Розділ 11: Вогні Маямі

Віктор

На годиннику було за другу ночі, коли ми з Мією спустились вниз. Звісно, перевертні не спали. Вони чекали нас і в їхніх очах змішались страх та надія, тривога і торжество. Вони вірили в нас і в те, що Місячне Серце може змінити їхнє життя.

Але не встигли ми насолодитись цією енергією єдності і братства, як перші червоні точки з'явилися в вікнах, як демонічні очі в темряві.

Я відчув їх раніше, ніж побачив — стародавній інстинкт хижака попередив мене за мілісекунду до того, як лазерні приціли знайшли свої цілі.

— Вниз! — Штовхнув Мію на підлогу з такою силою, що вона відлетіла до барної стійки, секундою до того, як перше вікно вибухнуло тисячею скалок.

Срібні кулі свистіли в повітрі, залишаючи за собою металевий смак крові та озону. Одна з них вшилася в стіну в сантиметрі від моєї голови, і я відчув, як моя шкіра миттєво покрилася попелом там, де пройшла освячена срібна куля.

Занадто швидко нас знайшли. Хтось з клубу здав. Але зараз було вже не до цього.

Я підвівся на коліна, очі запекли і спалахнули золотом, ікла подовжилися. Звір усередині рвався назовні, вимагаючи крові.

— Срібні Вовки! — заревів ватажок ренегатів Луціан з протилежного кінця клубу, — Захистіть Місячне Серце!

Перевертні-бунтарі почали перетворюватися. Кістки тріщали, хутро пробивалося крізь шкіру, крики перетворювалися на виття. Але їх було не так багато, як мисливців...

Я побачив тіні на дахах — щонайменше двадцять, можливо тридцять. Професіонали. Елітні підрозділи. Там, в порту, Оскар прийшов по нас з Мії з невеликою частиною своїх мисливців. Певно, збирався взяти нас малою кров'ю, не розрахував, що сила Мії наскільки прокинулась в ній.

Тут же, судячи як з хірургічною точністю вони рухались, оточуючи клуб з усіх боків, перекриваючи кожен вихід, були дійсно найкращі представники того підлого поріддя, що служило Суду, забувши про свою природу.

— Віктор! — голос Мії, сповнений жаху, змусив мене обернутися.

Вона сиділа біля бару, обличчя бліде, але очі... її очі палали срібним вогнем, таким інтенсивним, що повітря навколо неї мерехтіло. Магія Місячного Серця пробуджувалася, відповідаючи на загрозу, але щось заважало їй.

— Залишайся там, — наказав я, мій голос вже більше не був людським, гортанним гарчанням звіра. — Не виходь, що б не сталося.

Двері вилетіли з петель. Перший мисливець увійшов у клуб — високий, у чорній тактичній екіпіровці, з срібним хрестом на грудях. За ним ще п'ятеро. Арбалети, заряджені срібними болтами. Мечі, що світилися в темряві освяченим металом.

— Виходь, Рейвен, — голос Оскара, що ще недавно прощався з життям в руках Мії, був беземоційним, як смерть. — Цього разу ти не втечеш.

Я усміхнувся, і це була усмішка, від якої навіть досвідчені мисливці на мить завагалися. Інші перевертні стіною стояли поряд, готові боронити Місячне Серце.

Тут вже не було срібного пилу, а рани достатньо затягнулись, тож просто цим головорізам вже точно не буде. До того ж, наше єднання з Мією в танці та поцілунку пробудило мої древні сили, а її, навпаки поки приспали.

Тепер я рухався швидше, ніж людське око могло відстежити.

Перший мисливець навіть не встиг натиснути на спусковий гачок, коли я вже був поруч, мої кігті розірвали арбалет навпіл. Удар у груди відкинув чоловіка на три метри назад, просто у двох його товаришів.

Ще кількох посланців Суду шматували перевертні Луціана. Поряд, в горло одному з них впилась сива вовчиця Софія.

Але вони були підготовлені. Срібна сітка впала з стелі, вкотре вражаючи вмінням Оскара організовувати підлі підступні пастки. Я перекотився, уникаючи її на дюйм, відчуваючи, як освячений метал випалює волосся на моїй потилиці.

А тоді я почув крик Мії. Троє мисливців прорвалися з кухні, оточуючи її. Один із них підняв арбалет. І, хоч я знав, що вбивати її вони не мають наказу і права, звір вирвався назовні повністю. Я більше не стримував його, не контролював. Золоте світло вибухнуло з мого тіла, таке яскраве, що всі в клубі на мить осліпли. Повне перетворення, первісне і жахливе, додало ще більше сил.

Я пролетів через весь клуб за секунду.

Перший мисливець біля Мії навіть не встиг повернутись, коли я розірвав його руку іклами. Другий замахнувся мечем — срібне лезо розсікло повітря з свистом. Я ухилився, схопив мисливця за зап'ястя іклами і кістка тріснула з неприємним звуком та осліплюючим запахом болю та стразу від нього. Меч впав на підлогу.

Третій був розумнішим. Він схопив Мію, притиснув срібний ніж до її горла. Міа не встигла трансформуватись, вона все ще була під владою нашого танцю, і була зараз надто слабкою проти них.

— Один рух, і вона...

Я завмер. Весь світ зупинився. Бачив, як лезо торкалося білої шкіри Мії, як тонка цівка крові з'явилась на її шиї.

— Відпусти її, — промовив я, і мій голос був таким холодним, що повітря навколо замерзло. — Відпусти, і я дозволю тобі піти.

Мисливець засміявся.

— Ти не в позиції ставити умови, звіре.

Ззовні долинув новий звук — вибухи. Луціан та інші перевертні бились поряд, але їх тіснили. Крізь розбиті вікна я бачив спалахи срібних куль, чув виття болю.

А тоді я побачив його. На даху сусідньої будівлі один зі Срібних Вовків був в ідеальній позиції. В руках – довга гвинтівка, націлена не в мене. В Мію.

Час сповільнився. Невже Суд передумав?

Я побачив палець на спусковому гачку, побачив, як він рухається. Побачив спалах дула. Я не думав, тіло рухалося само.

Штовхнув мисливця, який тримав Мію, з такою силою, що той пролетів через увесь клуб і встиг закрити її собою. Моє тіло стало між нею і смертю. І куля влучила з силою падаючої зірки.

Біль був... незбагненним.

Освячене срібло проходило крізь моє тіло, випалюючи все на своєму шляху. Я відчув, як воно знайшло моє серце, як почало поширюватися, отруюючи кров, палячи кожну клітину. Впав на коліна, все ще тримаючи Мію.