Розділ 6.2

***

Коли свідомість почала повертатися, першим було відчуття холоду. Крижаного, пронизливого холоду, що сковував кожен м'яз. Я лежала на чомусь твердому та холодному — камені. Вологому камені, що пахнув мохом та чимось давнім.

Я спробувала відкрити очі, але побачила тільки темряву. Сліпота, бо попіл Першого Мисливця все ще діяв.

Але я була знову в людській формі — двоє рук, двоє ніг, гладка шкіра замість хутра і якась груба накидка замість одягу.

Навколо лунали голоси — багато голосів, що співали хором давньою мовою, яку я не розуміла, але відчувала її силу. Кожне слово вібрувало в повітрі, творило невидимі візерунки магії.

Я змусила себе сісти, простягнула руки, намагаючись зрозуміти, де я. Пальці торкнулися краю чогось гладкого, холодного. Кришталю? Ні, то було щось інше. Я провела долонею далі і відчула перепад — край басейну.

Басейн Живої Крові. Я була біля нього. На камяному відполірованому виступі, що нависав над темною водою.

— Вона прокинулася, — голос Морено пролунав десь попереду. — Саме вчасно.

Я відчула це одразу — приплив сили, що прийшов нізвідки. Тепла хвиля, що розлилася по тілу, відштовхнула холод, наповнила кожну клітину світлом. Місячна енергія більше не розривала мене зсередини. Вона наповнювала, зміцнювала, перетворювала.

Місячне Серце. Я ставала тим, ким мала стати з народження.

Але силою було важко керувати. Вона пульсувала в грудях, як друге серце, вимагаючи виходу, вимагаючи дії.

— Почніть, — наказав Морено.

Руки схопили мене — дві пари рук, холодних і сильних. Вони підняли моє тіло, понесли до краю виступу. Я боролася, але пальці, що тримали мене, були як сталеві лещата, а клятий порошок досі позбавляв мене зору і сил.

— Опустіть її в басейн, — голос Морено був сповнений передчуття тріумфу. — Нехай її сила розчиниться в Живій Крові і почнеться нова ера.

Мене почали опускати. Я відчула, як мої ноги торкнулися поверхні рідини в басейні — вона була тепла, в'язка, жива. Вона пульсувала власним ритмом, наче величезне серце.

Певно, зрозумівши, що його план з Віктором не здійсниться, Морено знайшов інший шлях і тепер хотів розчинити мою силу тут, хотів, щоб Місячне Серце стало частиною басейну, підживлювало його, давало нескінченну енергію для всієї раси перевертнів.

Але він не розумів однієї речі: Місячне Серце не було просто силою. Воно було свідомістю, волею. І якщо я розчинюся в Басейні...

Басейн стане мною.

Миттєво дотягнувшись до каменя на нозі, я зірвала його одним рухом, лишаючи поріз від шнурка, що болем посилив мою лють. Камінь полетів у прихвостнів Морено, що йшли допомогти своїм напарникам, які вдвох не могли здолати мене. Торкнувшись каменю під їхніми ногами, він вибухнув тисячами іскор, обпалюючи їх та змушуючи відступити.

А потім сила вибухнула і в моїх грудях — не хаотично, як раніше, а цілеспрямовано. Біле світло полилося з моїх долонь, з очей, з кожної пори шкіри. Руки, що тримали мене, розтиснулися — я почула крики здивування, болю.

Відштовхнувшись ногами, я впала назад, на виступ і сліпота більше не заважала — я відчувала все навколо, наче світло Місячного Серця давало інший вид зору. Я бачила енергією, теплом, серцебиттям. Двоє охоронців не встигли й кинутись до мене — обоє одночасно полетіли до стіни, вдарившись і більше не рухаючись, сповзли по ній. Ми з Морено залишились наодинці. Певно, впевнений в силі чарів свого порошку, він злегковажив і не покликав з собою більше охорони.

— Неможливо! — вигук Морено розрізав повітря. — Попіл мав придушити твою силу!

Я підвелася на ноги, дивлячись у його бік очима, що світилися білим полум'ям. В один стрибок я опинилась поруч.

— Ти не розумієш, — мій голос лунав інакше, з відлунням — наче говорила не одна я, а всі покоління жінок, що несли в собі це прокляття та благословення. — Місячне Серце не можна приборкати, його можна тільки прийняти або знищити. А ти спробував зробити третє — використати, і це твоя помилка.

Морено простягнув руку, і з його долоні вилетіла чорна блискавка — магія, древня і смертельна. Вона влучила мені в груди.

Біль спалахнув, та не зламав мене. Місячна сила приймала удар, розсіювала його, перетворювала на своє власне світло.

Я ступила вперед. Морено відступив.

— Ти хотів мою силу? — прошепотіла я. — Ти її отримаєш.

Я кинулася на нього.

Він спробував відхилитися, але я була швидшою. Мої руки схопили його за плечі, і в момент дотику світло Місячного Серця полилось в його тіло. Він закричав — високо, пронизливо, не по-людськи.

Ми боролися тепер на краю басейну. Його сила проти моєї, темрява проти світла, старий порядок проти нового, а відкинуті мною двоє мисливців-охоронців підсупали ще ближче, однак не могли нічого вдіяти, боячись нашкодити своєму правителю.

І раптом камінь під нами тріснув і, не витримавши навантаження нашої об'єднаної магії, відколовся.

Ми падали разом у басейн Живої Крові.