Розділ 2. Буря

Віктор

Холод був першим, що я відчув. Вода Мансанареса в липні була не такою вже холодною, але для пораненого тіла, обплутаного срібною сіткою, вона була крижаною.

Я тонув. Хоч мої легені та чуття були не такими, як у звичайної людини, та все ж мої можливості не були безмежні, а срібна сітка їх скорочувала зі страшною швидкістю.

Срібло випалювало шкіру скрізь, де торкалося. Сітка була зачарована — вона стискалася автоматично, притискаючи кінцівки до тіла, не дозволяючи рухатися. Течія тягла мене вниз, в темну воду.

Але я був Місячним Вовком. І Місячні Вовки не вмирають так легко.

Я змусив себе трансформуватися назад у людську форму. Біль був пекельним — срібна сітка розрізала плоть при зміні форми — але людське тіло було меншим, гнучкішим. Я витягнув одну руку з-під сітки, потім другу.

Легені палали від нестачі повітря. Течія била мене об підводні камені. Але я боровся, розриваючи сітку, відчуваючи, як срібло рве шкіру на пальцях.

Нарешті сітка розірвалася.

Я випірнув на поверхню, задихаючись, хапаючи повітря. Течія віднесла мене далеко від мосту — я був уже майже за милю вниз за течією. Берег був близько, і я поплив до нього, кожен гребок давався з болем, а вода під руками червоніла від крові з ран.

Коли я вибрався на мілину, все навколо закрутилось, як в калейдоскопі і впав на спину на гальку, дивлячись у сіре небо. Кров сочилася з десятків ран — глибоких порізів від срібла, синців від ударів, розривів м'язів від різкого перетворення.

Міа...

Я спробував відчути наш зв'язок, шукаючи ту теплу нитку, що завжди пульсувала між нами. Нічого, тільки порожнеча.

Або вона була мертвою, або... або щось блокувало зв'язок. Це могли зробити срібні ланцюги або магічні печатки.

Я змусив себе сісти, оглядаючи рани: все було погано, дуже погано. Срібло повільно отруювало моє тіло.

Але я мав знайти Мію. І це допомогло підвестись. Похитуючись, я рушив вздовж річки назад до міста. Кожен крок давався з болем, але я не зупинявся.

Вона десь там. У руках Суду. І я клявся всіма богами, яких знав, що знайду її. Навіть якщо це буде останнє, що я зроблю у своєму житті. Але втрата крові і сил не дала пройти надто багато…

***