- Доброго ранку всім!
- Доброго ранку!
- Сьогодні великий ажіотаж. Відміняємо всі вправи.
- Чому?
- Весь час буде вами присвячений на збір документів для укладення контрактів.
- А де можна дізнатися перелік цих документів?
- Зайдіть в організаційний намет. Там вам усе скажуть.
Отож, ласкаво просимо, її величність Бюрократія. Сьогодні її свято.
- А де ксерокопія прописки?
- Блін! Вона десь тут була. Я ж пам’ятаю, що була.
- Без цієї копії не приймаємо.
- А де у вас тут ксерокс або принтер?
- Є у стройовій частині. Там спитай.
Коли доходить до папірців, то будь-який бравий воїн перетворюється на черв’яка. Мнеться і звивається перед могутньою постаттю працівника стройовоъ частини.
- Де ваші фотографії?
- Я ще не встиг зробити. Думав тут усе здати, а потім і фотографії дороблю.
- Без фотографій ніяк.
- А може ви так приймете в мене документи? Без них? А фотографії я пізніше донесу.
- Та подивіться навколо! Тут десятки людей, а я одна. Я не можу за всіх пам’ятати, хто що має доносити.
- Перепрошую. Можна зайти?
- У нас обід! Написано ж «Обід з першої до другої».
- Тут просто велика черга…
- А ми що, не люди?! Не можемо пообідати? Чи вам треба більше від всіх? Почекайте!
Святий бюрократичний обід. Стою в черзі вже дві години. І тільки з’явилась можливість зайти – обід! Доведеться й далі чекати. Куди не подивись - всі чекають і чекають. Чекають і чекають. Чекають і чекають. Черги, яким не видно кінця і краю. Все це діє, як невидиме сверло, що точить черепну коробку. Цей «зуд» кожної миті стає надокучливішим. Надокучає й надокучає. Надокучає й надокучає. Надокучає… Аж до нудоти.
- Вибачте, можна?
- Так, заходьте.
- Я просто тут цілу годину чекаю. Мені потрібно зробити ксерокопію прописки в паспорті. Без неї в мене не беруть документи.
- Я не можу вам її зробити.
- Чому?! Мені ж сказали, що у вас є принтер. І тут можна зробити копію.
- Не кричіть на мене! Принтер є! А світла немає!
- А коли буде?
- Я не знаю.
- І що ж мені тепер робити?
- Не знаю. Так і передайте іншим.
***
Заходжу до намету. Там «Гуцул» пакує речі.
- Васю, а що сталося? Ти куди?
- Буду йти від вас.
- Чому? Ти не зібрав документи?
- Та зібрав. Тільки немає сенсу. Не проходжу.
- За віком?
- Та ні. Бачиш, я мав судимість. За вбивство. Відсидів дев’ять років. Але то було давно.
- І через це не беруть?
- Так. Кажуть, якби в мене була судимість за легшою статтею, взяли б. А так…
- І що, ніяк не можна їх умовити?
- Та ні. Я вже пробував. Піду кудись в інше місце, запишусь.
- Як так? Я думав, ти з нами будеш…
- Нічого, малий. Ми ще скоро побачимось. На одну війну всі йдемо.
- А в тебе є вже якісь варіанти?
- Так. Думаю для початку в «Айдар» піти. У мене там декілька знайомих є. Ти, головне, за «Тином» дивись. Бо мама його дуже переживає.
- Не турбуйся. Це я забезпечу.