Розділ 2.3

Я дивилася на нього, усвідомлюючи масштаб його божевілля. Він хотів не просто вбити мене, він прагнув розчинити мою суть у цьому басейні, зробити з мене паливо для своєї імперії.

— Ви божевільний, — прошепотіла я.

— Візіонер, — поправив він. — Є різниця.

Він махнув рукою, і частина стіни відсунулася, відкриваючи ще одну кімнату. Морено жестом запросив мене.

— Ходи. Є ще щось, що ти маєш побачити.

Я не хотіла. Кожна клітина моєї істоти кричала, щоб я втікала, билася, робила що завгодно, аби не входити туди. Але мисливці штовхнули мене вперед, і я спіткнулася через поріг.

І завмерла.

Кімната була величезна — може сто футів у довжину та ширину. Стеля губилась десь високо в темряві. Але найстрашнішим було те, що заповнювало простір.

Сфери. Тисячі світлових сфер, що висіли в повітрі, утримувані якоюсь невидимою силою. Кожна була розміром з кулак, світилася м'яким блідим світлом — білим, сріблястим, іноді з відтінками іншого кольору. Вони пульсували, наче серця. Я чула їх — тихий гул, що вібрував у повітрі, мільйони шепотінь, що зливалися в один монотонний звук.

— Душі, — пояснив Морено, заходячи в кімнату. Його голос лунав з благоговінням. — Душі всіх, кого ми вбили за тисячу років. Кожен перевертень, що порушив закони Суду, і ворог, що загрожував нашому існуванню. Тут кожен зрадник, бо ми не просто вбивали їх. Ми забирали їхні душі, зберігали тут.

Він підійшов до найближчої сфери, яка світилася ясним сріблястим світлом. Торкнувся її пальцем, і сфера закружляла, показуючи обличчя всередині — молода жінка, що кричала беззвучно.

— Ця помер­ла двісті років тому, — сказав Морено спокійно. — Спробувала втекти від Суду зі своїм коханцем. Ми спіймали їх обох, і його розіп'яли на сріблі. Її — ось тут.

Мене нудило. Я відчувала, як шлунок виверта­ється, але там не було нічого — я не їла з того моменту, як нас захопили.

— Чому ви мені це показуєте? — прошепотіла я.

Морено обернувся, і в його очах було щось, що можна було назвати жалістю, якби він був здатний на такі емоції.

— Тому що хочу, щоб ти зрозуміла. Ти важлива, Міа, занадто важлива, щоб твоя душа просто зникла. Коли ми заберемо твою силу і твоє тіло стане частиною Басейну, душа залишиться тут. Назавжди.

Він вказав на середину кімнати, де висіла порожня платформа — кришталева і пуста, вона світилась зсередини.

— Найяскравіша душа: Місячне Серце. Ти будеш тут дивитися, як твоя сила дає життя мільйонам. Це честь, про яку більшість може тільки мріяти.

Я дивилася на порожню платформу, усвідомлюючи те, що він говорив. Він збирався знищити все в мені, і перетворити на паливо для його божевільної мрії. А моя душа стане в'язнем у цій кімнаті жахів, разом з тисячами інших.

Він повернувся до мисливців.

— Відведіть її в камеру, погодуйте. Вона має бути до ритуалу в ідеальному стані.