8 розділ " Підтримка"

– Свічка - кращий початок, щось простіше.

– Я сподіваюсь ти зараз не серйозно. Ти хореограф, я теж хореограф, років стажу, назву це так, вже досить багато, а ти пропонуєш свічку? Це ж найпростіше і найбанальніше, що можна зробити.

– Ти не знаєш мою вагу, буде правильніше, якщо ми почнемо з простішого, - хлопець поклав телефон на стіл та підійшов до мене впритул. Я дивилась в підлогу, але коли він поклав руки на мою талію,  підвела на нього погляд, він дивився мені в очі, повний готовності.

– Іі..., - він трішки присів, а я за ним, – раз! - я підстрибнула, а Рей підняв мене вище рівня його обличчя. Він зробив три оберти, але на моє здивування не поставив мене, а продовжив тримати. Різниця в рості в нас доволі значна, тож підлога була далеко.

– Рей...

– Про яку вагу ти говорила, ти хоч щось їси? - хлопець опустив мене і я знову мусила дивилась на нього знизу вгору.

– Нащо було так довго тримати, я зрозуміла, що підняти ти мене зможеш.

– Ти ж сама сказала, що я не знаю твою вагу, от я і дізнався на практиці.

– Я думала буде важче, - чесно зізналась я. Хлопець же схилив голову на бік та ледь посміхнувся. Усмішка його була не доброю чи щасливою, більше скидалось на глузливу.

– Не дивись так!

– Як...?

– Наче ти глузуєш.

– Та невже? А ти ніби зараз не кривиш душею, коли спілкуєшся зі мною. Я тебе бішу чи не так? - я залишила його питання без відповіді. – Тим не менш, я хотів відразу спробувати щось поважче, тому що я знав - тебе буде легко втримати. Ти себе бачила? Зріст, мабуть, метер з чимось. Ти мініатюрна на вигляд і справді легенька, не переймайся через це.

– 158 взагалі то, - закотила очі я. Як би він мене не бісив, але чути, що йому не важко мене втримати і що я мініатюрна, було приємно. Венун - з яким я танцювала раніше, під час спроб зробити підтримку постійно жалівся, що йому важко.

– Оо ну це все міняє. Якщо тобі цікаво я 182, ти для мене маленька і легенька, як пір'їнка. І не закочуй очі! А зараз зробимо ту підтримку, яку показував я. Потім спробуємо ще декілька і поставимо танець з їх урахуванням.

– Як ти це собі уявляєш? Тут дівчина підстрибує в свого партнера з-за спини і перевертається через його руку, але не приземляється на підлогу, а упирається колінами в нього. Дівчина прогинається назад, не тримаючись руками, а хлопець при цьому відхиляється трішки назад. І це ж ще не кінець, він її підіймає з цієї позиції в щось схоже до свічки і лише потім ставить. Це навіть звучить складно.

– В тому то і справа, що воно так звучить, якщо це натренувати, то складності не буде. Тим більше по тому, що ти тільки що розповіла Лін, я бачу ти вже розібралась в теорії. Час переходити до практики. Можна не все відразу, почнемо з цієї точки, коли ти маєш впертися в мене колінами та прогнутись.

– Ти точно знущаєшся, - вимучено прошепотіла я, проте підійшла до хлопця.

– Підтримка - це взаємодія двох людей, тому тут працюють обоє з пари, - я насупилась, хоча він і говорив чисту правду. Це основна суть, яку варто розуміти, перед тим як намагатись щось робити. Зараз він звучав досить переконливо, можливо це й не така погана ідея спробувати. Маю надію не травмувати коліно ще дужче, а ще що темноволосий не відчує бинт під наколінником, адже тоді почнуться питання. – Ейй Лін, прийом, ти мене слухаєш?

– Та слухаю-слухаю я, не придирайся.

– Так от, вприся своїм коліном мені трішки вище бедра, я присяду. Руками візьмись за шию, якщо зараз боїшся впасти, - я виконала його інструкцію. – Тепер я різко присяду, а ти вприся іншою ногою теж на тому самому рівні, і трішки відхились назад, - секунда і за його командою я вже тримаюсь в цій позиції. Руки Рейдена міцно стиснуті навколо моєї талії позаду. – Добре тепер пускай руки.

– Ти з розуму зійшов? Нізащо не відпущу, я й так сповзу.

– Ти нікуди не сповзеш, я ж тримаю і міцно. 

– Рей, - моє серце гучно булося, здавалось воно от-от вистрибне з грудей. Я боялась, боялась що він не втримає і впустить. І тоді я знову матиму забути про танці на певний період, як і тоді... В голову просковзували нав'язливі думки, що не могло не відобразитись на моєму обличчі.

– Лін... Просто повір мені, добре? Пусти руки, ти  ніколи не впадеш зі мною, - його очі були повні рішучості, й я не змогла знайти причину відмовляти: – Ось так, ось так, добре.

 Я поступово відпустила одну руку, потім іншу, а він тримав, навіть коли здавалось, що в мене вже немає опори. Я вигнула спину та почала повільно відхилятись, руки тремтіли і різко стали мокрими. Я заплющила очі та повністю відхилилась, але ні, не впала, Рейден тримав. Розплющивши очі, я наткнулась на погляд його чорних очей, хлопець дивився в душу. Партнер обережно припідняв мій корпус, притягуючи ближче, щоб я могла повернутися з цієї позиції в початкову. Як тільки я випрямилась, мої руки лягли на його шию, він повільно опустив мене, коли я відчула тведу землю, він все ще притримував мою талію, щоб переконатись, що я стою рівно і не збираюсь падати.

– Ти не впустив, - прошепотіла я, відсторонившись від хлопця.

– І ніколи не впущу. Тепер не так страшно? - я заперечно похитала головою, схоже йому можна вірити, принаймні трішечки.

– Ти дивний.

– Я?

– Так і дуже. Але про це потім, давай, що там далі...

– Захід на цю підтримку. Потрібно щоб ти підійшла до мене зі спини. Я трішки присяду, а потім допоможу тобі підстрибнути, потрібно щоб ти, якби перевалилась через моє плече, головою вниз. І я б тебе розвернув за руки в цю позицію, з якої потрібно відхилятися назад. Зрозуміла?

– Божевільно, але давай.

 Я обійшла свого партрера і підступила до нього зі спини, не знаючи куди діти свої руки, я їх поклала йому на плече. Хлопець присів, щоб мені було нижче стрибати і була хоч якась можливість успіху. Його руки, міцною хваткою, лягли на мою талію, Рейден подав команду: " Іііі раз..." - і я стрибнула, ледь зачепивши тулубом його плече, я вже опускалась головою вниз. На щастя, він все розрахував і удачно спіймав мене та розвернув за перехрещені руки. Я навіть не осмислила як так сталось, що я ще й прогнулась в наступну підтримку - він справді вів. Хлопець підняв мене я ж схопилась за його шию, адже падати назад я не очікувала, а він це зробив, і буквально декілька секунд я не вірила, що він мене тримає. Зіниці розширились, майже затуляючи райдужку очей. Мої ноги обвиті навколо його талії, руки на шиї, от якби хтось побачив нас в такому положені, я не знаю як би ми виправдовувались. Я тремтіла від адреналіну, він же дивився на мене як завжди спокійно, зараз я мала не часту змогу бути вижче його голови.