13 червня 2014 року

- «Піаніст», вставай! На шикування запізнимось!

Очі ледве дивляться на світ. Після вчорашнього «рандеву» з «Рембо» все тіло болить. Кожен рух дається з такою важкістю, ніби в нас тут гравітаційне навантаження в 10G.

- Шоста рота, струнко! Рівняйсь! Вільно! Доброго ранку!

- Доброго ранку!

- Сьогодні в нас за програмою заплановані стрільби. Якщо нічого не зміниться, то о десятій вирушаємо на стрільбище.

- Нарешті! Дочекались!

- Якісь є питання?

- А на обід встигнемо?

- Якщо ти так хочеш на обід, то можеш залишитись!

- Та я просто так спитав…

Подія, якої чекали всі добровольці. Стою в черзі за набоями. Дають шість штук. Одразу забиваю їх у магазин.

Це так дивно. Ще десять днів тому, я був простим революціонером, який вітався з небезпекою тільки на вулиці. Ще й не служив до цього в армії. Зброю перший раз узяв до рук два тижні тому. На Майдані. І це був муляж. Вчили збирати і розбирати його. А зараз уже тримаю справжній автомат. Подумати тільки, я можу вбити будь-кого. Забрати життя, як раз плюнути. Ось це і є атрибут влади, а не всякі там регалії.

Декілька днів тому всіх шикували на плацу і говорили, що кількість місць у батальйоні обмежена. Зараз у таборі у два або й у три рази більше людей, ніж потрібно.

- При прохождении тренировок: стрельбы, физической подготовки, тактики и так далее, будут выбираться только бойцы с лучшими результатами. Поэтому старайтесь!

А ви думали все так просто? Записався в батальйон і пішов на війну? Ні! Коли війна в початковій стадії, то потрапити на неї важче, ніж стати на державну службу.

- Занять позиции!

Нас шість чоловік на вогневому рубежі. Я лежу на животі. Чекаю.

- Пристегнуть магазины и доложить о готовности!

- Первый готов!

- Второй готов!

- Третий готов!

Ось цей момент! Дуже довго його чекав.

- Четвертий готовий!

- Пятый готов!

- Шестой готов!

- Внимание! По моему приказу! Взяли оружие в руки! Передёрнули затвор! По окончании стрельбы – доложить! Всем понятно?

- Так точно!

- Прицелились! Огонь!

Плавно натискаю на гашетку, доки вона не впирається в щось – тоді натискаю ще дужче. БАХ! 

Перший постріл – сакральна подія. Це як уперше пізнати дівчину. Чекаєш, нервуєш сильно. У вирішальний момент навіть передумуєш. Але, зрештою, зважуєшся на дію. Процес настільки занурює тебе в себе, що про доленосне рішення вже й забув. Але задоволення проходить так швидко, що не встигаєш посмакувати його. Бац! І нічого вже немає. Як так? Хочу ще! Обурливі емоції панують усередині, але це приємна буря. У неї щасливий присмак.

Вуха дзвенять. Рот роззявлений, очі широко розплющені, серце б’ється молотом об ковадло душі. Що це тільки-но було? Я хочу ще! БАХ!

Це починає подобатись. Озираюся, навколо такі ж самі «перші рази», як і в мене.

- Пятый стрельбу окончил!

- Шестой стрельбу окончил!

- Четвертий стрільбу закінчив!

- Первый стрельбу окончил!

- Третий стрельбу окончил!

- Второй стрельбу окончил!

- Затвор в крайнее положение! Приготовить оружие к осмотру.

Жаль. Дуже жаль, що все хороше так швидко минає.