У батальйоні суттєві зміни. Створили навчальні роти, щоб було легше проводити бойову підготовку. Майже весь наш намет приписали до сьомої навчальної роти. Тільки я, як біла ворона, — у шостій. Кожного ранку шикуємось та отримуємо план-завдання на день. «Гуртки самодіяльності» саморозпустились. Немає вже в них потреби.
- Шоста рота, підйом! Всі на шикування!
На «центральній алеї» містечка шикуються навчальні роти. Командир шостої роти — «Шульц». Чоловік середніх років. Має чудову фізичну підготовку і дисципліну. Дивлячись на нього, аж мурашки по спині бігають від думок про те, як він буде нас ганяти.
- Зараз у нас пробіжка. Потім — сніданок і фізична підготовка. Відпочинок. Обід. Завтра будемо стріляти. Військова частина дала «добро» на проведення навчань зі стрільби. Можливо, у вас є якісь запитання? - А ми щодня будемо стріляти?
- Не знаю. Стріляємо завтра. Далі буде видно…
- А з гранатомета нам дадуть стріляти? ȣТи що? З головою не дружиш? Ти вже прекрасно стріляєш з автомата? Чи ти природжений гранатометник?! Га?
- Ні…
- Думайте перед тим, як задавати такі питання. Завтра стріляємо з автоматів. Ніяких гранат, гранатометів чи танків не буде. Всім ясно?
- Так точно!
- Тоді бігом руш на пробіжку. А після сніданку біля літака вас чекатиме інструктор з фізичної підготовки.
***
«Рембо» — невеликий на зріст, але дуже коренастий дядько.
- Здравствуйте, парни! Сегодня мы немножко позанимаемся, а заодно и проверим, кто на что способен. Согласны?
- Так точно!
- Вы ж ведь на войну собрались? А там надо быть очень подготовленным. Становитесь в круг. Будем начинать.
Усе як на уроках фізкультури у школі. Тільки тут максимально важко. Скачемо по колу у правий бік, потім — наліво. Згодом навпаки, і так ще п’ять разів. Сонце припікає. Багато хто вже займається з голим торсом. Тепер гусяча ходьба. Притворяємось цими гусями ще добрих двадцять хвилин. Ходимо в різні боки. Як же болять ноги після цієї вправи…
Щоб ноги відпочили, качаємо прес. Після преса віджимаємось. Усі червоні, як буряки. Піт відрами ллється. Штани мокрі. А «Рембо» навіть не впрів.
- Делитесь по парам. Один встает на руки, второй хватает первого за ноги.
П’ятдесят метрів в один бік, п’ятдесят — назад. Качаємо прес двадцять разів. Міняємось. Дехто вже «плюнув» на цю фізкультуру і сидить збоку, покурюючи. Так минуло дві години.
- Устали, парни?
Ніхто навіть не відповідає. Просто не може. М’язи настільки втомились, що і рот розтулити важко.
- Ну, если молчите, значит все нормально. Разминку мы закончили. Теперь приступим к основному блюду — полосе препятствий.
Моя щелепа «падає до землі». Це була тільки розминка?
Біля полоси перешкод палають декілька шин. Чорний дим повільно тягнеться догори. Для правдоподібності та ефектності. А може, це натяк на те, що ми з Майдану?
«Рембо» дістав десь автомат. Стріляє в усі боки, навіть по учасниках забігу. Добре, що кулі холості. Йому ще не вистачає червоної пов’язки і кучерявого волосся для автентичності. Сталоне нервово курив би збоку.
- Приготовтесь к старту! Сначала намажьте лица пеплом. Потом берите два ящика с боекомплектом, которые лежат перед вами. Вы должны с ними пройти первый этап. Начинайте!
Десять уже пробігло. Моя черга.
Ящики важать по тридцять кілограмів. Узявши їх до рук, я біжу що є сили. П’ятдесят метрів. Після розминки ноги вже не слухаються. Постійно шпортаюсь. Ще й лице все в сажі.
- Прыгай в яму и отжимайся!
- В цю?
- Да! Шевелись!
Яма трьохметрова та ще і з водою. Скидаю ящики, стрибаю за ними вниз. Взуття повністю у воді. Намагаюсь віджиматись. З’ясувалось, руки також не слухаються. Постійно падаю.
— Я не слышу хлюпанья воды. Опускайся ниже.
Автоматна черга свистить біля голови. Декілька розжарених частинок потрапляє на спину. Пече! Але сил немає, щоб щось відповісти.
- Хорошо! Теперь тяни эти ящики в дыру, а потом возвращайся на базу и передай их следующему.
В ямі — тунель, що закінчується отвором наверху. Тут якась каналізація чи щось схоже на неї — багно по коліна з відповідним запахом. Рухатись майже не можливо. Збираю останні сили, викидую ці ящики наверх і плентаюся з ними до своїх.
Мені це вдалося. Я доніс себе до фінішу. Тепер треба повернути собі дихання. Хоч якесь. Це завдання понад мої сили… Але судячи з масштабу цієї полоси — рано ще розслаблятись. «Найкраще» — попереду.
Наступний етап — перешкоди.
- Следующий!
Стартую. Спершу перестрибую двометрову яму. Це не важко. За нею змійкою йде конструкція з труб. Лабіринт залізяччя. Потрібно добряче відштовхуватись руками, щоб вийти з нього.
- Прыгай через стену!
З другого разу тільки виходить. Шестидесятирічний «Чумак» з легкістю долає її переді мною. Я вражений. Мені б такі сили в його роки.
Перекладини над землею. Вони мають хвилеподібну форму по довжині. Місцями перериваються.
На фіналі стоїть стіна з отвором посередині. Беру розгін і, як у фільмі, стрибаю у вікно та приземляюся переворотом. Виявляється, що я ще й таке вмію.
- Двигаемся дальше! Кросс!
Як нам вдається долати кілометр? Та ще й на ногах. Та ще бігти. Мозок геть відключився. Хапаю ротом повітря, а ноги несуть по дорозі. Бідні мої ноги.
Прибігаємо на якусь галявину. Тут забиті в землю кілки з напнутим між ними колючим дротом. Ширина — п’ятнадцять-двадцять метрів.
- По очереди проползаем! У вас есть на это тридцать секунд! Время пошло!
А щоб тобі «добре» було! Трава пахне дуже сильно. Постійно зриваю її долонями, чіпляючись за землю. «Літрові» краплини поту стікають по лицю. У вухах дзенить тільки голос цього «Рембо».
- Быстрей, вашу мать! Кто не успеет за тридцать секунд, тот возвращается и проходит еще раз.
Жили на його обличчі виступають так само, як і в нас. Як же ця людина любить свою роботу! А дітей він своїх так само дресирує?