9 розділ " Купи мені кави "

– Лін, сходи за кавою а?

– В мене ж немає вибору, - закотила очі я. До 16:00 в мене був вільний час, але я однаково прийшла в студію, люблю це місце. А от мій любий братик Мін, працює з самого ранку і хоч в сон його не склонити, оскільки хлопець весь час танцює, проте енергія йому потрібна. – Я пішла, тобі айс лате взяти?

– Угу, я тобі гроші на карту скину, купи й собі кави, - він завжди так робив, а я й не відмовлялась. Все таки брат в мене хороший.

 Я накинула на плечі плащ і направилась кав'ярню. На вулиці дощило, проте зараз це було майже непомітно. Я йшла вулицею і намагалась, хоч якось обійти калюжі. В думках я вже картала себе за те, що  забула змінний одяг і взуття вдома. Залишається лише сподіватис, що водії будуть толерантними до пішоходів і ніхто не оббризкає мене. Дорога була не близька, й не далека. Я вирішила не йти в будь-яке найближче кафе, краще сходжу в нашу олюблену кав'ярню, там айс лате найсмачніше. Йдучи малолюдними вуличками, я наткнулась на свого друга. Сонячну посмішку Хірото я помітила відразу, мабуть, іде в студію до Деміна. Між нами лишалось ще приблизно 300 метрів, коли я почула його голос:

– Мейліііін, - хлопець активно замахав рукою, пришвидшуючи крок. Мало не підлетівши до мене, він відразу піймав мене в свої обійми.

– Хіро, ти ж мокрий.

– Сказала так, ніби ти не мокра, - розсміявся русявий.

– Ти до брата? Знову припахає тебе десь.

– Ага, зараз же. Хай тільки спробує. Хоча потанцювати  трішки з дітками я й не проти.

– Ти ніколи не проти провести час з дітьми, - підмітила я. Хірото завжди притягував увагу молодшеньких. Коли хлопецб приходив на заняття, вся увага переходила до його сонячної персони. Дітей він притягував, як магніт, чи то своїм спокійним говором, чи теплою посмішкою, чи тією ж сонячною енергетикою, яку хлопець випромінював.

– А ти куди? Сьогодні трішки пізніше працювати починаєш?

– Я навіть зараз працюю, - усміхнулась я, друг здивувався, тож я пояснила: – Деміну по каву йду, він же без неї жити не може.

– Якщо по каву, то все зрозуміло, ви обоє кавозалежні, - розсміявся так, що по тілу прокотилось тепло. Він зігрівав, справді як сонце.

– Тоді я піду, а то дощ така цікава річ, зараз він ледь-ледь накрапає, але за декілька хвилин може пуститися справжній ливень.

– З тобою сходити чи ти самостійна?

– Я самостійна, до того ж тебе чекають вже. Біжи давай, тільки не по калюжам як ти полюбляєш.

– Хто б казав Лін, сама дивись в ці мініозера не впади, а то ти таке можеш. Я пам'ятаю як в 5 класі ти...

–Хіротооо, - проскиглила я, – Давай хоч разок обійдемося без цієї історії. Йди давай, а то я чере тебе намокну.

 Сказавши це, я помхала другу та продовжила свій шлях, хмарки швидко плавали по небу. Ставало то світліше, то темніше і кожного разу я сподівалась, що дощ не усилиться.  Все таки мені пощастило і до кави я дійшла сухою, не зважаючи на ледь вологе волосся та краплі водички на плащі. Бариста був, як і завжди, один і той же. Я привіталась з чоловіком, що роками приблизно як наші з Демом батьки. 

– Лі Мейлін, вам як і завжди? - дружелюбно спитав здоровань. Який же він високиййй, я колись запитувала, його зріст 191.

– Так будь ласка: айс лате з горіховим сиропом та айс лате з карамеллю.

 Чекати довго не довелось, бариста працював швидко, готував смачно, загалом був професіоналом своєї справи. Я заплатила, подякувала і пішла назад в студію. Айс лате в дощову погоду - це саме те, що нам необхідно. Коли вийшла, побачила що дощ таки почався. Все ж він не надто великий, може й встигну. Щоб не намокнути я пришвидшила крок. Калюжі все більшали, тож оминати їх ставало все важче. Вітер дув прямісінько і обличчя, волосся дуже заважало, адже я не бачила дорогу повністю. Я дійшла до ділянки з велетенською калюжею, щоб її оминути потрібно було наблизитись жо жороги, що я і зробила. Автомобілі приторможували, що мене дуже радувало, проте в один момент почувся гучний рев двигуна. 

– Автобуссс, - тихо прошипіла я. Водій схоже й не збирався зменшувати швидкість і так на повних обертах влетів в калюжу. Весь її вміст звичайно опинився на моєму одязі. Я протерла очі й ледь їх розплющила. З волосся стікав бруд, з плащем ситуація не краща. Взуття теж вже все мокре, зате каву я встигла прикрити, хоч якісь плюси. Одягу запасного я не брала, тому це все виглядало ще більш проблематично. Проте потрібно вирішувати всі проблеми за тим як вони поступають,  тож спочатку віднесу каву.

 Дощ щосекунди набирав все більшої сили і ось це вже справжня злива. Ну потрібно шукати плюси, дощова вода чистіша, ніж та, що з калюжі. Така думка викликала в мене посмішку, але вона швидко зникла разом з поривом вітру. Тіло пробрало дрижаки, холодно було й до того, але зараз це все посилилось. На емоціях я дішла до студії швидше ніж зазвичай. Ну знімати верхнуій одяг вже немає сенсу, тож я напряму пішла в зал до брата. 

 Я відчинила двері, тримаючи перед собою ще вижившу каву. Ну що за день питається. Темноволосий хлопець з повороту влітає прямісінько в мене. Весь зміст зі стаканчиків виплескується на мене, чудов не задіваючи хлопця. Все з моїх рук падає на підлогу, я забуваю як реагувати, тому просто стою з піднятими бровами і трішки привідкритим ротом. Мій погляд прикований до плями на ламінаті. я опускаю голову вниз і видихаю. Хлопець, що врізався в мене безперервно вибачається, тільки зараз я підводжу погляд на нього і розумію, що ніколи раніше не бачила його тут. Покліпавши, я дістаю з комоду пачку сухих серветок і починаю витирати підлогу. Не помічаю я й Хірото, Деміна та Рейдена, що вже підійшли до нас.

– Лін ти... - вимучено простогнав брат.

– А я казав, що так буде, - втрутився Хіро. Я підвела на них погляд, усі троє криво посміхались. Демін прийнявся витирати підлогу разом з нами. Хірото посміювався, а от Рейден лише дивувався з усього цього.

– Я розумію кава, але якого біса ти ніби з річки вийшла Мейлін. Ти по дорозі скупатися вирішила?