Розділ 2

-Що він зробив?-моя подруга просто дивилась в нерозумінні на мене.

Пройшов тільки день від моєї зустрічі із  мамою. І от я сиджу в власній квартирі, навпроти мене моя найкраща подруга. Я зварила чудової кави, поряд сет із суші, і я розповіла про вчорашню ситуацію.

-Ага,-кивнула я.-Навіть створив список кандидатів, серед яких я повинна обрати собі чоловіка.

-Він навіть після смерті не дає тобі спокою. Це вже навіжена поведінка,-констатувала вона.-Він настільки сильно бажав контролювати твоє життя, що навіть його остання воля-контроль твого особистого.

Я тільки кивнула та відпила трішки з чашки. 

-Бач, Віт, як буває, він сам відмовився від мене та мами, коли я була маленька. Нехтував мною, аж поки я не подорослішала. Намагався видати мене заміж за сина свого партнера. Просив пробачення сотню раз. Намагався здобути мою любов грошима. А тепер, перебуваючи у темному, довбаному, дубовому ящику, намагається створити моє особисте життя,-я аж усміхнулась із цієї жалюгідності.

-А може скористаєшся його списком?-я із запитанням глипнула на неї.-Маю на увазі, там же ж твій колишній. А якщо він там, то щось, тай знає про цей же ж список.

-До чого хилиш?

-До того, що ти можеш запросити усіх зі списку, окрім цього шматка лайна.

Ну, це ідея, але в якійсь степені, я почну танцювати під дудку інших.

-А якщо хтось припаде тобі до душі, то зможеш познайомити його із Кірою та Максимом. Ну, чи забажаєш спекатись когось, то теж можеш із ними познайомити. В любому випадку, вони вирішальний бос.

Я усміхнулась і зрозуміла, що так і є. Ці двоє будь кого доведуть до чортиків. Навіть їхні няні не могли витримати із ними довше двох годин, а це мало по суті.

-Уяви, якщо ти знайдеш авторитета для своїх близнят?-не вгавала подруга.-І тобі буде приємно і дітям легше, в якомусь сенсі.

-Ні, навіть уявляти таке не варто,-відрізала я, хоча уявити таке намагалась уже сотню раз, але боюсь заглибитись у цю фантазію, адже боляче тепер буде не мені, а їм.

-Знаєш, я би подумала про таке, але…-та договорити мені не дав телефон, який почав вібрувати раз за разом, повідомляючи, що хтось намагається додзвонитись до мене.

Я взяла його до рук, та побачила ім’я директорки школи. Серце одразу ж пішло в пятки, а я намагалась заспокоїти тремтіння, яке раптом виникло в горлі.

-Наталія Василівна? Щось трапилось у школі?

-Добрий день, Каріно,-почула я стриманий голос жінки.-Так трапилось. Чи можете ви заглянути до мене в кабінет? Потрібно поговорити про поведінку близнят.

-Що трапилось?-я ще більше почала панікувати.

-При зустрічі, гаразд?

-Так, я скоро буду,-на цьому дзвінок завершився і я глянула на подругу.

Здається, вона помітила в моєму погляді страх, бо одразу запитала:

-Що трапилось?

-Вона хоче поговорити про поведінку Кіри иа Макса,-я різко піднялась із місця та попрямувала до вхідних дверей.-Мені потрібно їхати, якщо будеш йти, то замкнеш квартиру, гаразд?

-Домовились,-подруга кивнула і я зачинила двері.

У Віти є запасні ключі від квартири. Я дала їй їх про всяк випадок: якщо зі мною щось трапиться, або аби вона могла просто підлити мій фікус, коли я маю їхати до іншого міста.

***

-Наталія Василівна, можна?-я постукала у двері та відчинила двері.

-Так, проходьте,-відповіла мені жіночка середній років, із каштановим волоссям та в круглих окулярах.

У кабінеті вже сиділо двоє моїх розбишак: світловолосі Максим, із голубими очима, та кароока Кіра. Вони повернулись до мене, і я помітила пластир на обличчі в сина, і червона плями на руці у доньки.

-Мама!-гукнули вони одночасно.

-І що тут трапилось? Невже ви побились між собою?-я підійшла до них ближче.

Діти зіскочили з крісел та обняли мене за талію. 

-Ти спочатку вислухай,-почав Макс.

-А вже потім роби свій вирок,-продовжила Кіра.

-Домовились,-кивнула я.-То що трапилось?-звернулась я до директорки.-Невже побились одна з одним?

-Так, побились. І ні, не одна з одним. Зараз якраз мають прийти ще дехто, і тоді почнемо.

У двері постукали і до кабінету зайшло ще троє: двоє дорослих із хлопчиком. У хлопчика була вата у носі, яка була злегка червонувата.

Я глипнула на дітей, здогадуючись, що трапилось.

-Ти обіцяла,-помітивши мій погляд, сказали вона в унісон.

Я пам’ятаю, що обіцяла.

-То ж, почнемо,-сказала Наталія Василівна.-Каріна Ярославівна, це Микита Вікторович та Валентина Степанівна,-Представила вона нас один одному.-Тут трапилась конфліктна ситуація за участю ваших дітей.

-Конфліктна ситуація?-перебила її жінка, Валентина.-Ваших двоє шибайголовів напали на нашого Володю і побили. Невиховані діти йому ніс зламали!