс — це скупчення повітря у плевральній порожнині.
— Де?
— У плевральній порожнині. Уявіть, що кожна ваша легеня — це як поліетиленовий пакет. Візьміть пакет. Затисніть у руці, щоб утворився мішок. Тепер дуйте туди.
— А хлопати його можна?
— Ні, поки що не треба. Так ось, тепер другою рукою візьміть за низ надутого пакета і помалу стискайте. Як бачите, об’єм легені постійно зменшується. Вона може досягнути розмірів вашого ку-лака. При пораненні ваша рука, яка стискала пакет, і є тим самим повітрям, що спричиняє тиск на легені. Якщо вчасно не втрути-тись, то людина просто помре.
— А як нам дізнатись, що це саме пневмоторакс?
— Ви це одразу побачите. Перше — це поранення в ділянці грудей. Навколо нього можуть утворюватися повітряні бульбашки. Також може шипіти повітря з отвору. Пораненому не вистачатиме його, тому він постійно намагатиметься хапати ро-том повітря. Буде і пришвидшене дихання через те, що тільки одна легеня виявиться робочою. Ще ознаки — посиніння губ і зміщення гортані вбік.
— А гортань тут при чому?
— При утворенні тиску в якійсь із легень повітря давить і на гортань. Від цього вона зміщується в бік, протилежний пошкодженій легені. Воно чітко видно на горлі людини.
Весь день таких от лекцій. Рідина мого мозку вже булькає від надлишку нових термінів. Це ж те саме, що пройти за два дні водійські курси. І все. Тепер ти — водій. Сідай та їдь. Правила розповіли. Машину показали. Навіть попробував трохи їздити на ній. Біда в тому, що коли ти залишаєшся сам на сам із цією машиною, то з голови все вилітає. Усі вказівки. Усі механізми. Усі алгоритми дії. Немає нічого. Є тільки ти і панічний страх. Але машина чомусь і далі рухається. Дивно. Та й не врізався ще у стовпа.